Банки встановлюють диференційовані ставки залежно від виду депозитного рахунку, строку розміщення коштів на депозиті та суми вкладу. Ціноутворення за депозитними зобов’язаннями банку базу-ється на аналізі співвідношення між депозитною ставкою, яка відо-бражає ринкову вартість залучення коштів, та витратами банку, пов’язаними з обслуговуванням кожного виду депозитних рахунків. Якщо операційні витрати банку за рахунком значні, наприклад, для розрахункових рахунків клієнтів, то ставка буде низькою, або взага-лі відсотки не виплачуватимуться. Іноді банк покриття витрат з об-слуговування депозиту перекладає на клієнта, стягуючи фіксовану комісійну винагороду або встановлюючи вартість проведення кож-ної операції за рахунком і одночасно виплачує відсотки за залишок коштів на клієнтському рахунку. На рівень депозитної ставки впливають такі чинники, як попит і пропозиція грошових коштів на ринку, рівень ліквідності банку, структура та умови вкладу, правила обліку і оподаткування доходів тощо. Але в основу формування депозитних ставок покладено ви-значення базової ринкової ставки, яка показує той мінімальний рі-вень дохідності, що задовольнить інвестора у разі вкладення влас-них коштів у конкретний банк. На рівень базової депозитної ставки впливають основні чинники: Ё реальні темпи економічного росту в країні; Ё очікуваний рівень інфляції протягом періоду вкладання коштів; Ё ризик неповернення коштів, що пов’язується з конкретною ба-нківською установою. За економічним змістом відсоткова ставка — це вартість (ціна) грошей протягом часу, яка відображає альтернативні варіанти їх розміщення та ризики. Депозитна ставка є компенсацією власникові тимчасово вільних грошових коштів за їх використання протягом певного періоду часу. Власник розглядає різні варіанти вкладення коштів: підприємницьку діяльність, купівлю реальних активів, на-дання кредитів, придбання цінних паперів тощо. При виборі одного з напрямків вкладення інвестор прагне компенсувати втрачені мож-ливості одержання доходу, які передбачалися в інших варіантах. Щоб зацікавити вкладника у розміщенні грошей в банку і змусити його відмовитися від інших варіантів, позичальники мають компен-сувати йому середній рівень дохідності в економіці даної країни в цілому. Цей рівень майже дорівнює реальним темпам економічного росту за визначений період часу. В такий спосіб визначається поча-ткова, або основна, вартість позичкових коштів, яка відбиває дійсне зростання, на противагу інфляційному росту цін на товари та послу-ги, і тому відома як реальна відсоткова ставка. За підрахунками економістів, реальні темпи росту для стабільних економік перебу-вають у межах 2,5 — 4%. Вищі темпи економічного росту можуть бути досягнуті деякими економіками на певних етапах розвитку, але періоди такого інтенсивного підйому, як правило, нетривалі. Реальна відсоткова ставка для будь-яких вкладень — це ставка на майбутній період, і в момент інвестування вона невідома. Отже, розрахунки відсоткових ставок за депозитом ґрунтуються на оцінці чи прогнозі рівня реального економічного росту, який очікується на період вкладення коштів. Розрахунки виконуються за формулою визначення майбутньої вартості грошей FV: (2.7) де PV — теперішня вартість інвестиції; r — відсоткова ставка (річ-на, %); n — кількість періодів вкладення коштів (роки). Наступна проблема, з якою стикається інвестор, — це втрата ку-півельної спроможності грошових коштів протягом періоду вкла-дення внаслідок інфляційних процесів. Якщо гроші після повернен-ня будуть частково знецінюватися, то інвестор з кожним новим вкладенням одержуватиме дедалі меншу реальну суму коштів і зреш-тою їх втратить. Отже, у процесі визначення базової депозитної ста-вки необхідно враховувати також очікувані темпи інфляції. Втрата купівельної спроможності грошей стосується не лише основної су-ми інвестицій, а й відсоткових виплат реальної ставки. Тому на очі-кувані темпи інфляції необхідно скоригувати як основну суму, так і виплати за реальною ставкою. Розрахунки виконують за формулою (2.7). Рівень відсоткової ставки з урахуванням темпів економічного росту та інфляції називається номінальною безризиковою ставкою. Взаємозв’язок між номінальною і реальною відсотковими ставками та рівнем очікуваної інфляції відомий як ефект Фішера. Номінальна безризикова ставка визначається за формулою: (2.8) Вкладаючи кошти в той чи інший банк, інвестор приймає на се-бе певний ризик, пов’язаний з ймовірністю неповернення грошей. Рівень ризику неповернення коштів визначається статистичними методами і показує кількість вкладень, які не будуть вчасно (або взагалі) повернуті в розрахунку на кожну сотню зроблених інвести-цій. З огляду на ризик неповернення інвестор змушений підвищити вимоги до рівня дохідності тих вкладень, які повернуться вчасно і з виплатою відсотків, а також компенсувати втрати інфляційної пре-мії та реальної ставки. Премія за ризик може включати компенсацію інших видів ризику, таких як ризик зміни відсоткової ставки, ризик тривалості періоду інвестування і т. ін. Розрахунок базової ринкової ставки з урахуванням реальних темпів економічного росту, інфляції та ризику виконують за формулою (2.8), але при цьому під PV розу-міють суму коштів, які будуть точно повернені в строк, тобто при-ймають до уваги ризик. Приклад 2.2 Інвестор вкладає 100 000 грн. на 1 рік до комерційного банку. При цьо-му очікувані темпи економічного росту становлять 1,5%, очікувані темпи інфляції — 8%, а ризик неповернення коштів — 2%. Розрахувати базову ринкову депозитну ставку. Розв’язання 1. Через рік інвестору з урахуванням реальної ставки банк має виплати-ти 1 500 грн. як відсотки за використання грошей протягом одного року: 100 000 (1 + 0,015) = 101500. 2. З урахуванням компенсації втрат від інфляційних процесів протягом року виплати становитимуть 9 620 грн.: 101 500 (1 + 0,08) = 109 620. Номінальна безризикова ставка з урахуванням темпів економічного ро-сту та рівня інфляції становить 9,62%: r1 = [(109 620 : 100 000) – 1]·100 = 9,62. 3. Оскільки ризик неповернення дорівнює 2%, то інвестор упевнений у поверненні коштів у сумі 98 000 грн.: 100 000 (1 – 0,02) = 98 000. 4. Отже, базова ринкова ставка з урахуванням усіх чинників становити-ме 11,86%: r2 = [(109 620 : 98 000) – 1]·100 = 11,86. Результати обчислень подамо у вигляді схеми (рис. 2.1.).
Рис. 2.1. Схема складових відсоткової ставки Як бачимо, хоча рівень інфляції очікується в розмірі 8%, але інфляцій-на премія становить 8,12%. Це означає, що враховується вплив інфляції не лише на основну суму інвестиції, а й на дохід за даним вкладенням. Таке саме правило поширюється й на премію за ризик, яка дорівнює 2,24%, хоча ризик неповернення коштів — 2%.Отже, за даних умов менеджмент банку має запропонувати клієнтам депозитну ставку, не нижчу за 11,86%. У практичній діяльності банки не завжди мають змогу скориста-тися запропонованим методом визначення депозитної ставки, оскі-льки для одержання достовірних результатів необхідна інформація про прогнозні значення темпів економічного росту та інфляції. На рівні окремого банку розрахунок цих макроекономічних показників ускладнюється. За умов нестабільного економічного розвитку, що спостерігаєть-ся в Україні протягом останнього десятиріччя, передбачити рівень інфляції, визначити ризиковість банківської установи, а також зпро-гнозувати темпи росту, які насправді перетворилися на темпи еко-номічної кризи (падіння), не вдається навіть на макроекономічному рівні. Тому вітчизняні банки при встановленні депозитної ставки орієнтуються на рівень облікової ставки НБУ та пропонують клієн-там плаваючу ставку, яка переглядається в разі зміни облікової ста-вки. Несприятливі економічні процеси змусили банки перейти до короткострокового залучення коштів, коли депозити приймаються на такий період часу, у межах якого темпи інфляції більш чи менш точно можуть бути передбачені. Використання облікової ставки НБУ як орієнтиру щодо пропозиції ставок за депозитними рахунка-ми цілком обґрунтоване, оскільки в обліковій ставці очікуваний рі-вень інфляції вже врахований, а в Україні саме інфляція є головним чинником, що впливає на рівень банківських ставок. Депозитна ставка банку здебільшого дещо нижча за облікову ставку, хоча іноді такі чинники, як попит і пропозиція грошових коштів на ринку та конкурентні позиції банку, призводять до появи значних відхилень від цього правила. Наприклад, з огляду на істо-ричні обставини «Ощадбанк» є монополістом у сфері здійснення операцій з вкладами населення, близько 80% яких зосереджено саме в цьому банку. Широка мережа ощадних кас (у більшості населених пунктів це єдині банківські установи) дає змогу залучати значні об-сяги ресурсів без будь-якої конкуренції під майже символічну став-ку. Необхідно визнати, що з «Ощадбанком» пов’язується найниж-чий рівень ризику, оскільки він є одним із двох державних банків. Завдяки цьому вдається істотно знизити базову ставку залучення коштів за умов низької надійності банківської системи в цілому та високої ймовірності банкрутства новостворених банків. Банки, які не мають на ринку репутації надійних та стабільних установ, змушені з метою залучення клієнтів пропонувати високі депозитні ставки. У такому разі менеджмент банку повинен точно знати напрямки та обсяги можливого розміщення ресурсів та їх дохідність. Значне підвищення депозитної ставки за відсутності високодохідних напрямків розміщення залучених ресурсів може призвести до появи від’ємного спреду, а отже, збиткової діяльнос-ті банку. Одним із факторів стабілізації банківської системи є система страхування депозитів, існування якої на рівні держави дозволяє ба-нкам знизити премію за ризик як однієї зі складових базової депози-тної ставки. У багатьох розвинених країнах створено державну сис-тему страхування депозитів, яка передбачає компенсацію певної суми депозитного вкладу власникові в разі банкрутства банку. Так, у США вкладник має право на відшкодування фактичної суми депо-зиту на момент банкрутства банку в межах 100 тис. дол. Виплати здійснюються із загального фонду страхування депозитів, який фо-рмується з відрахувань кожного банку залежно від обсягів депозит-ної бази (дод. 3). В Україні робота над створенням системи страхування депозитів уже розпочата. Це дозволяє сподіватися на вирішення проблеми ви-сокої ризиковості банківських вкладів найближчим часом, що спри-ятиме підвищенню надійності та стабільності вітчизняних банків. Одним зі шляхів зниження ризику неповернення коштів для юридич-них осіб стало надання можливості відкривати два розрахункові ра-хунки в різних банках, завдяки чому вдається застосовувати такий метод управління ризиками як диверсифікація. Досі ускладнення фінансового стану банку призводило до втрати коштів на розрахун-кових рахунках клієнтів, унеможливлювало проведення будь-яких господарських операцій та автоматично означало банкрутство юри-дичних осіб, які мали рахунок у цьому банку. За теперішніх умов досить високої ризиковості української банківської системи від-криття двох розрахункових рахунків не дає гарантії уникнення ри-зику неповернення коштів, але дозволяє його знизити. Підсумовуючи сказане, можна дійти висновку: пошук оптималь-ного рівня депозитної ставки — складне завдання, яке має вирішу-вати менеджмент кожного банку самостійно залежно від ринкової ситуації, власних потреб та можливостей. Занадто низький рівень ставки призводить до відпливу депозитів з банку, зменшує обсяг кредитних ресурсів, а отже, звужує можливості проведення актив-них операцій та отримання доходів. Завищення депозитної ставки тягне за собою зростання відсоткових виплат за рахунками клієнтів і за відсутності високоефективних напрямків розміщення ресурсів спричинюється до зменшення маржі чи навіть завдає збитків.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВИЗНАЧЕННЯ ДЕПОЗИТНОЇ СТАВКИ» з дисципліни «Фінансовий менеджмент банку»
