У процесі формування ресурсної бази комерційні банки активно ви-користовують таке джерело, як депозитні сертифікати (ДС). Депозит-ний сертифікат по суті є гібридним інструментом: офіційно — це депо-зитний рахунок, але практично ДС є різновидом боргової розписки (типу IOY «I owe you» — я вам винен). Отже, за формою ДС можуть бути віднесені до депозитних зобов’язань, але за економічним змістом правомірно їх розглядати як джерело запозичення коштів, оскільки іні-ціаторами випуску депозитних сертифікатів завжди є банк. Депозитний сертифікат — це процентне боргове зобов’язання (розписка) банку, яке підтверджує вкладення певної суми коштів у банк на визначений термін за конкретною відсотковою ставкою або за ставкою, що розраховується за умовами укладеної угоди. Основна роль ДС полягає в забезпеченні банків додатковими джерелами коштів. На фінансових ринках обертається кілька видів депозитних сер-тифікатів: місцеві ДС, які функціонують тільки на внутрішніх рин-ках; євровалютні депозитні сертифікати; ощадні ДС, які випуска-ються великими ощадними банками. Особливою популярністю ко-ристуються перевідні ДС, які можна неодноразово перепродавати на вторинному ринку до настання терміну погашення. Для спрощення операції продажу ДС випускаються у формі «на пред’явника». Ста-вка за депозитними сертифікатами може бути як фіксованою, так і плаваючою. Близько 80% всіх депозитних сертифікатів на міжнаро-дних ринках є інструментами з фіксованою ставкою відсотка, і тіль-ки 20% ДС передбачають поетапний перегляд ставки через певні проміжки часу, тобто плаваючу ставку. Різновидом перевідних депозитних сертифікатів є ДС великої вар-тості (не менше 100 тис. дол. США — «джумбо»). В 60-ті роки вперше випуск таких сертифікатів запровадив американський банк «Citicorp» для залучення великих сум грошових коштів на ринку короткостроко-вого капіталу. Перевідні ДС обмежені короткими строками погашення — здебільшого від 7 днів до одного року. За депозитними сертифікатами з терміном погашення понад рік відсотки, як правило, виплачуються ко-жні шість місяців. Євродоларові ДС емітуються найбільшими банками, які розташовані у фінансових центрах світу. Більша частина євро-ДС є короткостроковими, зі строками дії 30, 60 або 90 днів. Вони не застраховані і через вищий кредитний ризик та більшу чутливість до розвитку політичної і економічної си-туації в ряді країн, характеризуються вищим рівнем дохідності по-рівняно з аналогічними інструментами внутрішнього ринку США. Одним із методів реалізації ДС є продаж його клієнтові банку, при цьому банківська операція полягає в переведенні коштів з одного раху-нку, наприклад, розрахункового рахунку клієнта, на інший — рахунок депозитного сертифіката. Завдяки такій операції підвищується стабіль-ність ресурсної бази банку, оскільки ДС не можуть бути вилучені з обі-гу до настання строку погашення. Крім того, у деяких країнах, напри-клад, у США, вимоги обов’язкового резервування щодо ДС відсутні, тоді як кошти на інших рахунках підлягають резервуванню. Отже, банк при продажу ДС, навіть за умов простого переведення коштів за рахун-ками, має певні вигоди. Проаналізувавши динаміку обсягів продажу ДС, можна виявити пряму залежність між ростом даного показника та зростанням попиту на комерційні кредити. Пропонуючи перевідні депозитні сертифікати великої вартості, банки запозичують кошти у компаній, фондів та окремих осіб, аби забезпечити свої кредити іншим компаніям, розраховуючи на одер-жання прибутку від різниці ставок.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РИНОК ДЕПОЗИТНИХ СЕРТИФІКАТІВ» з дисципліни «Фінансовий менеджмент банку»
