Істотні умови та форма договору довічного утримання
Визначення предмету договору довічного утримання є однією з його істотних умов та є обов'язковою ознакою дійсності цього договору. Предметом цього договору може бути тільки індивідуально визначена за видом і вартістю річ. Вартісна оцінка житла, що відчужується за договором довічного утримання, необхідна для фіскальних цілей: визначення суми державного мита при посвідченні договору нотаріусом та в зв'язку з необхідністю введення податку на нерухомість, що відображено в ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»1. Оцінка вартості житла служить також договірним цілям: при розірванні договору в деяких випадках може бути потрібна оцінка тих змін вартості майна, що сталися за час його перебування у власності набувача. У випадку загибелі майна також може виникнути потреба в оцінці майна для визначення розміру відшкодування. Згідно з діючим ЦК за договором довічного утримання може відчужуватись лише житловий будинок чи його частина. З прийняттям Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» можливим стало також відчуження квартир та іншого житла на умовах довічного утримання. Проект ЦК України передбачив ще більш поширений перелік майна, що може відчужуватись за договором довічного утримання. Це може бути будинок чи його частина, квартира, інше нерухоме або те, що має значну цінність, рухоме майно. Це поширення категорій майна відповідає реаліям часу, оскільки, по-перше, деяке рухоме майно зараз має не меншу вартість, ніж нерухомість; по-друге, у власності фізичних осіб, які є відчужувачами майна на законних підставах, тепер знаходяться квартири і виробничі комплекси, які, за малим винятком, раніш належали державі. Оскільки проект ЦК України поширив перелік майна відносно діючого ЦК, виникає питання, чи може відчужувач майна продовжувати користуватися цим майном, якщо згідно з договором у власність набувача переходить не житло, а інше майно (наприклад, автомобіль)? Оскільки чинне законодавство встановлює довічне користування відчужувача житлом, то за аналогією закону це право можна визнати за відчужувачем також і на інше майно, якщо воно надається набувачу за договором довічного утримання. Тобто відчужувач майна в силу договору довічного утримання може зберігати право користування автомобілем чи іншим майном, що відчужується ним за цим договором. Виходячи з того, що згідно з ЦК УРСР договір довічного утримання належить до договорів на надання послуг, можна зробити висновок, що зустрічне майнове надання, яке отримує відчужувач, також складає предмет цього правочи-ну, тобто є його суттєвою умовою. Форми такого забезпечення відчужувача виражаються в наданні таких благ: 1. Житло. Воно повинно бути цілком визначено. При відсутності в договорі необхідних вказівок відчужувачеві повинна бути надана ізольована кімната, якщо інше не виключається характером житла, що відчужується. Як правило, це житло надається відчужувачеві саме у тому житловому приміщенні, право власності на яке виникає за договором у набувача. В інших випадках повинно бути вказано місцезнаходження житла, кімната, розмір та інші характеристики такого житла. 2. Харчування. Тут можливі два варіанти. Перший. Види харчування, що повинні надаватись, визначаються безпосередньо у договорі. Другий. Конкретні види харчування в договорі не визначаються, а лише вказується, що набувач повинен забезпечувати відчужувачеві майна необхідне харчування. У останньому випадку, як вказано у літературі, необхідно орієнтуватися на рівень забезпечення, необхідний в даних конкретних умовах з точки зору вимог, що, звичайно, пред'являються. 3. Догляд. Конкретні форми догляду залежать передусім від стану здоров'я відчужувача. Угодою сторін можуть бути передбачені і такі форми догляду, що не залежать від стану здоров'я. Наприклад, обробка присадибної ділянки, забезпечення прибирання житла відчужувача тощо. 4. Допомога. Відчужувач може потребувати різні види допомоги. Наприклад, у здійсненні правочинів, складанні листів, отриманні посилок, грошей за переказами тощо. Набувач зобов'язаний надавати йому таку допомогу, яка прямо передбачена договором чи без якої відчужувач, як непрацездатна особа, не може здійснювати певні дії. З урахуванням того, що сьогодні договір довічного утримання розглядається як різновид договору купівлі-продажу, то, як вважає О.А. Підопригора, можна говорити про ціну цього договору, але ціну своєрідну, яка може виражатись не в грошовій формі, а в матеріальному забезпеченні в натурі. У договорі має бути чітко визначена оцінка відчужуваного майна за погодженням сторін. Зрозуміло, що точно визначити обсяг і розмір витрат на матеріальне забезпечення в натур; чи у грошовій сумі на момент укладення договору неможливо. Це можна зробити лише приблизно, оскільки тривалість життя відчужувана невідома, а сума надання залежить саме від цього. Тому в договорі визначаються саме періодичні обсяги матеріального надання, що має зробити набувач на користь відчужувача (щомісячні, щоквартальні тощо). У ч. 4 ст. 799 проекту ЦК України передбачена можливість заміни довічного утримання в натурі періодичними грошовими платежами. Це є позитивною зміною, оскільки набувач майна, який на момент укладення договору має можливість безпосередньо надавати утримання і харчування відчужувачеві, за деякими обставинами (наприклад, переїзд в іншу місцевість) об'єктивно може цієї можливості позбавитися. Тоді він може лише домовитися з відчужувачем про заміну безпосереднього натурального надання на періодичні грошові платежі і це вичерпає виникаючу проблему. На наш погляд, тверда грошова оцінка може бути застосована до всіх видів матеріального надання в цілому за договором чи до кожного виду надання окремо. Можливим є також варіант, коли деякі види утримання надаються у грошовому вираженні (наприклад, витрати на харчування), а окремі з них - в натуральному вираженні (наприклад, ліки за визначеними найменуваннями та у встановленій кількості чи періодичний медичний огляд). Не виникає сумніву, що стан відчужувача може мінятися і замість одних ліків він може вимагати інших; замість ліків може з'явитися необхідність в посиленому харчуванні чи навпаки. Тому, укладаючи додаткові угоди до договору довічного утримання, сторони можуть міняти кількісні та якісні показники надання, керуючись принципом доцільності та необхідності в межах спочатку встановленої суми. Щоб уникнути суперечок у майбутньому про вид, кількість чи якість матеріального надання, можливо безпосередньо в договорі детально вказувати елементи надання: які саме ліки повинні надаватись, у якому медичному закладі повинні проводитись огляди, з якою періодичністю тощо. Якщо в договорі вказується фіксована грошова сума надання, необхідно визначити її розмір. В договорі довічного утримання обов'язково повинно бути визначено те, коли саме, з якою періодичністю набувач повинен здійснювати надання на користь відчужувача майна (наприклад, «до першого числа кожного місяця» чи «кожного четверга»). Термін дії договору довічного утримання визначається тривалістю життя відчужувача майна. Але, як відмічає ряд авторів, цей договір не можна визнати умовним правочином, оскільки в умовних правочинах умова може настати, а може й не настати. Смерть - об'єктивна категорія, вона обов'язково настане незалежно від волі сторін. Для умовної угоди обов'язковою є ознака альтернативності відносно настання події. У договорі довічного утримання цього немає, тому що смерть хоч і є подією, але її настання очевидне. Тому необхідно погодитись з вказаними авторами та зазначити, що договір довічного утримання - правочин не умовний, а терміновий, причому укладений на певний строк, тобто період життя відчужувача. Форма договору довічного утримання не відрізняється від інших договорів на відчуження житла і вже була докладніше подана у попередніх підрозділах, тому зупинятись на цьому зараз не будемо. Зазначимо лише, що це повинна бути обов'язкова нотаріальна форма. Деякі адвокати намагаються прирівняти договір довічного утримання до купівлі-продажу, а тому в суді вимагають застосувати ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, тобто визнати можливим укладення договору довічного утримання як «домашнього правочину». Наприклад, тяжко хворий громадянин залишає розписку чи заяву: «Прошу вважати, що особа, яка мене доглядала, є власником мого будинку за це». Такі угоди повинні визнаватись недійсними і це, на нашу думку, є виправданим.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Істотні умови та форма договору довічного утримання» з дисципліни «Житлове право України»
