Психолого - педагогічні фактори та умови формування комунікативних умінь
Формування комунікативних умінь виступає засобом визначення студен- тами власних можливостей, оволодіння професійною діяльністю, запорукою її успішного здійснення в майбутньому. Обґрунтуванням шляхів підготовки майбутніх фахівців до комунікативної діяльності займались В. Сластьонін, М. Тарасович, О. Щербаков, Н. Кузьміна, Л. Савенкова, Т. Яценко, І. Зязюн та ін. Науковці розглядають процес формування комунікативних умінь як сві- домий та творчий. Студент має знати що робити, як робити та практично засто- совувати свої знання. Для досягнення цієї мети, прояву цих ознак наявності вміння є два важелі, якими можна оперувати в навчально-виховному процесі. Перший представлений змістом предмета, другий важіль стосується методики або системи педагогічних впливів, організації навчання, що забезпечує цілесп- рямовану гностичну діяльність студентів. Дуже важливо правильно визначити систему необхідних знань як базу для формування комунікативних умінь та комплекс методів та прийомів, що будуть застосовані. Обидва важелі взаємо- пов’язані та взаємообумовлюють один одного, в їх основу покладені ті ж самі явища, які у першому випадку реалізуються в матеріальних засобах – навчаль- них матеріалах, а в другому – у визначеній педагогічній послідовності навчаль- них дій. Визначення системи знань передбачає добір змісту навчального матері- алу, знаходження оптимального обсягу інформації для ефективного оволодіння комунікативними вміннями зважаючи на вже наявний рівень обізнаності студе- нтів щодо комунікативної діяльності. Процес формування комунікативних умінь буде тим успішнішим, чим більшою мірою людина оволодіє відповідни- ми знаннями. Зміст навчального матеріалу з сутності комунікативної діяльності є одним з педагогічних факторів формування комунікативних умінь. Його сис- темність та науковість, відповідність досягненням сучасної науки, забезпечення свідомого засвоєння навчального матеріалу студентами – умови формування комунікативних умінь. Практика показує неефективність роботи з удосконалення стихійно сформованих комунікативних умінь студентів тільки на інформаційному рівні, тобто шляхом простого сприймання ними навчальної інформації. О.Бодальов з цього приводу слушно наголошує на тому, що завданням соціальної підготовки особистості є не лише навчання правилам успішної комунікативної діяльності, а й створення умов для якісної зміни психічних властивостей осіб, які взаємо- діють, необхідних для справжнього творчого спілкування. Формування комуні- кативних умінь неможливе без активної гностичної діяльності кожного студен- та. Суттєві позитивні зміни у психології суб’єктів можуть відбутися лише у процесі інтеріоризації знань через їх практичне застосування при виконанні вправ та завдань у певній завчасно визначеній послідовності. Для свідомого за- своєння інформації важливо чергувати теоретичну комунікативну підготовку з практикою, необхідний їх взаємозв’язок. Підвищенню результативності проце- су формування вмінь, на нашу думку, сприятиме урізноманітнення пропонова- них студентам комунікативних завдань, їх поступове ускладнення, створення ситуацій, які вимагатимуть застосування знань та вмінь у нових, нестандартних умовах, творчого підходу при пошуку способу розв’язання проблеми. Оволодіння комунікативними вміннями можливе лише в процесі такого навчання, яке за своїми характеристиками відповідатиме комунікативній діяль- ності, тобто є комунікативно спрямованим. Спілкування за таких умов виступає і як засіб, і як умова, і як мета навчання. Комунікативно-діяльнісний підхід до організації процесу формування комунікативних умінь передбачає наявність у студентів практики монологічного та діалогічного мовлення, злиття спілкуван- ня і навчання, застосування діалогових форм, методів та прийомів навчання, коли в навчальній діяльності формуються не лише пізнавальні дії, а й система взаємин, відбувається спілкування. Цей підхід узгоджується з теорією, згідно якої психіка людини як проявляється, так і формується тільки в діяльності. Вар- то зазначити, що всі ресурси запропонованих методів та прийомів не викорис- товуватимуться, а процес формування комунікативних умінь уповільнювати- меться при відсутності уваги до успіхів та невдач кожного студента, аналізу зроблених кроків до вдосконалення, постійної рефлексії комунікативної пове- дінки. Таким чином, були названі фактори формування комунікативних умінь, які стосуються організації цього процесу: взаємозв’язок теоретичної комуніка- тивної підготовки з практикою; зміст та динаміка комунікативних завдань; за- стосування знань у нестандартних умовах; досвід монологічного та діалогічно- го мовлення; форми, методи та прийоми навчання. Вплив цих факторів на фор- мування комунікативних умінь пов’язаний з дотриманням відповідних умов: забезпечення узгодженості та наступності змісту теоретичних та практичних занять; різноманітність та поступове ускладнення пропонованих комунікатив- них задач; застосування діалогових методів, прийомів та форм навчання; на- вчання студентів уважному ставленню до комунікативної поведінки, заохочен- ня до її аналізу. Процес формування комунікативних умінь не є суто індивідуальною робо- тою, а вимагає присутності групи, участі в групових формах роботи. В процесі виконання діяльності у людини формуються відносини з людьми, які здійсню- ють з нею цю діяльність. За даних обставин її результативність залежить не тільки від зусиль самого студента, а й визначатиметься всіма учасниками, зок- рема ступенем довіри та доброзичливості, готовності підтримати, допомогти, мірою усвідомлення спільної відповідальності. Ефективність формування ко- мунікативних умінь студента великою мірою визначається тим, яке місце він посідає в системі доступних йому відносин, що склались у групі та ставленням студента до членів групи. Міжособистісні відносини, створюючи емоційну ат- мосферу колективу, впливаючи на самопочуття, настрій особистості, виступа- ють досить впливовим фактором формування комунікативних умінь. Членом групи також є викладач, який організовує роботу з удосконалення комунікатив- них умінь. Від того, які стосунки моделюються викладачем, який особистісний смисл несе для кожного студента їх зміст, залежить формування цілісного суб’єкта комунікативної діяльності. Відносини “викладач - студент” або спри- яють спілкуванню, або гальмують цей процес. Незважаючи на вік, студенти шукають у викладачі доброзичливу, розуміючу людину. У викладачів, які в особі студента бачать не лише зовнішні сторони, а й внутрішні, переважно по- зитивні якості, яких вирізняє зацікавлене, доброзичливе ставлення до студентів, почуття поваги їх гідності, розвинена комунікативна спрямованість, товарись- кість, справедливість, емоційність, здатність тонко відчувати іншого, слухачі виявляють комунікативну активність, ініціативу, вільно висловлюють свої дум- ки. Більшість студентів мають розвинені комунікативні якості, сформовані ко- мунікативні вміння. У викладачів, схильних підтримувати холодний, повчаль- ний тон, які слабо орієнтуються у внутрішніх рисах студентів, акцентують ува- гу на їх невдачах, а на заняттях чути лише монологічне мовлення, студентам властива низька комунікативна активність, на заняттях до активної роботи за- лучені тільки деякі з них, кого викликали. Увага викладача за даних обставин спрямовується на надання інформації та перевірку її засвоєння. Обмеження ви- кладачем контактів зі студентами, орієнтація на підкорення їх волі викладача, на безумовне прийняття ними всіх вимог і, як наслідок, незадоволення та зви- нувачення у неповазі, невихованості веде до непорозумінь, виникненню бар’єрів та не сприяє формуванню комунікативних умінь. При нестійких стосу- нках з викладачем, що характеризуються полярними проявами у поведінці, сту- денти почуваються розгубленими, відчувають розчарування, страх, почуття об- рази, мусять зосереджуватись на тому, щоб відповідати настрою викладача, йо- го очікуванням, що ускладнює встановлення психологічного контакту, не за- охочує до співпраці, підриває довіру. У вищих закладах освіти викладач є осно- вною фігурою, на яку покладається відповідальне завдання формування кому- нікативних умінь студентів. До його особистісних, професійних якостей та зді- бностей висуваються серйозні вимоги. Він має характеризуватись як зріла, сфо- рмована особистість, фахівець, спеціаліст педагогічної галузі, викладач, якому вже притаманні розвинені комунікативні вміння, такі педагогічні якості та здіб- ності, що сприятимуть формуванню комунікативних умінь у студентів. Важли- ву роль відіграють не окремі методичні прийоми чи заходи, навіть не знання самі по собі, а насамперед особистість викладача, тобто сукупність його емо- ційно-вольових та характерологічних якостей, у нашому випадку – комунікати- вних якостей. За словами К. Ушинського, “... лише особистість може впливати на розвиток ... особистості, лише за допомогою характеру можна формувати ха- рактер”. Процес навчання починається з авторитету викладача. Основа автори- тету – відверті, доброзичливі стосунки між педагогом та студентами. Він є та- ким атрибутом, який викладач отримує не безпосередньо, а заслуговує його. Авторитет – це досконалість знання предмету викладання. Так само для автори- тету важливими є питання мовлення, постави, комунікативної поведінки. Авто- ритетний педагог заохочує студентів до навчальної діяльності і результати його праці є кращими. Комунікативна компетентність викладача як система внутрі- шніх ресурсів, необхідних для здійснення ефективної комунікативної дії в педа- гогічній взаємодії, відіграватиме значну роль, гальмуючи чи прискорюючи процес формування комунікативних умінь студентів. Неспроможність вислов- люватись чітко, логічно, лаконічно, керувати спілкуванням, організовувати вза- ємодію зі студентами, дефіцит емпатійних проявів, які визначаються настроєм педагога та вибірковим ставленням до студентів, іншими суб’єктивними при- чинами, ускладненість розуміння внутрішнього стану слухачів, передбачення та визначення характеру власного впливу на них, що є свідченнями низької кому-нікативної компетентності, призводить до порушення взаєморозуміння, зни- женню результативності педагогічного впливу. Формування комунікативних умінь є діяльністю, а тому являє собою сис- тему, що складається з внутрішнього спонукального та зовнішнього виконавчо- го елементів. Спонукальний елемент виявляється через потреби, інтереси, мо- тиви як об’єктивну основу виникнення діяльності та мету, як ідеалізований пе- редбачений результат діяльності та її предмет. Для того, щоб індивід міг завжди виявити свій комунікативний потенціал, необхідно, щоб кожна з властивостей набула стійкості, тобто стала рисою характеру. А це можливо, якщо джерелом цих проявів стануть потреби, інтереси, мотиви особистості. Успішність вдос- коналення комунікативних умінь, як і будь-якої іншої діяльності, суттєво зале- жить від наявності ціннісного ставлення до спілкування, мотивів, міри їх усві- домлення. При появі внутрішньої мотивації, вимоги, що висуваються до індивіда ззовні, поступово інтеріоризуються, стають внутрішніми, формулюється мета діяльності, визначаються завдання з її реалізації. Впливи, які найбільш прямо відносяться до власних інтересів та потреб, сприймаються та диференціюються точніше. Мотив та цілепокладення формування комунікативних умінь також є педагогічними факторами формування комунікативних умінь, а створення по- зитивної мотивації студентства до формування комунікативних умінь та цінні- сного ставлення до комунікативної діяльності – відповідною їм умовою. долати труднощі у спілкуванні.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Психолого - педагогічні фактори та умови формування комунікативних умінь» з дисципліни «Комунікаційна політика в діяльності державного службовця»
