ЕКОНОМІЧНА СУТЬ ЛІЗИНГУ, ЙОГО ОБ’ЄКТИ І СУБ’ЄКТИ. ПРИЧИНИ, ЩО СПОНУКАЮТЬ ПІДПРИЄМСТВА УКЛАДАТИ ЛІЗИНГОВІ УГОДИ
Сільському господарству, на відміну від інших галузей, прита-манний великий період обігу капіталу, спричинений довготривалим строком виробництва продукції, який в окремих сільськогосподар-ських галузях триває більше року. Ця обставина вимагає від аграр-них підприємств здійснення значних фінансових вкладень в оборотний капітал. З огляду на важкий фінансовий стан цих підприємств, невелику частку ліквідних активів у складі їх авансованого капіталу, підви-щену ризикованість сільського господарства як об’єкта інвестуван-ня (через залежність від природних умов), особливо негативний вплив інфляції через затримку платежів за реалізовану продукцію і через тривалість виробничо-збутового циклу, недостатню розвину-тість ф’ючерсної торгівлі на аграрних біржах України, невиріше-ність проблеми власності на землю і юридичні перепони щодо її ви-користання як об’єкта застави стає очевидною вся складність залучення у сільськогосподарське виробництво приватного капіталу на традиційній для нашої економіки основі. Ця складність поси-люється відносно низькою привабливістю галузі як об’єкта інвесту-вання для фінансових інвесторів, оскільки існує така економічна за-кономірність: рівень підприємницького ризику для інвесторів прямо пропорційний терміну інвестування. Враховуючи, що в сільському господарстві період обігу капіталу є довготривалим, то це вимагає подовження терміну інвестування, а отже, автоматично підвищує рівень підприємницького ризику. Потрібно також брати до уваги й те, що в умовах економічної кризи, яка продовжувалась і в 1998 р., відчувається гостра нестача коштів для довгострокових інвестицій. Банки України в цей час не мали достатніх ресурсів для надання довгострокових кредитів, і на-віть за наявності таких ресурсів в окремих із банків вони не йшли на укладання відповідних угод з аграрними підприємствами через неподолану економічну нестабільність. У зв’язку з цим особливо важливу роль у залученні інвестицій в сільськогосподарське виробництво (це стосується й інших галузей економіки держави) може відіграти така поки що нова для еко-номіки України форма інвестування, як лізинг (від англ. Leasing). Лізинг як своєрідний вид підприємницької діяльності почав інтенсивно розвиватися у 50-х роках ХХ століття, коли в США, і дещо пізніше у Західній Європі, почали створюватися спеціалізовані компанії, основним видом діяльності яких став лізинг. У зарубіжній і вітчизняній літературі немає єдиного визначення лізингу як поняття. Проте існуючі розбіжності не є істотними. Вони стосуються лише другорядних аспектів цієї категорії, що не є визна-чальними і не торкаються її суті — довгострокової оренди основних за-собів (машин, споруд виробничого призначення, устаткування, транс-портних засобів тощо). Саме довгострокова оренда майна, тобто передача його у тимчасове користування на умовах платності, строко-вості і зворотності (або викупу), є основоположним, стержневим аспек-том лізингу. У Законі України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р. дається та-ке визначення лізингу: «Лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у вик-лючне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів» . Отже, лізинг розглядається як додаткове, особливе джерело фі-нансування, яке розширює можливості підприємств щодо вибору стратегії інвестування: оренда, власний капітал, кредит, залучений капітал (випуск акцій) і поєднання в різних комбінаціях цих джерел фінансування. Лізингу притаманні всі функції банківського кредиту. Але він є особливою формою кредитних відносин — товарним кре-дитом в основні засоби, за якого право використання майна відок-ремлюється від права володіння ним. Останнє переходить до лізин-гоодержувача, в той час як лізингодавець зберігає за собою право володіння переданим в оренду майном. Лізинг як форма інвестування набув широкого застосування у розвинутих країнах світу. За даними Європейської федерації націо-нальних асоціацій лізингових товариств, питома вага інвестицій че-рез лізинг в устаткування у загальній сумі національних інвестицій становила у 1992 р. в Англії 28,2%, Швеції — 26,3, Австрії — 19,9, Франції — 17,5, Німеччині — 16,6 і Нідерландах — 10,5 %. Високо-го рівня розвитку набув лізинг у США . Питома вага його тут у загальних капіталовкладеннях становить 30 %. Для лізингу в основному притаманний тристоронній характер відносин, за яких у здійсненні лізингової операції беруть участь три суб’єкти: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець лізингового майна. Лізингодавець — це суб’єкт підприємницької діяльності, який є власником об’єкта лізингу і передає його у тимчасове користування іншому суб’єкту господарської діяльності за договором лізингу. Як засвідчує світова практика, лізингодавцями можуть бути різні за формою власності і правовим статусом суб’єкти господарювання: банки та їх філії, небанківські фінансові установи, статутом яких передбачається цей вид діяльності, спеціалізовані лізингові ком-панії, брокерські лізингові фірми. Спеціалізовані лізингові компанії розрізняються за колом вико-нуваних функцій. Окремі з них спеціалізуються лише на фінансу-ванні угоди, інші є універсальними, тобто, крім фінансових, вико-нують також інші функції, пов’язані з технічним обслуговуванням об’єкта лізингу, навчанням кадрів з його експлуатації, наданням рі-зних консультацій тощо. Зазначимо також, що лізингодавцем може бути будь-яка інша виробнича чи торговельна фірма, яка не спеціа-лізується на наданні лізингових послуг, проте може здавати у довгострокову оренду своє майно відповідно до законодавства або фінансувати лізингову угоду, якщо така діяльність передбачена її установчими документами. Лізингоодержувач — це суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує у користування об’єкт лізингу відповідно до укладе-ної лізингової угоди. Таким суб’єктом може бути будь-яка юридич-на особа незалежно від форми власності і форми господарювання, а також індивідуальні підприємці, що зареєстровані відповідно до віт-чизняного законодавства. Продавець лізингового майна — суб’єкт підприємницької ді-яльності, який є виробником об’єкта лізингу, або інші юридичні особи (наприклад, торговельні фірми), що продають власне майно як об’єкт лізингу. Об’єктом лізингу відповідно до Закону України «Про лізинг» може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, що належить до ос-новних засобів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, система теле-комунікацій тощо), яке не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його у лізинг (оренду). Майно, яке є у державній власності, може бути об’єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном. Об’єктом лізингу, що використовується у сільськогосподарському виробництві, можуть бути трактори, ком-байни, сівалки, машини для обробітку грунту, устаткування для ре-монтних майстерень, різні виробничі будівлі та споруди тощо. Про-те земельні ділянки та інші природні ресурси не можуть бути об’єктом лізингу. Які ж причини спонукають аграрні підприємства як лізин-гоодержувачів приймати рішення про укладення лізингової угоди? Цих причин є досить багато і всі вони пов’язані з тими пере-вагами, які має лізинг як особлива форма інвестування виробництва, а саме: · лізинг дає змогу підприємствам одержати в користування не-обхідні основні засоби з можливим наступним їх придбанням у власність, не маючи власних коштів для їх закупівлі. Завдяки цьому підприємства в змозі ефективно вирішувати виробничі проблеми, які в іншому разі, без використання лізингу, залишилися б нерозв’язаними; · завдяки лізингу підприємства мають можливість не зв’язувати свій капітал через купівлю необхідних основних засобів, а викори-стовувати його для організації іншої діяльності і тим самим розши-рювати можливості одержання додаткового доходу. Крім того, лі-зинг дає змогу підприємствам замінити стару зношену техніку, для підтримання в робочому стані якої вони змушені витрачати значні обігові кошти. Вивільнивши ці кошти, підприємства можуть їх ви-користати для розв’язання інших проблем виробничого і соціального характеру; · лізинг для підприємств є нерідко економічно вигіднішим порі-вняно з купівлею засобів на умовах банківського кредиту. Адже використання останнього породжує два джерела втрат, що не при-таманні лізингу: повернення банківського кредиту здійснюється за рахунок прибутку підприємства, який оподатковується (перше дже-рело втрат). При купівлі основного засобу підприємство сплачує по-даток на додану вартість (друге джерело втрат). При застосуванні лізингу лізингові платежі включаються у собівартість продукції, отже, зменшується об’єкт оподаткування, а разом з ним і відрахування від прибутку до бюджету; · лізингові платежі можуть бути меншими порівняно з банківсь-ким процентом за кредит або процентними виплатами інших форм інвестування завдяки податковим пільгам лізингодавцям (такі пільги мають місце в деяких країнах); · завдяки лізингу здійснюється оновлення виробництва на якісно новій основі. Він відкриває доступ до сучасної техніки, в тому числі і дорогої з високим ступенем морального зносу, забезпечуючи тим самим зростання продуктивності праці, підвищення дохідності підприємств та їх конкурентоспроможності. Отже, лізинг спромож-ний стати для багатьох підприємств потужним засобом розв’язання проблем, пов’язаних з переоснащенням виробництва, придбанням ноу-хау, запровадженням передових трудо-, енергозберігаючих та екологічно безпечних технологій; · лізинг істотно не впливає на можливість одержання підприєм-ствами кредитних ресурсів у банках, а отже, дає змогу більше залу-чати коштів, що необхідні для активізації виробництва; · лізинг дає змогу розширити інвестиційні можливості аграрних підприємств завдяки залученню іноземного капіталу через оренду необхідної техніки, в той час як залучення іноземного капіталу че-рез банківську систему є проблематичним; · характерною рисою лізингу є можливість застосування гнуч-ких лізингових платежів за схемою, що найбільше відповідає сезон-ності сільськогосподарського виробництва, а отже, і сезонності над-ходження коштів за реалізовану продукцію (наприклад, розробляються спеціальні графіки лізингових платежів для ферм — виробників молочної продукції і для ферм, що спеціалізуються на виробництві продукції рослиництва); · лізинг при виконанні його умов є стабільним каналом інвесту-вання на відміну від позик, умови надання і повернення яких можуть істотно переглядатися; · застосування лізингу зменшує ризик лізингодавця і лізинго-одержувача. За умови погіршення фінансового стану останнього і його неспроможності виплачувати лізингові платежі об’єкт лізингу повертається його власнику; · як засвідчує міжнародна практика, розвинутий ринок лізингу сільськогосподарської техніки може запропонувати більший її вибір для аграрних підприємств, оскільки до лізингових операцій залу-чається значно ширше коло підприємств з великою варіацією їх фінансового стану, в той час як пряма закупівля таких засобів через одержання кредитів у банках ставить підвищені вимоги до їх платоспроможності і ліквідності; · створені в країнах Заходу спеціалізовані сільськогосподарські лізингові компанії добре обізнані з потребами фермерів, а тому швидше, ніж інші кредитори, реагують на зміну попиту на сільсько-господарську техніку, оперативніше приймають рішення про інвестування потенційних лізингоодержувачів; · лізинг є надійним способом випробування основного засобу. Його використання як об’єкта лізингу дає змогу лізингоодержувачу переконатися в надійності та ефективності вказаного засобу і завдя-ки цьому прийняти обгрунтоване рішення щодо майбутньої за-купівлі його у більшій кількості; · лізинговою угодою, як уже зазначалося, може бути передбаче-на можливість купівлі лізингоодержувачем об’єкта лізингу за залишковою вартістю по закінченні строку цієї угоди. Це дає змогу вказа-ному суб’єкту господарювання створити надійніші умови здійснення виробничої діяльності. Лізинг вигідний не лише лізингоодержувачу, а й лізингодавцю, оскільки забезпечує повне повернення усіх капітальних витрат на закупівлю об’єкта лізингу і одержання прибутку за надання цього об’єкта в довгострокову оренду. При цьому прибуток на одиницю вкладеного капіталу здебільшого є не меншим, ніж від здійснення інших інвестиційних операцій. Лізинг також вигідний і для виробників основних засобів, ос-кільки дає змогу істотно розширити ринок їх збуту за рахунок тих суб’єктів господарської діяльності, які за звичайних умов фінансу-вання не змогли б придбати ці засоби. Такими суб’єктами є малі і середні підприємства, а також решта суб’єктів господарювання з недостатнім оборотним капіталом. Розширення збуту в умовах кон-куренції є важливою маркетинговою перевагою, тому виробники основних засобів зацікавлені у розширенні своєї участі в здійсненні лізингових операцій. У лізингу як формі товарного кредиту зацікавлена і держава, по-перше, тому, що він має ряд переваг для підприємств, завдяки чому сприяє зміцненню їх економіки, а отже, і економіки держави в ціло-му і, по-друге, заборгованість підприємств іноземним лізингодавцям не зараховується Міжнародним валютним фондом до загальної за-боргованості держави, що використовує імпортний лізинг. Це дає можливість такій державі перевищити при необхідності фактичні ліміти кредитної заборгованості, встановлені цим фондом. До недоліків лізингу можна віднести те, що у здійсненні лізин-гової операції беруть участь більше суб’єктів господарювання, ніж у звичайній операції купівлі-продажу. Це ускладнює практичне вті-лення лізингової угоди через можливі суперечності, що виникають між її учасниками. Водночас вимагається і більше часу для підгото-вки цієї угоди. Як засвідчує міжнародна практика, лізингові платежі можуть бути конкурентоспроможними за своїм розміром з ціною позики за умови прийняття державою законодавчих актів, що перед-бачають певні податкові пільги для учасників лізингової угоди. В іншому разі лізинг може бути дорожчим за своєю ціною, що дещо звужує можливості його практичного застосування. Проте вказані недоліки лізингу не є істотними і не йдуть в жодне порівняння з тими перевагами, що йому органічно притаманні. Це дає підстави сподіватися, що лізинг знайде широке застосування в економіці України та в її провідній галузі — сільськогосподарському виробництві.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЕКОНОМІЧНА СУТЬ ЛІЗИНГУ, ЙОГО ОБ’ЄКТИ І СУБ’ЄКТИ. ПРИЧИНИ, ЩО СПОНУКАЮТЬ ПІДПРИЄМСТВА УКЛАДАТИ ЛІЗИНГОВІ УГОДИ» з дисципліни «Менеджмент: прийняття рішень і ризик»
