ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ ГРОМАДЯНАМИ УКРАЇНИ ПРАВ НА ЗЕМЛІ
1 Фермерство стало в' Україні першим крупним проявом ринкових відносин у сфері сільського господарства та використання земель сільськогосподарського призначення. Юридичною базою його виникнення та першого періоду формування був Закон України Про селянське (фермерське) господарство" від 20 грудня 1991 р Тривалий час він діяв у другій редакції за Законом від 22 червня 1993 р. На підставі цього Закону селянські (фермерські) господарства були першими в Україні суб'єктами аграрного підприємництва. Значною мірою цьому сприяло паювання земель в процесі проведення земельної реформи. Найбільше селянських (фермерських) господарств було створено в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Дніпропетровській, Кіровоградській областях. Це було зумовлено, головним чином, наявністю в цих областях значних площ сільськогосподарських земель. Проте, і з західному регіоні України на початковій стадії відбувався процес активного створення селянських (фермерських) господарств, хоч і з меншими середніми площами земель. Земельна реформа в Україні, принаймні на перших стадіях u проведення була зосереджена головним чином на швидкій реорганізації існуючих до 90-их років організаційних форм ведення сільського господарства (у першу чергу колгоспів). При цьому проголошення приватної власності на землі сільськогосподарського призначення було законодавчо явно недостатньо спрямовано на конкретне забезпечення раціонального використання цих земель новими власниками та створення для них реальних умов господарювання на власних землях. Це стало головною причиною занепаду сільського господарства в Україні. Проте, землі сільськогосподарського призначення повинні були стати головною базою становлення та розвитку аграрного підприємництва, ринкових відносин в Україні, адже інші категорії земель за своїм функціональним призначенням значно меншою мірою придатні для цього. В Україні зараз офіційно нараховується понад 43 тисячі фермерських господарств, вони розглядаються як найбільш характерна аграрна
166 1 Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 14. 2 Відомості Верховної Ради України. - 1993. -№ 32. РОЗДІЛ 9 підприємницька структура. Проте кадрове забезпечення цих господарств залишається гостро проблематичним. Зокрема, серед фермерів дуже мало молоді. Це - проблема світового значення. Для України вона особливо важлива з огляду на демографічну ситуацію на селі. Водночас, за даними Інституту сільського розвитку, 45% працездатного населення в сільській місцевості стали безробітними.1 Причини цього - в недоліках земельної та аграрної реформ, поспішності в ліквідації налагоджених крупних аграрних підприємств, несприятлива для фермерів (особливо молодих) податкова політика, високі ціни на сільськогосподарську техніку тощо. Не менше безробіття і серед міської молоді, яку слід заохотити переїжджати в сільську місцевість для організації агро-підприемницької діяльності (особливо навколо великих міст). Такий досвід дають країни Прибалтики, а також Англія, Австрія, Данія тощо. На державному рівні необхідно прийняти Програму "Молодий фермер України", в якій слід передбачити створення сприятливих умов для реалізації молоддю її суб'єктивних прав на використання земель сільськогосподарського призначення через інститут фермерства. Це мало би принципове значення для вирішення проблеми подальшого успішного розвитку фермерства в Україні. Фермерські господарства в ринковій економіці повинні стати однією з основних організаційно-правових форм здійснення громадянами України (переважно селянами) їхніх земельних прав. Саме вони створюють можливість цим суб'єктам реалізувати свої індивідуальні земельні права через родинно-сімейну форму господарювання для виробництва товарної сільськогосподарської продукції. 2. Правове становище сучасних фермерських господарств законодавчо прогнозується Конституцією України, зокрема нормами про непорушність права приватної власності (ст. 41), його гарантованістю щодо землі (ст. 14), правом на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42), всім комплексом прав і свобод селян як громадян України (Розділ II Конституції). Можна стверджувати, що фермерство є однією з основних організаційно-правових форм реалізації громадянами України (в особі селян) їхніх прав на працю з використанням земель. У зв'язку з цим, винятково важливе значення для створення та функціонування фермерського господарства має Земельний кодекс України. Він спеціалізує загальні конституційні засади фермерських господарств та правовий режим земель. 1 Див.: ФедівЛеся. Половина селян -без роботи // Високий Замок. -2003, 18червня. 168 Фермерське господарство як організаційно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі 3. Земельний кодекс України було прийнято 25 жовтня 2001 р. У свою чергу, він має норми загального характеру стосовно фермерства та групу спеціальних норм, які безпосередньо регламентують земельні відносини у фермерських господарствах. До першої групи норм слід віднести норми про принципи земельного законодавства, зокрема про 1) поєднання особливостей використання земель як природного ресурсу і основного засобу виробництва (ст. 5 п. а); 2) рівність права власності на землю громадян та інших суб'єктів (ст. 5 п. б); 3) невтручання держави в здійснення громадянами їхніх прав на землевикористання та права власності на землю, крім випадків, що передбачені законом (ст. 5 п. в); 4) забезпечення раціонального використання та охорони земель (ст. 5 п. г); 5) гарантування прав на землю (ст. 5 п. г); 6) пріоритет вимог екологічної безпеки (ст. 5 п. д). Загальною нормою Земельного кодексу України 2001 p., але вже більш конкретизованою, є норма ст. 19 про те, що серед всіх категорій земель України перше місце за їхнім цільовим призначенням займають землі сільськогосподарського призначення, які і створюють виробничу базу для фермерських господарств. Аналогічної юридичної характеристики є і всі норми Кодексу про вихідний правовий режим цих земель (ст. ст. 22, 24-27, 30). Принципове юридичне значення мають положення ст. 23 ЗК України про пріоритетність земель сільськогосподарського призначення серед усіх Інших категорій земель, чим зумовлений їхній особливий правовий режим. Загальне значення для встановлення правового режиму земель у сучасних фермерських господарствах мають норми Земельного кодексу про право власності на землю (Розділ III глава 14), право користування землею в частині права оренди земельної ділянки (ст. ст. 93, 124), права земельного сервітуту (ст. ст. 98-102), обмеження прав на землю (ст. ст. 110-115), а також положення про приватизацію земель, порядок набуття та реалізації прав на землі, придбання земельних ділянок на підставі угод, порядок їх продажу та іншого відчуження, гарантії земельних прав, охорони земель тощо. Особливо важливим є той факт, що в Земельному кодексі є спеціальні норми про землі фермерського господарства (ст. ст. 31,32,89 п. б). Це, зокрема, відносно вигідно виділяє цей суб'єкт земельних аграрних відносин від такого, як сільськогосподарські кооперативи, правовий режим земель яких взагалі ЗК не встановлений. 169 РОЗДІЛ 9 ЗК України вніс ряд новел у регламентацію земельних фермерських відносин. Насамперед Кодексом змінена назва господарства: тепер воно називається "фермерське господарство", а не селянське (фермерське) господарство, як раніше, що є правомірним, оскільки ці господарства завжди є селянськими. До новел позитивного характеру можна віднести також І визнання суб'єктом права власності на землю саме ФГ, що свідчить про зміцнення правового статусу господарства як юридичної особи. 4. Особливості правового статусу фермерського господарства зумовили необхідність прийняття щодо нього спеціального закону. Зараз - це новий Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. Він визначає правові засади цих господарств як "прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України" (преамбула Закону). Той факт, що фермерські відносини врегульовані в формі закону - законодавчим актом вищої юридичної сили, є свідчення того загального значення, яке надається фермерству в Україні. Як зазначається в Законі, він спрямований на "створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України" (преамбула Закону). 5. Закон України "Про фермерське господарство" дає таке визна чення його поняття - "фермерське господарство є формою підприєм ницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які вияви ли бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського госпо дарства, відповідно до закону" (ст. 1). Як бачимо, фермерське госпо дарство с організаційно-правовою формою аграрної підприємни цької діяльності громадян на власних земельних ділянках. Підприємницька діяльність (у даному разі - аграрна) передбачає діяльність з виробництва сільськогосподарської продукції та можливість її реалізації з метою одержання прибутку. Як підприємницька структура, фермерські господарства мають право наймати працівників для роботи в господарстві. З прийняттям Закону України "Про стимулювання розвитку 1 Голос України. - 2003, 29 липня; Урядовий кур'єр. - 2003, 28 липня. 170 Фермерське господарство як органІзацІйно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі сільського господарства на період 2001-2004 років" фермерські господарства вперше були віднесені до категорії сільськогосподарських підприємств. Сільськогосподарським підприємством, відповідно до ст. 1 цього Закону, (включаючи селянське (фермерське), рибальське та рибницьке господарства) є юридична особа, яка займається вирощуванням сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше половини від загальної суми виручки. Ця норма підтверджує можливість займатися й Іншою, несільськогосподарською діяльністю, однак на практиці основним джерелом доходів фермерського господарства є кошти, отримані за реалізовану сільськогосподарську продукцію, що становить набагато більше половини загальної суми виручки. Одержання у встановленому порядку земельної ділянки громадянином (селянином) у власність (користування) є тим правовстанов-люючим фактом, який є юридичною основою для створення і подальшого функціонування фермерського господарства. На відміну від законодавства Російської Федерації, в Україні ФГ створювалося як юридична особа, а отже, є юридично самостійним, добровільно створеним аграрним господарюючим суб'єктом. Як таке воно має своє найменування, печатку і штамп. Діяльність фермерських господарств здійснюється на основі Статуту, який є його основним локальним нормативно-правовим актом. Склад фермерського господарства є спеціальним. По-перше, створити його може лише громадянин України (один або кілька громадян). Це зумовлено тим, що власниками земель сільськогосподарського призначення в Україні можуть бути лише громадяни України. Іноземні громадяни та особи без громадянства такого права не мають. Не можуть створювати фермерські господарства і юридичні особи. По-друге, здебільшого тими громадянами, що створюють фермерське господарство, є селяни. По-третє, громадяни, які утворюють фермерське господарство, повинні бути, згідно із ст. 1 п. 2 Закону "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р., "родичами або членами сім'ї, відповідно до закону". Остання правова умова є найбільш специфічною для характеристики фермерського господарства як земельного і аграрного суб'єкта. Вона означає, що членами господарства можуть бути "подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-рІчного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства" (ст. З Закону). Окрім членів фермерського господарства, у ньому можуть працювати і 171 РОЗДІЛ 9 наймані працівники, які не можуть бути членами господарства; їх відносини з господарством базуються на трудовому договорі (контракті). Очолює фермерське господарство його голова. Переважно ним є засновник господарства. У Статуті фермерського господарства можна передбачити можливість головування Й іншого члена господарства. І Створити фермерське господарство може кожний дієздатний гро- мадянин України, який досят 18 років, виявив відповідне бажання та, і що дуже істотно, пройшов професійний відбір на право створення І фермерського господарства. Останній передбачає наявність у особи, яка бажає створити господарство, достатнього досвіду роботи у сільському ; господарстві або необхідної професійної сільськогосподарської кваліфІ-' кації. Вочевидь, що таким вимогам відповідають, насамперед, селяни. ', На виконання вимог ч. 1 ст. 6 Закону України "Про фермерське господарство" та з метою встановлення єдиного порядку професійного відбору з питань створення фермерських господарств спільним наказом ; Міністерства аграрної політики України та Міністерства праці та со- \ ціальної політики України 17 грудня 2003 р. № 452 /335 було затвердже-1 не "Положення про порядок проведення професійного відбору з питань створення фермерських господарств". Його проводить спеціальна професійна комісія. Висновок цієї комісії має Істотне юридичне значення, оскільки без нього не можна провести державну реєстрацію фермерського господарства і надати (передати) йому у власність або оренду земельну ділянку (з земель державної і комунальної власності). 6. Селянські (фермерські) господарства були в Україні першими суб'єктами аграрного підприємництва. Більшість із них було створено на перших етапах проведення радикальної земельної реформи в процесі приватизації земель сільськогосподарського призначення та реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств. Отже, переважно вони організовувались на землях колективної форми власності. Без одержання цільової земельної ділянки (для створення І функціонування фермерського господарства) таке господарство створено бути не може. Громадянин України має право на створення фермерського господарства на підставі задоволення його прохання про одержання певної земельної ділянки для цієї мети. Більшість цих громадян - колишні члени колгоспів, колективних сільськогосподарських підприємств, які одержали право на паювання земель цих колективних суб'єктів. При цьому вперше у них виникло право на одержання земельної ділянки для організації і діяльності господарства на засадах підприємництва та приватної власності на землі. В межах середньої земельної частки 172 Фермерське господарство як організаційно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі земельні ділянки передавались у приватну власність безоплатно. Це було принципово новим явищем в аграрній економіці та в правовому полі України. Через інститут фермерства в Україні виник новий правовий уклад - приватної власності на землі сільськогосподарського призначення. Після державної реєстрації та одержання земельної ділянки фермерські господарства ставали повноправними господарями на цих землях. Проте фермерське господарство могло (і може зараз) створюватись і на орендованих, а не власних, землях. Норми безоплатної передачі земельних ділянок у процесі приватизації встановлено ст. 121 Земельного кодексу України, а порядок приватизації статтею 118. У зв'язку з тим, що основний процес приватизації - земель колективних сільськогосподарських підприємств в основному завершено (переважно на основі Указів Президента), ЗК України регламентує зазначені процеси стосовно приватизації земель державної та комунальної власності. Земельний кодекс України 2001 р. врегулював порядок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій (ст. 25). Земельні ділянки з цих земель безоплатно передаються працівникам цих підприємств, установ і організацій (у тому числі пенсіонерам з їхнього числа) у приватну власність і можуть бути використані ними для створення фермерських господарств. Вартість і розміри земельних часток (паїв) зазначених суб'єктів є рівними. Ст. 121 ЗК України встановила норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам України з земель державної або комунальної власності. Зокрема для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться господарство. Якщо на цих територіях є кілька підприємств, то розмір земельної частки (паю) визначається як середній для цих сільськогосподарських підприємств. Ст. 32 ЗК України надала право громадянам України - членам фермерських господарств (а не лише голові господарства) одержувати безоплатно у приватну власність ті земельні ділянки, які були у них на праві користування, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Тим самим цих громадян - членів ФГ урівнено з правами колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств. Проте, це не поширюється на тих членів ФГ, які раніше набули права на земельну частку (пай). 173 РОЗДІЛ 9 У рахунок земельної частки (паю) членам фермерських господарств передаються земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства (ст. 13 Закону "Про фермерське господарство"). Якщо раніше право безплатного одержання у приватну власність земельної ділянки (у розмірі земельної частки за Земельним кодексом 1992 р.) мав лише голова селянського (фермерського) господарства, то за Земельним кодексом 2001р. таким правом може скористатися кожен член фермерського господарства, який раніше не набув права на земельну частку (пай). Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" 1993 р. пов'язував безоплатну передачу земельної ділянки з етапом створення фермерського господарства, а новий ЗК і діючий Закон України "Про фермерське господарство" не встановлює жодних часових обмежень для реалізації членами фермерського господарства права на безоплатну приватизацію земельної ділянки. На відміну від Указів Президента України про паювання земель, які ставили у пряму залежність право на земельну ділянку (пай) із членством у колективному сільськогосподарському підприємстві, ЗК України 2001 р. такої вимоги для членів фермерського господарства не ставить (оскільки тепер переважно йдеться про одержання земельної ділянки з земель державної або комунальної, а не колективної, власності). Для отримання (придбання) земельної ділянки у власність або в оренду з земель державної власності для створення і функціонування фермерського господарства громадянин України повинен звернутися з заявою до районної державної адміністрації (а з земель комунальної власності - до місцевої ради). У заяві слід зазначити: бажаний розмір і місце розташування земельної ділянки; кількість членів створюваного фермерського господарства (їхні родинні зв'язки); наявність у них прав на безоплатне одержання земельної ділянки у власність (тих ділянок, які знаходяться в їхньому користуванні у розмірі земельної частки (паю) або одержання ділянок внаслідок приватизації державних І комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій); бажаний розмір земельної ділянки (з належним обгрунтуванням розміру та з врахуванням перспектив розвитку господарства). До заяви слід додати рішення професійної комісії з питань створення фермерських господарств щодо наявності у громадянина-заявни-ка достатнього досвіду роботи в сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації (освіти). 174 _ „ Фермерське господарство як органЬацтно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі Заява розглядається у місячний строк. У разі її задоволення районною або міською адміністрацією або органом місцевого самоврядування цими органами дається також згода на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Ця земельна документація розробляється за рахунок коштів Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства з земель державної або комунальної власності надаються громадянам України у власність або в оренду. У разі відмови в наданні земельної ділянки справа вирішується судом. Позитивне для громадянина рішення суду є підставою для відведення земельної ділянки в натурі та видачі відповідних документів на неї. Для фермерських господарств земельні ділянки повинні надаватися єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до всіх видів інженерної інфраструктури (шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем). Фермерське господарство належить державній реєстрації з поданням засновницьких документів, головним з яких є Статут фермерського господарства. Статут фермерського господарства повинен бути конкретизуючим локально-правовим актом, що відображає всі особливості певного господарства, а не бути однаковим для всіх фермерських господарств району чи регіону. У Статуті обов'язково повинен бути розділ "Землі в господарстві", в якому слід відзначити, які землі знаходяться на праві власності самого господарства, а які на праві власності членів господарства; наявність (чи відсутність) спільної сумісної власності на земельну ділянку громадян-членів фермерського господарства; наявність правочину (договору) між головою господарства та членами господарства про розподіл власності на землі та її юридичну природу (приватна чи спільна сумісна власність) тощо. 7. Земельний кодекс України закріпив основи правового режиму земель фермерських господарств. Відповідно до ст. 31 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землі в фермерських господарствах можуть бути: 0 саме фермерське господарство як юридична особа; 1 члени фермерського господарства - громадяни на праві приватної власності. 175 РОЗДІЛ 9 Такий суб'єктний склад земельної власності, з одного боку, дає' можливість господарству утвердитись у статусі юридичної особи, а з, іншого - не позбавити права приватної власності на землю громадян ' України - членів фермерського господарства. Водночас така складна структура земельної власності у фермер- ських господарствах увійшла в суперечність з тією ситуацією, яка існує в тих із них, які були створені до прийняття нового ЗК України. За Законом "Про селянське (фермерське) господарство" 1991 р. та; його редакцією за Законом 1993 p., земельна ділянка для створення та діяльності селянського (фермерського) господарства надавалась (за заявою громадянина) йому як майбутньому голові господарства, що утверджувало його суб'єктом права приватної власності на цю ділянку. Проте можливість членів фермерського господарства мати на праві власності розпайовані земельні частки (паї), а зараз і одержати безоплатно земельну частку (пай) із земель державної і комунальної власності дає їм юридичну свободу дій щодо одержаних ними таким чином власних земельних ділянок. Дещо суперечливою є позиція Земельного кодексу України стосовно юридичної природи земельної власності громадян-членів фермерського господарства. Так, ст. 31 п. б визначає їх приватними власниками земельних ділянок (поряд із самим господарством, не розмежовуючи цих прав), а ст. 89 у п. б говорить про те, що члени фермерського господарства мають земельні ділянки на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Видається, що в зазначеній складній ситуації, окрім юридичних законів, повинні діяти і закони родинного життя, а також звичаєві норми селянської добропорядності, взаємодовіри та взаєморозуміння. Тому угода, про яку йдеться в ст. 89 п. б, може мати моральний характер і усну форму. При неможливості ж дійти згоди про використання земельних ділянок членів фермерського господарства (спільно сумісно) у господарстві і відсутності доброзичливих стосунків між ними, юридична угода про спосіб користування земельними ділянками стає необхідною. її зміст і форма повинні бути розроблені Кабінетом Міністрів України з передбаченням різних варіантів землеви-користання. Серед останніх можуть бути такі: а) передача членами фермерського господарства їхніх земельних ділянок у безоплатне використання в інтересах всього господарства; б) передача ними цих земель в оренду господарству; в) часткова передача земель господарству, а частково - власне використання. 176 Фермерське господарство як організаційно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі Само ж господарство може придбати додаткові земельні площі через купівлю або оренду нових земельних площ. Що ж стосується угоди, то вона повинна мати місце не лише щодо спільної сумісної власності на земельну ділянку членів фермерського господарства, а мати значно ширший зміст. У зв'язку з тим, що ані Земельний кодекс, ані спеціальний фермерський закон не лише не розмежовують земельну власність самого господарства і членів господарства, а навіть не встановлюють критеріїв цього розмежування, то цю складну проблему (принаймні до її законодавчого врегулювання) повинні вирішувати голова і члени фермерського господарства у спеціальній угоді. її юридична природа як правового акту у цьому аспекті може носити характер локального правового акту у вигляді багатостороннього правочину (договору), вчиненого за домовленістю сторін (голови і членів фермерського господарства) в усній або письмовій формі. Фермерські господарства мають право використовувати землі сільськогосподарського призначення на умовах оренди (ст. 93 ЗК України та ст. 12 Закону "Про фермерське господарство"). Орендодавцями можуть бути власники земельних ділянок, у тому числі ті колишні члени колгоспів (колективних сільськогосподарських підприємств), які одержали у власність земельні ділянки в процесі паювання земель. Орендна форма фермерського землевикористання є поширеною у більшості держав Європи, США та в інших країнах. Сучасне земельне законодавство не регламентує мінімальних та максимальних розмірів земельних площ, які можуть бути на праві власності чи на праві оренди у фермерських господарствах. Нині діють лише тимчасові обмеження, передбачені п. 13 Перехідних положень Земельного кодексу, відповідно до якого громадяни і юридичні особи на період до 1 січня 2010 р. можуть набувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення у приватну власність загальною площею до 100 га. Однак ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом, а не за заповітом. Що стосується мінімальних розмірів, то видається, що їхнє встановлення є недоцільним, оскільки це залежить від характеру виробничої діяльності господарства. Є факти, коли на площі 2-3 га успішно функціонує фермерське господарство, наприклад, з вирощування елітного насіння сільськогосподарських культур. Певним орієнтиром для визначення максимальних розмірів земельних площ фермерського господарства можуть бути норми ст. 13 п. 4 Закону "Про фермерське господарство". У ній говориться, що громадяни 177 РОЗДІЛ 9 України, які до 1 січня 2002 р. отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років. Такі розміри земельних площ для фермерських господарств передбачались раніше діючим законодавством. Довільний розмір земельних ділянок, насамперед фермерського господарства, тим не менш, повинен враховувати сімейно-родинний його склад, його можливості. Наймані ж працівники переважно повинні виконувати функції допоміжних сезонних робітників. 8. Права фермерських господарств та їхніх членів у сфері земле-використання визначаються Земельним кодексом, спеціалізуються Законом "Про фермерське господарство" та конкретизуються Статутом господарства. Права всіх власників земельних ділянок закріплено у ст. 90 ЗК України. Норми цієї статті мають загальний характер для всіх суб'єктів, які використовують землі сільськогосподарського призначення. Як у Земельному кодексі, так і в Законі "Про фермерське господарство" права самого господарства та права членів господарства регламентовано сукупно, без їхньої суб'єктної спеціалізації. Це розраховано на такий варіант землевикористання, коли всі члени фермерського господарства ведуть одне спільне сумісне господарство і коли його члени не претендують на персоніфікацію своїх прав. В іншому випадку земельні права фермерського господарства і земельні права членів господарства (всіх або окремих) можуть бути врегульовані окремо. А оскільки такого розподілу не дає ані ЗК, ані спеціальний Закон, то зробити це слід у Статуті фермерського господарства. Варто погодитися з О. В. Плотовою, яка пропонує поділяти земельні права фермерських господарств та їхніх членів на загальні та спеціальні . Як уже зазначалося, взаємозв'язок регламентації земельних прав ФГ та його членів повинен йти за системою від загального до спеціального і конкретного. Це мало би, на підставі визначальних у цій сфері норм Земельного кодексу, давати можливість спеціалізувати їх застосовно до особливостей саме фермерських господарств (на відміну 1 Див.: Глотова О. В. Правове регулювання правочинів щодо земельних ділянок в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - К., 2003. і , 178 Фермерське господарство як органоацшно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі від інших аграрних суб'єктів) у законі про фермерське господарство (хоч не виключено, що деякі земельні права мають універсальний характер і для всіх аграрних суб'єктів). Між тим, ст. 14 Закону "Про фермерське господарство" продублювала всі ті права, які зазначено в ст. 90 ЗК України і частково їх доповнила. Спеціалізації земельних прав фермерських господарств та їхніх членів, як особливих суб'єктів земельних відносин, не зроблено. Така спеціалізація, окрім розмежування прав самих господарств і прав членів господарства, повинна була би увійти у сферу регулювання порядку здійснення земельних фермерських прав (наприклад, на відміну від порядку їхньої реалізації в сільськогосподарських кооперативах тощо), уточнення характеру житлової та господарської забудови на землях фермерського господарства та його членів тощо. А оскільки цього не зроблено, то тим самим природно розширюється сфера локального правового регулювання. Причому, враховуючи сучасний стан українського земельного та аграрного законодавства, це стосується проблеми локального правового регулювання суспільних відносин не лише фермерських господарств, а і всіх інших земельних і аграрних суб'єктів (а найбільшою мірою - сільськогосподарських виробничих кооперативів). Тобто локальне правове регулювання, окрім найбльш притаманних для нього функцій, конкретизації норм загального характеру, набирає на себе і функції первісного правового регулювання. Структура земельних прав фермерських господарств і їхніх членів є неоднорідною. За моментом виникнення і часом їхньої реалізації можна виділити дві групи відповідних земельних прав: 2 земельні права в процесі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства; 3 земельні права в процесі землевикористання. Домінуюче місце в системі земельних прав осіб, які ведуть ФГ, належить правам у галузі використання земель. їхній регламентації присвячено найбільше уваги у Земельному кодексі і Законі України "Про фермерське господарство". Однак момент юридичного виникнення земельних прав здебільшого не співпадає з початком безпосередньої сільськогосподарської експлуатації земельної ділянки. Члени фермерського господарства мають право приступити до використання земель після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), одержання Державного акта про право приватної власності на землю і державної реєстрації фермерського господарства. На початковому етапі створення фермерського господарства у засновників виникає низка земельних прав, зокрема право вибору розмірів і місця розташування земельної ділянки для організації фермерського господарства . . • 179 РОЗДІЛ 9 у межах, передбачених законодавством і з врахуванням реальних можливостей відповідної місцевої ради. Від моменту прийняття рішення про надання чи відмову в наданні земельної ділянки для створення фермерського господарства у заявника (засновника) фермерського господарства виникають права на оскарження до суду рішення відповідної місцевої ради чи районної державної адміністрації у випадку відмови у наданні земельної ділянки чи надання не в тому місці, де просив заявник, чи не того розміру. Крім того, після прийняття рішення про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства (ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство"), засновники мають право вимагати відведення землі в натурі, вимагати видачі документа, що посвідчує право на землю, тобто Державного акта на право приватної власності на землю. Цьому передує розроблення землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Загалом ця група земельних прав має процесуальний характер на відміну від земельних прав у галузі землевикористання, що є матеріальними. Земельний кодекс України та Закон "Про фермерське господарство" системно закріпили лише права власників земельних ділянок. Що ж стосується прав орендодавців та орендарів земельних ділянок (ті і другі можуть бути і у фермерських господарствах), то в ЗК про них йдеться лише фрагментарно, а в спеціальному законі про права фермерського господарства та його членів взагалі не говориться. Закон же "Про оренду землі" в нині діючій редакції від 2 жовтня 2003 р. ' жодної суб'єктної спеціалізації прав орендодавців та орендарів не проводить. 8. Земельний кодекс України (ст. 90) та Закон України "Про фермерське господарство" (ст. 14) встановили такі права власників земельних ділянок, у тому числі ФГ та його членів: 4 продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; 5 самостійно господарювати на землі; 6 власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; -використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; - на відшкодування збитків у випадках, що передбачені законом; -споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. 1 Урядовий кур'єр.-2003,5 листопада. 180 Фермерське господарство як організаційно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі У Законі "Про фермерське господарство" ці загальні для всіх землевласників права мали би бути закріплені у спеціалізованому вигляді. Зокрема, переважне право придбання земельних ділянок, що продаються фермерським господарством або його членами, слід надати іншим членам свого господарства або іншим фермерським господарствам; особи, які хочуть купити такі земельні ділянки, повинні мати достатній досвід роботи в сільському господарстві або необхідну сільськогосподарську кваліфікацію. Це практично ліквідувало б можливість придбання земель сільськогосподарського призначення різного роду заможніми ділками з метою збагачення. Аналогічними повинні бути й умови передачі земельних ділянок в оренду. Ст. 22 Закону України "Про фермерське господарство" передбачена можливість придбання фермерського господарства як цілісного майнового комплексу громадянами України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичними особами України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Таке звуження кола набувачів майна фермерського господарства повинно створити умови для збереження цільового використання цього майна, а також земельних ділянок, які перебували у власності ФГ як юридичної особи в новоствореному фермерському господарстві або в іншому сільськогосподарському підприємстві. Зважаючи на те, що право на створення фермерського господарства мають лише дієздатні громадяни України, які пройшли професійний відбір на право створення фермерського господарства, очевидно, що цілісний майновий комплекс господарства може бути відчужений лише фомадянам України, які мають позитивний висновок професійної комісії з питань створення фермерського господарства, що посвідчує наявність у цієї особи достатнього досвіду роботи в сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації. Однак ця норма не поширюється на відчуження окремих земельних ділянок членів фермерського господарства, що загрожує зменшенням земельних площ фермерського господарства і
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ ГРОМАДЯНАМИ УКРАЇНИ ПРАВ НА ЗЕМЛІ» з дисципліни «Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України»
