Психологічні основи розвитку комунікативної компетентності державних службовців
Реформування українського суспільства робить пошук нових досконалих шляхів професіоналізації та функціонування державної служби основною про- блемою розвитку системи державного управління, оскільки характер змін, які відбуваються в суспільстві, потребує не просто оновлення традиційних схем державно - управлінських відносин, а наповнення новим змістом професійної діяльності державних службовців. Аналіз вітчизняних публікацій з даної проблематики свідчить про наявність суто констатуючих положень щодо можливого покращання комунікативної компетентності державних службовців, таких як: удосконалення мистецтва спі- лкування, зміна ставлення до процесу спілкування, усвідомлення існування ти- пових перешкод на шляху до ефективного спілкування тощо. Узагальнюючий аналіз таких положень дає можливість зробити висновки про відсутність прак- тичних розробок, спрямованих на підвищення комунікативної компетентності державних службовців та акценті на вербальних засобах комунікації. Життєва практика засвідчує, що недостатньо лише усвідомлювати наявність тих чи ін- ших процесів, які супроводжують процес здійснення комунікації в системі державної служби, чи під час надання певних громадських послуг, головне - сформувати у суб'єктів управлінської діяльності практичні ефективні вміння та навички комунікації, створити умови для оволодіння ними комунікативною компетентністю та її реалізацією в повсякденній праці, адже аналіз першодже- рел з психології управління дозволяє виділити більш широке коло засобів ко- мунікативного процесу, а, відповідно й впливу, до яких дослідники відносять мовлення, оптико - кінeтичну систему знаків, паралінгвістнчну та екстралінг- вістичну системи знаків, систему організації простору та часу комунікації. Відсутня у дослідників і єдність у визначенні терміна "комунікативна ком- петентність". Проаналізувавши найбільш поширені з визначень, навівши осно- вні складові процесу комунікації(джерело повідомлення, способи кодування повідомлення, власне повідомлення, канал передачі повідомлення, механізми декодування повідомлення, одержувач повідомлення, зворотнiй зв'язок між відправником та отримувачем повідомлення) і, взявши до уваги психологічні феномени, які супроводжують процес спілкування та можуть вплинути на кін- цевий результат інтерпретації отриманої інформації, ми визначимо комунікати- вну компетентність як здатність забезпечити якісний та повний процес передачі інформації учасниками комунікативної взаємодії за умови усвідомлення й ви- користання відповідних засобів психологічного впливу. Екстраполюючи ж до- сягнення психології в галузь державного управління та аналізуючи фактори, що впливають на розвиток комунікативної компетентності державного службовця, необхідно зазначити, що найбільшої уваги в цьому контексті набувають досяг- нення наступних напрямів психологічної науки: • біхевіористичного (Б.Скіннер) ; • соціально - когнітивного (А.Бандура, Дж.Роттер) ; • гуманістичного (А.Маслоу, Дж.Келлі) ; • феноменологічного (К.Роджерс) . Усі вищезгадані концепції підкреслюють активну позицію суб'єкта сто- совно світу, необхідність розвитку соціального партнерства, акцентують увагу на необхідності навчання, заснованому на спостереженні та моделюванні. І, на думку дослідників, приділення відповідної уваги їх розвиткові з боку суб'єктів управлінської діяльності приводитиме до зростання самоповаги, підвищення самооцінки суб'єктів управління загалом, сприятиме оптимізації управління в цілому та зростанню комунікативної компетентності зокрема, оскільки саме че- рез спілкування визначаються питання сприйняття та розуміння людьми один одного, лідерство та керівництво, згуртованість та конфліктність, міжособисті- сні взаємини тощо. До того ж, серед якостей, які є нормативними для держав- них службовців, комунікативність є саме тією ознакою, яка опосередковує інші. Адже саме через спілкування особистість реалізує iнформаційно - комунікатив- ну, регуляторно-комунікативну та афективно - комунiкативну функції, а, отже, і безпосередньо розвиває такі якості характеру, як відповідальність, послідов- ність, цілеспрямованість, вимогливість, тактовність та багато інших, що безпо- середньо впливають на реалізацію поставлених перед державним службовцем у професійній сфері завдань. Психологічні методи впливу вже довели свою ефективність у багатьох соці- альних сферах, саме тому, на нашу думку, їх використання є доцільним у сис- темі підготовки державних службовців, оскільки розробка й впровадження но- вих психолого - комунiкативних механізмів впливу забезпечить їх додатковими засобами формування комунікативної компетентності й оптимізації професій- ної діяльності в системі державної служби. У сучасній літературі з психології управління комунікації визначають як інформаційні взаємодії, в які вступають люди, і, які підтримують при виконанні своїх функціональних обов'язків чи по- садових функцій. Дослідження показують, що від 50% до 90% робочого часу припадає на комунікацію. При цьому 85% японських, 73% американських та 63% англійських управлінців вважають комунікативну некомпетентність ос- новною перешкодою на шляху підвищення ефективності діяльності організації. Дослідження свідчать, що до 70% всієї інформації, яка отримується на робочо- му місці керівником і його підлеглими, перебуває поза контролем організації й отримується під час неформального міжособистісного спілкування. Згідно з статистичними даними, в низхідних організаціях, (до яких відносять і систему державної служби через свою ієрархічну структуру), лише 20% інформації до- ходить до безпосередніх виконавців. Водночас аналіз наукових праць вітчизня- них та зарубіжних фахівців у галузі державного управління дає підстави ствер- джувати, що значна частина інформації, задіяної в процесі виконання поставле- них перед державним службовцем завдань, передається переважно в процесі міжособистісної комунікації, і якість інформаційного обміну, що здійснюється, великою мірою залежить від рівня розвиненості комунікативної компетентності учасників управлінського процесу, їх налаштованості на досягнення взаєморо- зуміння, наявності якісних міжособистісних мереж спілкування в організації, знання основних компонентів комунікативного процесу та багатьох інших фак- торів, що прямо чи опосередковано впливають на якість передачі чи отримання (декодування) інформації, необхідної для здійснення якісного управлінського впливу. Отже, від рівня розвиненості комунікативної компетентності залежить якість здійснення комунікації, а відповідно й виконання поставлених завдань. Ми можемо припустити,що якість інформаційного обміну безпосередньо зале- жить від повноти та адекватності його здійснення, і, за умови усунення пере- шкод на шляху передачі інформації, якість комунікативної взаємодії покра- щиться. Втрати інформації, на думку дослідників, відбуваються через: • свідоме чи несвідоме викривлення інформації людиною залежно від її суб'єк- тивної оцінки; • соціально - демографічних особливостей персоналу організації; • особливостей культури, традицій; • соціально - психологічного клімату організації; • наявності чітко визначених та нормативно закріплених посадових інструкцій; • невідповідності структури організації структурі ефективної комунікації; • комунікативної компетентності управлінського персоналу. Існує також низка факторів, які впливають на якість (в нашому випадку до- сягнення комунікативних цілей)спілкування, які в процесі здійснення комуніка- ційного процесу тісно пов'язані між собою. Це,зокрема: • невербальні сигнали; • статус організації; • статус працівника; • гендерні відмінності; • конструктивний зворотній зв'язок; • відкритість в спілкуванні; • розвиненість комунікативних мереж; • мовні шаблони; • культурний контекст; • наявність комунікативних бар'єрів; • метаспілкування (приховані припущення, висновки та інтерпретації сторін, що формують основу відкритих повідомлень); • інші контекстуальні фактори. Зважаючи на фактори, що справляють вплив на якість здійснення комуні- кації, ми можемо зробити висновок, що комунікація в будь-якій організації яв- ляє собою єдність двох взаємопов'язаних аспектів: комунікації як структури, а саме: традицій, норм, стереотипів, що вже склалися та комунікації, як динаміч- ного процесу, в якості елемента професійної діяльності людей та їх взаємовід- носин. Саме останній елемент є надзвичайно важливим для нас, адже важливою характеристикою комунікативного процесу є намір його учасників вплинути один на одного, забезпечити адекватне розуміння інформаційного повідомлен- ня співрозмовником (персоналізацію),а необхідними умовами для цього є не просто використання єдиної мови, а, що є найважливішим - однакове розуміння комунікативної ситуації, якого можна досягнути лише досконалим володінням державним службовцем технологією управлінського спілкування, що базується на загальному розумінні процесу комунікації, усвідомленні та вмінні розрізняти комунікативні стилі та ланцюги, увазі до невербальних аспектів комунікації, всім тим, що складає зміст поняття комунікативної компетентності і безпосере- дньо впливає на якість виконання поставлених перед державним службовцем завдань. Відповідно зростає роль освітнього компонента в системі проходження державної служби, адже особливо важливою для періоду реформ є висока ква- ліфікація та професійна однорідність апарату державного управління, що дає можливість забезпечити професійну основу конституційної єдності системи влади та здійснювати вертикальні та горизонтальні переміщення державних службовців. Отже, психологічною поетапною стратегією зміни комунікативної поведін- ки суб'єкта управлінської діяльності та формування комунікативної компетент- ності державного службовця має стати послідовний, свідомий перехід від стану необізнаності в стан обізнаності, від стану обізнаності до стану знання та вмін- ня зіставляти свої цілі та інтереси з цілями та інтересами організації, і нарешті, до зовнішнього вияву комунікативної поведінки спрямованої на максимальне досягнення ефективної управлінської діяльності, що великою мірою забезпечу- ється рівнем розвиненості комунікативної компетентності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Психологічні основи розвитку комунікативної компетентності державних службовців» з дисципліни «Комунікаційна політика в діяльності державного службовця»
