Метод враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку, пов’язані з наданням кредиту. Відсоткова ставка за кредитом охоплює: Ё вартість залучення кредитних ресурсів для банку; Ё операційні витрати, пов’язані з процесом кредитування (заробітна плата кредитних працівників, вартість обслуговування креди-ту, контролю за ним, вартість управління забезпеченням тощо); Ё премію за ризик невиконання зобов’язань клієнтом; Ё премію за ризик, пов’язаний зі строком кредитування; Ё бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечує доста-тні виплати акціонерам банку. Необхідною умовою застосування такого підходу до ціноутворення за кредитними операціями є наявність у банку ефективної системи об-ліку витрат за кожним кредитом, а також управлінської інформації. Головний недолік методу — ігнорування ринкових чинників, та-ких як попит і пропозиція, стан кредитного ринку, конкуренція то-що, а також припущення, що банк точно може обчислити свої ви-трати в розрахунку на кожний кредит. Метод «вартість плюс» використовується на ринках із низьким рівнем конкуренції.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЕТОД «ВАРТІСТЬ ПЛЮС»» з дисципліни «Фінансовий менеджмент банку»
