Джерела формування банківських ресурсів відображую-ться у правій частині балансового звіту і називаються пасивами бан-ку. За своїм походженням пасиви не однорідні і складаються з капі-талу та зобов’язань банку перед вкладниками та кредиторами (дод. 1). Капітал являє собою власні кошти банку, що належать за-сновникам або акціонерам, а зобов’язання — це чужі гроші, тимчасово надані їх власниками в розпорядження банку. Зобов’язання доцільно поділити на дві групи — залучені та запо-зичені кошти. Залучені кошти — це зобов’язання банку перед вклад-никами, котрі надали свої вільні грошові кошти для зберігання на пе-вних умовах — називають депозитною базою. Якщо власних та залучених коштів банку не вистачає для проведення активних опера-цій, то можна вдатися до позики грошових ресурсів на ринку. У ре-зультаті проведення таких операцій формуються запозичені кошти або недепозитні зобов’язання (зобов’язання перед кредиторами), іні-ціатором яких є сам банк. За сукупним обсягом залучені та запозичені кошти банку в кілька разів перевищують капітал, що зумовлюється специфікою банківської діяльності. Кожний вид банківських пасивів (капітал, залучені і запозичені кошти) має свої особливості, що визна-чаються правами власності та різноманітністю джерел їх формування, а тому потребують застосування відповідних методів управління. Капітал, хоча за розмірами він становить незначну частину бан-ківських ресурсів, відіграє визначальну роль у процесі створення та функціонування комерційного банку. Формування власної капіталь-ної бази є необхідною умовою його майбутньої діяльності. Однією з найсерйозніших проблем, що постають перед менедж-ментом банку, є залучення та підтримка достатнього обсягу капіта-лу. За економічним змістом поняття капіталу відноситься, насампе-ред, до коштів власників, внесених ними на свій ризик. Ризик власників полягає в тому, що дохідність капіталу буде низькою або діяльність спричиниться до збитків і банк стане банкрутом, через що вони втратять свої кошти. Банківський капітал складається з ак-ціонерного капіталу, резервів та нерозподіленого прибутку, хоча може включати й інші елементи згідно з регулюючими правилами конкретної країни. Основною частиною капіталу як за розмірами, так і за значенням є статутний капітал, що формується з акціонерного або приватного капіталу шляхом емісії акцій чи внесків засновників. Капітал банку відіграє роль своєрідного буфера, який поглинає втрати від реалізації різноманітних ризиків. Капітал слугує захистом для коштів вкладників і кредиторів, оскільки збитки від кредитних, інвестиційних, валютних операцій банку, зловживань, помилок спи-суються за рахунок резервів, які входять до складу капіталу. Розмір банківського капіталу істотно впливає на рівень надійності та дові-ри до банку з боку суспільства. Саме тому проблема визначення до-статності капіталу банку та методи його регулювання є однією з центральних у міжнародній банківській практиці. У процесі управління капіталом банку важливе значення має ме-тод обчислення (оцінювання) величини капіталу. Розмір капіталу визначається з допомогою базового балансового співвідношення А = З + К, (2.1) де А — активи; З — зобов’язання; К — капітал банку. Звідси К = А – З. (2.2) У банківській практиці існує кілька методів обчислення розміру капіталу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАПІТАЛ БАНКУ ТА МЕТОДИ ЙОГО ОЦІНЮВАННЯ» з дисципліни «Фінансовий менеджмент банку»
