Механізм державного регулювання науково – технічного розвитку міжнародного співробітництва
Необхідність державного регулювання інноваційною діяльністю викликана як всезростаючою роллю інновацій в суспільному відтворенні, так і ускладненням інноваційних процесів. Завлін П.М. виділяє дев’ять аспектів загальнодержавного значення інноваційних процесів: 1) вирішальний вплив на макроекономічні показники; 2) вплив на структуру суспільного виробництва; 3) істотний вплив на інституційні економічні механізми; 4) залежність процвітання нації від її здатності генерування і впровадження нововведень; 5) вплив інновацій на соціальну стабільність; 6) вплив інновацій на оточуюче середовище; 7) активізація міжнародного науково – технічного співробітництва; 8) залежність глобальної конкурентноздатності національної економіки від рівня розвитку інноваційних процесів; 9) взаємозв’язок рівней науково – інноваційного потенціалу і національної безпеки. Державна науково – технічна програма (ДНТП) – це крупний інноваційний проект, який спрямований на вирішення наукового чи науково – технічного завдання, що має загальнодержавне значення. При цьому ДНТП має бути взаємоузгоджена за ресурсами, термінами і виконавцями. ДНТП найчастіше поділяються на: - програми в області фундаментальних досліджень; - програми з розробки і освоєння в народному господарстві нових видів продукції і технологій. Програми в області фундаментальних досліджень орієнтовані на досягнення наукових результатів, тому в їх реалізації приймають участь в основному академічні інститути і вищі учбові заклади. В реалізації програм з розробки і освоєння в народному господарстві нових видів продукції і технологій беруть участь окрім академічних інститутів і лабораторій вузів і приватні підприємства. І той і інший вид програми в основному фінансуються за рахунок державного бюджету. В наш час все більша кількість інноваційних процесів набуває глобального характеру, що відбувається внаслідок інтеграції різних країн, яка може здійснюватись у наступних формах: 1) об’єднання ресурсів з метою реалізації крупних проектів та отримання нових науково – технічних результатів; 2) міжнародного трансферту технологій як в уречевленій формі, так і в не уречевленій формі; 3) створення світової наукової інноваційної інфраструктури; 4) здійснення інновацій, що мають глобальний характер. Розвиток міжнародних науково – технічних зв’язків окрім поширення співробітництва призводить і до посилення суперечностей, які проявляються через загострення конкуренції на світових науково – технічних та інноваційних ринках та посилення боротьби держав за науково – технічні та інноваційні ресурси. За таких умов роль держави у регулюванні міжнародних аспектів інноваційної діяльності постійно зростає. Державне регулювання міжнародних інноваційних зв’язків можна визначити як це систему взаємопов’язаних заходів, які сприяють укріпленню позицій держави в світовому науково – технічному комплексі та переслідують мету зростання глобальної національної конкурентноздатності. М. Портер, пов’язує національну конкурентоспроможність із підтримкою високого рівня життя нації за рахунок застосування ефективних технологій, інноваційних механізмів, постійного росту кваліфікованих кадрів, використання переваг міжнародного поділу праці і забезпечення лідируючих позицій на світових ринках тих чи інших видів товарів і послуг. Практична реалізація заходів із регулювання міжнародних інноваційних зв’язків здійснюється спеціалізованими органами і підрозділами, інфраструктура яких формує НІС і відповідно може мати різну структурну і функціональну наповненість в окремих державах. Цікавим є той факт, що включення інноваційних питань в зовнішньоекономічну політику привело до формування нового явища – науково – технічної дипломатії. Дефініція науково – технічної дипломатії характеризує її, як систему заходів і інститутів, спрямованих на сприяння кооперації і захисту державних інтересів в світовій науково – технічний сфері. Державне регулювання міжнародного співробітництва в інноваційній сфері базується на ряді принципів, серед яких варто виділити такі як: взаємна вигода, відсутність дискримінації, еквівалентна технологічна залежність сторін, адекватне поєднання механізмів лібералізму та протекціонізму. Механізм державного регулювання міжнародних інноваційних процесів включає прямі та непрямі методи та розібратися у їх структурі. Держава може безпосередньо фінансувати із бюджетних коштів двосторонні та багатосторонні інноваційні програми та проекти, діяльність міжнародних дослідницьких організацій і технологічних центрів, спільних підприємств, спеціалізованих фондів, формування міжнародної інноваційної інфраструктури. Крім того, державою формується юридична база кооперації при розробці законодавства, при укладанні міжнародних договорів і угод та у випадку участі в роботі спільних органів з питань науки і техніки. Непрямі методи регулювання включають: - загальноекономічні (податкові і кредитні пільги); - специфічні (митне регулювання, експортне та імпортне квотування, міжнародні патентно – ліцензійні механізми). До інструментів державного регулювання міжнародного науково – технічного співробітництва відносять: - вибір і реалізація пріоритетних напрямків співробітництва; - фінансування кадрових обмінів; - приєднання до міжнародних систем науково – технічної інформації; - включення в світовий технологічний простір шляхом введення в країні міжнародних стандартів і норм; - надання юридичних, посередницьких. Консультаційних і інших послуг учасникам співробітництва; - підтримка міжнародних контактів малого і середнього інноваційного бізнесу; - державне стимулювання іноземних інвестицій в інноваційну сферу і аналогічних вкладень вітчизняних інвесторів за кордоном; - закордонне патентування за державний рахунок; - придбання іноземної науково – технічної літератури; - залучення іноземних експертів до оцінки масштабних програм і проектів. Державна стратегія і тактика в області міжнародного інноваційного співробітництва має диференціюватись за країнами і регіонами світу, оскільки це дозволить збільшити сумарний ефект від міжнародних зв’язків. За рівнем і формами державного регулювання виділяють стратегії активного втручання, децентралізованого регулювання і змішані.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Механізм державного регулювання науково – технічного розвитку міжнародного співробітництва» з дисципліни «Інноваційний менеджмент»
