Успішна діяльність банку в цілому значною мірою зале-жить від обраної концепції управління ризиками. Мета процесу упра-вління банківськими ризиками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризиків неможливо. Ризиками можна і потрібно свідомо управляти, керуючись такими правилами: · усі види ризиків взаємопов’язані; · рівень ризику постійно змінюється під впливом динамічного оточення; · ризики, на які наражаються банки, безпосередньо пов’язані з ризиками їх клієнтів; · банкіри повинні намагатися уникнути ризиків навіть більше, ніж інші підприємці, оскільки вони працюють не з власними, а з чужими грошима. Процес управління ризиками складається з чотирьох етапів: 1) усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер; 2) оцінювання величини ризику; 3) мінімізація або обмеження ризиків шляхом застосування від-повідних методів управління; 4) здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з викорис-танням механізму зворотного зв’язку. Щоб досягти успіхів у тій сфері діяльності, яка характеризується підвищеною ризиковістю, банкам необхідно створювати та розвива-ти системи управління ризиками. З їх допомогою керівництво банку зможе виявити, оцінити, локалізувати та проконтролювати той чи інший ризик. Система управління ризиками складається з розглянутих далі елементів і підсистем: · управління активами і пасивами; · реалізація кредитної політики; · установлення нормативів і лімітів; · ціноутворення продуктів і послуг; · управлінський облік та фінансовий аналіз; · вимоги до звітності та документообігу; · інформаційно-аналітична служба; · розподіл повноважень у процесі прийняття рішень; · моніторинг; · аудит; · служба безпеки. Механізм прийняття рішень має не лише ідентифікувати ризик, а й дозволяти оцінити, які ризики і якою мірою може прийняти на себе банк, а також визначати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Виправданий або допустимий ризик — необхід-на складова стратегії і тактики ефективного менеджменту. З’ясувати існування ризику, проаналізувати його на якісному рі-вні — це необхідні, але не достатні кроки. Важливо виявити вели-чину того чи іншого ризику, тобто кількісно його оцінити. Ступінь ризику певного економічного рішення оцінюється втратами (збит-ками), яких можна очікувати в разі його реалізації, а також ймовір-ністю, з якою ці втрати можуть статися. Коли ймовірність втрат ви-сока, а розмір їх малий або навпаки — збитки малоймовірні, хоча й оцінюються як значні, то ризик вважається невисоким (малим). Ймовірність настання певної події визначається за допомогою об’єктивних та суб’єктивних методів. Об’єктивні методи визначен-ня ймовірності ґрунтуються на обчисленні частоти, з якою в мину-лому відбувалася розглядувана подія. Це методи теорії ймовірнос-тей, економічної статистики, теорії ігор та інші математичні методи. Суб’єктивні методи спираються на використання оцінок і критеріїв, сформованих на підставі припущень, власних міркувань і досвіду менеджера, оцінок експертів, суджень консультантів, порад консал-тингової фірми тощо. Суб’єктивні методи застосовуються тоді, коли ризики не піддаються кількісному вимірюванню — квантифікації. У процесі управління банківськими ризиками виникають бага-тофакторні залежності з численними зворотними зв’язками, які не піддаються формалізації. Коли цим знехтувати, то сутність процесу може настільки спотворитися, що буде дискредитовано саму ідею застосування формалізованого підходу. Кількісні методи, як показує практика, дають змогу підвищувати ефективність управління ризи-ками в банківській справі лише до певної межі, а далі виникають невиправдані ілюзії і ризик зростає. Одним із важливих інструментів у процесі оцінювання та управ-ління ризиками є аналіз сценаріїв — альтернативних варіантів, за якими можуть розвиватися події в майбутньому. Такий аналіз базу-ється на оцінці періоду часу, протягом якого банк наражається на конкретний вид ризику, а також ступеня впливу ризику та ймовір-ності його реалізації. Наявність ризику означає існування кількох сценаріїв, які відрізняються як за ймовірністю настання події, так за можливими наслідками. Самі сценарії мають бути описані та сфор-мульовані на основі експертних оцінок, тобто суб’єктивними мето-дами. Кількісні характеристики кожного з обраних сценаріїв визна-чаються із застосуванням об’єктивних методів (математичних, статистичних). Кількісне визначення рівня ризику — важливий етап процесу управління, який має включати оцінювання реального (фактичного) ризику, а також установлення меж допустимого ризику для окремих банківських операцій, організаційних підрозділів та фінансової уста-нови в цілому. Важливо при цьому оцінити й ризики освоєння нових ринків, банківських продуктів та напрямків діяльності. Під допустимим розуміють такий ризик, реалізація якого не за-грожує життєдіяльності банку, а випадкові збитки менші за очікува-ний прибуток та розмір спеціальних резервів, призначених для від-шкодування можливих втрат. У такому разі ризик оцінюють, виходячи з розміру недоодержаного прибутку. Верхня межа допус-тимого ризику для банку обчислюється як сума сформованих резер-вів та розрахункового значення прибутку. Зауважимо, що межі до-пустимого ризику кожний банк установлює самостійно, керуючись власними міркуваннями та обраною стратегією управління. Ризик, що є загрозливішим для банку порівняно з допустимим, називають критичним. Критичний ризик характеризується такими втратами, розміри яких перевищують резерви та очікуваний прибу-ток. Верхня межа критичного ризику визначається розмірами капі-талу банку. У разі реалізації критичного ризику банк не лише не отримає прибутку, а й може втратити власні кошти, за рахунок яких компенсуються фінансові втрати. Якщо можливі наслідки реалізації ризику сягають рівня, вищого за критичну межу, то йдеться про катастрофічний ризик. Цей ризик призводить до банкрутства банку, його закриття та розпродажу ак-тивів. У широкому розумінні до категорії катастрофічних відносять ризик, що пов’язаний з прямою загрозою для життя людей, екологі-чними катастрофами тощо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРОЦЕС УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ РИЗИКАМИ» з дисципліни «Фінансовий менеджмент банку»
