Типологія організаційних форм інноваційної діяльності та області їх функціонування
Глобальне інноваційне підприємництво характеризується складністю інноваційних процесів та високим рівнем науково – технічних, виробничих та комерційних ризиків, що фактично визначає неможливість функціонування інноваційних організацій без належної підтримуючої інфраструктури. Різноманітність організацій, суб’єктів інноваційної діяльності, які виконують функції обслуговування і сприяння інноваційним процесам, утворюють інноваційну інфраструктуру. кожна модель НІС характеризується своїм типом інноваційної інфраструктури. Інноваційна інфраструктура – це різноманітність суб’єктів інноваційної діяльності, які виконують функції обслуговування і сприяння інноваційним процесам. Інноваційна інфраструктура забезпечує горизонтальні і вертикальні зв’язки між суб’єктами інноваційної діяльності та сприяє дифузії технологій на міжнародному ринку інновацій, прискорює трансферт знань. В загальному розумінні, інноваційна інфраструктура – це усі інформаційні, організаційні, маркетингові, освітні і інші зв’язки, які сприяють новим ідеям знаходити їх практичну реалізацію і поширення на ринку інновацій. Базовими елементами як міжнародної інноваційної інфраструктури, так і інфраструктури окремих країн є технопаркові і інформаційно – технологічні системи. В міжнародній практиці існує велика різноманітність форм технопаркових структур – наукові парки, технологічні і дослідницькі парки, інноваційні, інноваційно – технологічні і бізнес – інноваційні центри, центри трансферту технологій, інкубатори бізнесу і інкубатори технологій, віртуальні інкубатори, технополіс і ін. Велика різноманітність цих форм не означає принципової відмінності у їх функціональному призначенні і наявність певної специфіки організаційних форм чи особливого спектру вирішуваних проблем, а просто носить різний термінологічний характер, що пов’язано із особливостями НІС в визначеній країні. Узагальнюючи типи технопаркових структур, можна виділити три основних групи: інкубатори, технопарки і технополіси. Особливу роль в інноваційній інфраструктурі відіграють бізнес – інкубатори. У сучасному світі бізнес – інкубатором прийнято вважати багатофункціональний комплекс, що надає різноманітні послуги новим інноваційним фірмам, які знаходяться на стадії виникнення і становлення. Інкубатори призначені для “висиджування” нових інноваційних підприємств, яке по – своїй суті включає надання допомоги на різних стадіях їх розвитку: надання первісного капіталу, консультування, інформування, оренда приміщень і обладнання. Найбільшого поширення інкубатори набули в США (на даний момент їх нараховується біля 600 і усі вони об’єднані у Національну асоціацію інкубаторів бізнесу). Усі інкубатори можна поділити на два види: самостійні та включені до складу технопарків. Технопарк – це науково – виробничий територіальний комплекс, головною метою якого є формування максимально сприятливого середовища для розвитку малих і середніх наукоємких інноваційних фірм - клієнтів. Між технопарками та інкубаторами існує ряд відмінностей. Так, по – перше, спектр фірм – клієнтів технопарків не обмежується лише створюваними суб’єктами, а включають підприємства, які знаходяться на різних стадіях розвитку чи освоєння інновацій. По – друге, в той час як інкубатори можуть створюватись для підтримки і нетехнологічних видів діяльності (мистецтво, сільськогосподарська діяльність), технопарки призначені лише для підтримки інноваційної діяльності. Відмінності існують і в організаційних формах. Інкубатори створюються в одній чи декількох будівлях. Технопарки, як правило, мають свої ділянки землі, які можуть здаватися ними під будівництво офісів чи виробничих приміщень. В структурі технопарку виділяють інноваційно – технологічний, учбовий, консультаційний, інформаційний, маркетинговий центри та промислову зону. Головною структурною одиницею технопарку є інноваційно – технологічний центр. В Росії та Україні технопарки ще називають “технологічними парками” (технопарками) чи “науково – технологічними парками”, в США – “дослідницькимиі парками”, в Великій Британії – “науковими парками”, в Китаї “науково – промисловими парками”. В залежності від ступеня взаємодії технопарків із університетами чи іншими науковими центрами, або різного охоплення стадій інноваційного процесу деякі фахівці виділяють американську, японську і інші моделі парків. Однак, не зважаючи на деякі відмінності і особливості функціонування парків у різних країнах, доцільним є розгляд їх як загального виду технопаркових структур. В сучасний час в світі функціонує близько 500 технопарків, з яких 150 у США, 170 у Європі, 70 в Росії, 8 в Україні ( з яких функціонує лише 4). Світова практика виділяє такі типи парків: технологічні, промислові, грюндерські (створювані для стартової допомоги малим і середнім фірмам із широким комплексом послуг), дослідно – конструкторські та консалтингові. Найбільш відомими в міжнародному інноваційному підприємництві є такі технопарки: “Софія Антіполіс”(Франція), Патри (Греція), “Силікон - Веллі” (США), “Cambridge Phenomen” (Велика Британія), “Інститут електрозварювання ім. Патона” (Україна), “Сосновий бор” (Росія). В багатьох країнах розвиток ідей технопарків привів до появи більш інтегрованого елементу інноваційної інфраструктури – технополіс. Не завжди є можливим провести чітку розмежуючу лінію між технопарками і технополісами, оскільки вони мають багато спільного. Однак, технополіси мають суттєві риси, які дозволяють називати його самостійною групою технопаркових структур. Технополіс (тавтологічні дефініції – наукове місто, наукоград, “місто мозків”, “місто техніки”) - це крупний сучасний науково – промисловий комплекс, що включає університет чи інші вузи, науково – дослідні інститути, а також жилі райони, які оснащені культурною і рекреаційною інфраструктурою. Метою будівництва технополісів є зосередження наукових досліджень на передових і піонерних галузях, створення сприятливого середовища для розвитку нових наукоємних виробництв в цих галузях. Успішними прикладами розвитку технопарків у технополіси є “Софія Антіполіс”, “Силікон - Веллі”; створення “Цукуба” (Японія), Пущино, Дубна, Обнінск (Росія). Інтеграційні процеси міжнародного бізнесу впливають і на інноваційну інфраструктуру. В сучасних умовах інноваційне підприємництво все більше характеризується процесами об’єднання і координації діяльності як різних елементів самої інноваційної інфраструктури, так і інтеграцією елементів інноваційних інфраструктур різних країн. У Європі створено Мережу центрів інновацій, яка об’єднує понад 1 тис. інкубаційних центрів та парків технологій і включає до свого складу регіональні, національні та міжнародні мережі. Координатором мережі інкубаційних центрів Центральної та Східної Європи виступає Асоціація центрів інкубації технологій та бізнесу Німеччини, яка сприяє створенню та росту малих і середніх підприємств, розвитку інноваційної діяльності в регіоні, співробітництву дослідників та працівників промисловості, підвищенню кваліфікації працівників технічної та управлінської сфер, використанню міжнародних електронних мереж обміну інформацією та вдосконалення співробітництва фірм. Мережа центрів трансферу інновацій країн Центральної та Східної Європи (FEMIRC) - сприяє інтеграції центрів східно - європейських країн у ЄС шляхом цільового використання та розвитку їх промислового потенціалу, побудови інфраструктури інформаційно-консультаційного простору для трансферу технологій, а також вивчення діяльності ЄС у сфері науки та технологій. Центри трансферу інновацій співпрацюють з державними органами країн, що відповідають за промисловий сектор, науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки. В Росії розроблено програму державної підтримки малих підприємств, спрямовану на стимулювання інноваційної діяльності та створення нових науково-дослідних підприємств. До складу мережі підтримки малого бізнесу Росії входять такі організації: • Держкомітет з підтримки та розвитку малих і середніх підприємств; • Торгова Палата Росії; • Організації, що фінансуються програмою USAID. вісім регіональних центрів, 144 підрозділи допомоги малим та середнім підприємствам, 19 бізнес-інкубаторів; • 23 агенції з підтримки та розвитку малого бізнесу, що фінансуються програмою ЄС TACIS; • центри підвищення кваліфікації; • регіональні інформаційні центри; • федеральні центри зайнятості. У Росії створено Асоціацію інкубаторів бізнесу, діяльність якої спрямована на забезпечення обміну інформації та досвіду між фірмами. Досвід країн Центральної та Східної Європи перейняла Польща, яка створила інкубатори бізнесу та технологій для реструктуризації промислового сектора та допомоги науковцям і спеціалістам у відкритті власних малих підприємств. Інноваційна інфраструктура Польщі включає: • Центр розвитку підприємств при Варшавському технічному університеті; • Інкубатор-фонд при Лодзинському центрі трансферу технологій; • Вроцлавський центр технологій при Технічному університеті (м. Вроцлав); • Центр трансферу технологій при Агенції Регіонального Розвитку MAAR; • Центр трансферу технологій у Гданську; • Парк критичних технологій у Познані; • Бізнес-інкубатор у м. Страховіце при Агенції регіонального розвитку; • Асоціація Регіонального Розвитку; • Новий Центр технологій у Варшаві. В Угорщини інноваційні фірми також об'єднуються у мережу - Асоціацію інкубаторів підприємництва та Асоціацію інновацій Угорщини. Найефективнішими інкубаторами технологій тут є: • Центр Промислових Технологій (Будапешт); • Парк науки та технологій (Дебрецен); • INNOTECH (Будапешт); • Центральний науково-дослідний інститут фізики (Будапешт); • TALENT (Сегед); • Веспренський центр регіональних інновацій; • Центр трансферу Інновацій та технологій (м Мішкольц); • Центр інновацій та технологій "Innonet" (м Дьор). У Чехії функціонує Товариство парків науки та технологій (SSTP), члени якого сприяють упровадженню у виробництво інновацій, нових технологій та послуг і допомагають перетворити парки науки і технологій на дійовий інструмент структурних перебудов регіону. У Словакії діє Асоціація центрів технологій Словакії (FEMIRC Slovakia), основною метою якої є підвищення конкурентноздатності вітчизняних фірм шляхом надання доступу до європейських джерел НДДКР та інтеграції до ЄС у технологічній сфері. Ще одним із ключових елементів інноваційної інфраструктури багатьох країн є інформаційно – технологічні системи. Ці системи утворені на базах даних, які містять найрізноманітнішу інформацію про суб’єкти і результати інноваційної діяльності, включаючи інформацію про інноваційні продукти, послуги, технології, наукові і інноваційні організації, об’єкти інтелектуальної власності. Прикладами є інформаційно –технологічні системи, що підтримуються країнами ЄС ARIST, CORDIS, EPIPOS. Науково – технологічна інформаційна служба ARIST використовується для отримання відомостей про існуючі на ринку інноваційні технології та встановлення ділових контактів між інноваційними організаціями та потенційними клієнтами. Спектр інформаційних послуг, що надається ARIST включає три групи: - науково – технічна інформація про стан розробки інноваційної технології; - техніко – юридична інформація, яка включає відомості про промислову власність, національні і зарубіжні технічні стандарти, законодавчі та нормативно – правові акти різних країн; - науково – технічна інформація про ринкові дослідження поставок і дистриб’юції. CORDIS це система баз даних про дослідницьку діяльність в країнах ЄС. Інформаційна система сприяє інноваційним організаціям в рекламуванні результатів НДДКР та надає різноманітну інформаційну допомогу. EPIPOS інформаційно – технологічна система, яку розробляє і підтримує Європейське патентне бюро (Eurepean Patent Office). Головна мета інформаційної системи – надання доступу до світової науково – технічної інформації. Приводом для класифікації типів інноваційних підприємств може слугувати профіль їх діяльності, а також кількість стадій життєвого циклу інновації. Для практики міжнародного інноваційного підприємництва характерним є використання компаній ризикового капіталу і малих інноваційних фірм для проведення спеціалізованої діяльності з виробництва і просування на ринок інновацій. У США одним із ефективних методів прискорення інноваційних процесів є застосування "ризикових" форм їхньої організації на рівні корпорацій. "Венчур" у перекладі з англійського означає ризиковане підприємство, починання. Венчурні фірми – це тимчасові організаційні структури, що зайняті розробкою наукових ідей і перетворенням їх в нові технології і продукти і створювані із метою апробації, доробки і доведення до промислової реалізації “ризикових” інновацій. Заснування інноваційного венчурного підприємства можливе трьома способами: f включення в франшизну мережу (купуючи франшизи, франшизну ліцензію за профілем планованого венчури) фірми – лідера, що контролює ринок даного продукту – “franchising”; f придбання діючого спеціалізованого підприємства, яке уже займає деяку частину ринку цільового продукту чи контрольний пакет його акцій; f організація венчурного підприємства “з нуля” (“on the green meadow”), розраховуючи на витіснення конкурентів на ринках збуту продукції і придбання необхідних ресурсів. Створення венчурних фірм передбачає наявність визначених складових (рис. 2).
Рис. 2. Складові венчуру Фонди венчурного фінансування створюються з наступних джерел: • капіталу корпорацій; • банківських кредитів; • пенсійних фондів; • особистих заощаджень громадян. Внутрішні венчури формуються як спеціальні підрозділи усередині корпорації і фінансуються ними. Деякі компанії організовують одразу декілька внутрішніх венчурів, наприклад корпорація IBM в 1983 році мала 15 “ризикових проектів”. Організаційна структура венчурної фірми залежить від особливостей НІС країни. Наприклад, в Росії та Україні венчури можуть створюватись як самостійні фірми чи підрозділи крупних підприємств; типовим для західної інфраструктури є також створення вечуру як самостійної компанії, а також у вигляді незареєстрованого утворення типу обмеженого партнерства (у вигляді повного чи командитного товариства). В США форми організаційної структури включають внутрішні венчури і програми "свояків". Програми "свояків" виникли в США на початку 80-х років. У межах таких програм засновуються спеціальні грошові фонди, і будь-який працівник корпорації, що запропонував ідею нового продукту чи зробив іншу серйозну пропозицію, може звернутися до “свояка” за фінансовою підтримкою. Крім того, можуть існувати впроваджувальні фірми, організовані на пайовій участі промисловими корпораціями, так звані зовнішні венчурні фонди корпорацій: В США, Японії і країнах Західної Європи поширені фірми “спін – офф” чи фірми – нащадки. Вони створюються при вузах, спеціальних лабораторіях і державних дослідних центрах з метою комерційного впровадження науково – технічних досягнень, отриманих в ході розробок інноваційних проектів чи фундаментальних досліджень. Венчурні фірми, як правило, є неприбутковими, так як не спеціалізуються на виробництві, а займаються науковими дослідженнями, інженерними розробками, створенням і впровадженням нововведень та передають свої результати фірмам – експлерентам, патієнтам, віолентам і комутантам. Експлеренти — це невеликі організації, що спеціалізуються на створенні нових продуктів і радикальних нововведень, які ведуть до довгострокової переваги над конкурентами. Фірма – експлерент в своєму розвитку створюється як компанія – піонер, їх головна роль в економіці – інноваційна, яка полягає в створенні радикальних, “проривних” нововведень. Фірми - експлеренти неприбуткові, працюють на початку етапу максимальної винахідницької активності і з самого початку випуску продукції. Вони створюють умови для науково-технічних зрушень у сучасній західній економіці. Гасло експлерентних фірм: "Краще і дешевше, якщо вийде ". Прикладами фірм – експлерентів є: Apple, “Зеніт”, “Осборн”, В зв’язку із обмеженістю виробничих потужностей при впровадженні нововведення фірми - експлеренти можуть взаємодіяти із іншими фірмами – виробниками, а також вступати у партнерські відносини з фірмами-віолентами, фірмами-патієнтами і фірмами-комутантами і можуть при необхідності перетворюватися в них. Патієнти – це фірми, що орієнтуються на вузький сегмент ринку і задовольняють специфічні, зростаючі чи сформовані під дією моди, реклами чи яких-небудь інших засобів вимоги покупця. Вони діють на етапах росту випуску продукції і на стадії падіння винахідницької активності, їхня науково-технічна політика вимагає прийняття рішень про терміни постановки на виробництво та зняття з нього продукції, проведення чи припинення розробок на рівні винаходів, про доцільність продажу і покупки ліцензій. Патієнтна стратегія - це стратегія диференціації продукції і зайняття своєї ніші, вузького сегменту ринку. Такі фірми вважаються прибутковими. Однак, при цьому існує й велика ймовірність ризику чи небезпека кризи. Гасло фірм – патієнтів "Дорого, зате добре". Характерною особливістю патієнтів є агресивність дій і неналежна увагу до зовнішнього середовища. Це пов'язане з тим. що патієнтам необхідно "захопити" певну нішу ринку і довести свою заможність. Приклади фірм – патієнтів: Cry research, Jaguar та ін. Віоленти — це фірми, що діють у сфері великого стандартного бізнесу з великим капіталом та високим рівнем освоєної технології. Як правило, віоленти займаються великосерійним і масовим випуском виробів. Ці фірми прибуткові і діють при ТНК. В основному віоленти беруть участь в проведенні планових пошукових і прикладних НДР та в створенні нових моделей і модернізації раніше виготовлюваної техніки. Віоленти орієнтуються на задоволення попиту широкого кола споживачів, що пред’являють "середні запити" до якості і ціна тому їх девіз: "Дешево, але пристойно ". Прикладами фірм віолентів є Toyota, Philips, Microsoft, Ciemens, Маrlboro, Camel. Комутанти - фірми, що здійснюють середній і дрібний бізнес, що орієнтується на задоволення конкретних національних і місцевих потреб. Вони індивідуалізують підхід до клієнта, але на базі використання досягнень фірм - віолентів. Комутанти працюють на етапі падіння випуску продукції, їхня політика вимагає ухвалення рішення про ступінь технологічного освоєння виробів, доцільності зміни в них відповідно до вимог специфічних потреб. Головне завдання комутантів полягає в підвищенні споживчої цінності товару не за рахунок надвисокої якості, а за рахунок задоволення невеликих за обсягом потреб клієнтів, а тому гасло комутантів - "Ви доплачуєте за те, що я вирішую саме ВАШІ проблеми". Приклад – McDonald’s. Приведена класифікація інноваційних підприємств визначена за типом конкурентної поведінки, яку дав Л.Г. Раменський відповідно до асоціацій із рослинним світом, добре узгоджується із класифікацією швейцарського експерта Х. Фрізенвінкеля за тваринним світом (рис. 3). Тип конкурентної поведінки (класифікація Л.Г. Раменського) віоленти патієнти експлеренти комутанти Тип компанії (класифікація Х. Фрізенвінкеля) Горді левиМогутні слониНеповороткі бегемоти Хитрі лисиці Перші ластівки Сірі миші Рис. 3. Співвідношення типів інноваційних фірм за класифікаціями Л.Г. Раменського та Х. Фрізенвінкеля Однією із форм прискорення нововведень, що відомі світовій практиці є профіцентри. Профіцентри – тимчасові цільові об’єднання наукових працівників декількох суміжних галузей науки і техніки, а також менеджерів для вирішення конкретних науково – технічних чи виробничих завдань, наприклад з освоєння і виробництва нових видів продукції.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Типологія організаційних форм інноваційної діяльності та області їх функціонування» з дисципліни «Інноваційний менеджмент»
