Відповідно до пунктів 1, 2 ст. 4 Закон Правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності спадкоємця на житло чи інше успадковане майно є Свідоцтво про право на спадщину. Воно свідчить про прийняття спадщини спадкоємцями та підтверджує цей юридичний факт, тому може бути видане лише тим спадкоємцям, які належним чином прийняли спадщину. Це Свідоцтво видається виключно держаним нотаріусом за письмовою заявою спадкоємця. Згідно зі ст. 561 ЦК УРСР Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що крім осіб, які заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає. Але оскільки Свідоцтво про право на спадщину лише засвідчує юридичний факт прийняття спадщини, воно може бути видане навіть через кілька років після прийняття спадщини, якщо встановлено, що цей факт дійсно мав місце. Видача Свідоцтва про право на спадщину на житло чи інше майно, що підлягає реєстрації, здійснюється нотаріусом після отримання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцю та перевірки відсутності заборони чи арешту цього майна. Крім правовстановлюючих документів на житло, необхідним є надання нотаріусу довідки-характеристики з БТІ, а якщо інвентаризація не проведена - довідки відповідного виконкому. Якщо на вказане житло накладена заборона, нотаріус повинен повідомити кредитора про те, що спадкоємцям боржника видане Свідоцтво про право на спадщину. Відповідно, кредитор спадкодавця може стягнути борг із спадкоємців як з боржників чи задовольнити свої вимоги з вартості майна спадкоємців (у тому числі з успадкованого), оскільки спадкоємці поряд з правами успадковують обов'язки спадкодавця, серед яких також його борги. Якщо на житло, що успадковується, раніш був накладений арешт судовими органами, видача Свідоцтва про право на спадщину зупиняється до зняття арешту. При спадкуванні житла Свідоцтво про право на спадщину, як і інші правовстановлюючі документи про право власності на нерухомість, повинно бути зареєстровано у БТІ чи місцевому виконкомі, про що на ньому цим органом робиться відмітка. Згідно з п. 109 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України Свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я всіх спадкоємців чи, за їх бажанням, кожному з них окремо. При цьому в кожному Свідоцтві вказується все успадковане майно та перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини, що належить спадкоємцеві, якому видається Свідоцтво про право на спадщину. Якщо Свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом не на всю спадщину, то в його тексті вказується, яка частка залишається відкритою. у України «Про власність» власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Він може чинити по відношенню до свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, використовувати майно для здійснення господарської й іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Очевидно, що коли йдеться про житло, то власник житлового приміщення може використовувати його для особистого помешкання, а також для проживання членів його сім'ї. Житло може здаватися власниками для проживання іншим особам на підставі договору. Основною юридичною формою такого договору є договір найму житлового помешкання як один із видів цивільно-правових договорів. За договором найму жилого помешкання одна сторона - власник житлового приміщення або уповноважена ним - особа (наймодавець) - зобов'язується надати іншій стороні (наймачу) жиле помешкання за плату у володіння і користування для проживання в ньому. Договір найму житла має багато спільного з договором майнового найму, проте в системі договорів займає самостійне місце. Це зумовлено тим, що договір найму житлового приміщення спрямований на забезпечення постійного проживання громадян у житлі та правильного використання для цього житлового фонду, хоч треба відмітити, що проект ЦК розглядає його як різновид. Договір найму житлового помешкання досить широко врегульовано чинним законодавством України. Норми ЦК про майновий найм застосовуються до житлових відносин, лише коли це прямо передбачено законом. Самий же найм житлового помешкання виділений у ЦК в особливу главу. За своєю юридичною природою житлові правовідносини з користування є зобов'язальними. У ньому беруть участь: на одній стороні той, хто надає житлове помешкання в користування, а на інший - особа, якій воно надається (наймач). У якості особи, що надає помешкання в користування, виступає наймо-давець. Наймодавцем може бути і громадянин - не тільки власник, але і наймач будівлі. Від того, який житловий фонд наймодавець представляє, залежить правовий режим виниклого зобов'язання. Коли здане в найм житлове помешкання перейде у власність або оперативне управління іншої особи, наймач не позбавляється своїх прав. Якщо будинок місцевої Ради передається відомству, яке навіть має право на виселення осіб, що припинили з ним трудові відношення, той, хто вже мешкав у переданому будинку, збереже ті ж права, що належали йому в будинку місцевої Ради. Навпроти, при передачі такими відомствами своїх будинків місцевій Раді проживаючі в них мешканці одержують звичайні права наймачів у будинках місцевих Рад, незалежно від трудових відносин з даним відомством. Наймачем за договором житлового найму може бути тільки громадянин, але не юридична особа. Якщо юридична особа наймає частину житлового будинку для власних потреб, виникають відносини майнового, а не житлового найму. Коли ж підприємство або установа за згодою власника поселяє в наданій йому квартирі або кімнаті своїх робітників для проживання, відносини власника будинку з юридичною особою регулюються нормами про майновий найм, а до його відносин із мешканцями застосовуються норми житлового законодавства. Найважливіша функція наймодавця складається в наданні житлового помешкання. Головна функція наймача зводиться до внесення квартирної плати і використання помешкання за його цільовим призначенням. Загальні положення про зміст договору Юридичний зміст житлових правовідносин, що виникають із договору найму, складають права й обов'язки його учасників. Розкривши зміст зазначених прав і обов'язків, ми зможемо розкрити зміст самих житлових правовідносин. Перед вирішенням цього завдання необхідно подати декілька зауважень. По-перше, йдеться про ту стадію розвитку житлового правовідношення, на котрій житлове помешкання уповноваженою особою отримано. На це варто звернути увагу, оскільки в поняття житлових правовідносин можна вкладати і більш широкий зміст. По-друге, у будь-яких житлових правовідносинах, як і в нежитлових взагалі, праву коремпондує обов'язок. Тому при розкритті змісту прав ми розкриваємо тим самим зміст протистоячих їм у житлових правовідносинах обов'язків і навпаки. По-третє, на даній стадії житлового правовідношення незалежно від підстав його виникнення, як І незалежно від того, чи є право на задоволення потреби в житлі зобов'язальним або речовим, вирішальне значення для задоволення цієї потреби мають власні дії уповноваженої особи. Перш ніж ми приступимо до розкриття змісту окремих правовідносин, які виникають із договорів найму житла, зазначимо, що в підрозділі будуть використані терміни «приватний найм житла» і «соціальний найм житла». Приватний найм житла застосовується до сплатного, строкового користування жилими приміщеннями, що входять у приватний житловий фонд та фонд житлово-будівельних кооперативів. У випадках найму житла державного та громадського житлових фондів використано термін «соціальний найм житла».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Загальні положення найму житла» з дисципліни «Житлове право України»
