Сільськогосподарський виробничий процес зумовлений органічним взаємозв'язком таких двох факторів, як землі і праця
Маючи на увазі саме сільськогосподарське виробництво, К. Маркс зазначав, що в ньому "труд не единственньїй источник производимьіх или потребительньїх стоимостей, вещественного богатства. Труд єсть отец богатства, как говорит Уильям Петти, земля - его мать".' Як уже зазначалося, головна цінність грунтів як природного ресурсу -це їхня здатність родючості. Вона буває двох різновидів: 1). природна родючість та 2). економічна родючість. І якщо перша носить об'єктивний характер, то друга означає якість, яку грунти одержали внаслідок прикладання до них праці людини (суб'єктивний фактор). Природна родючість зумовлюється довготривалим природним процесом накопичення гумусу. Економічна родючість змінюється швидше і залежить від способів використання ґрунтів, властивостей вирощуваних сільськогосподарських культур, рівня агротехніки, кількості та складу внесених добрив та інших соціально-економічних факторів. Тому, хоча родючість грунтів є переважно базовим об'єктивним показником, вона значною мірою пов'язана і з факторами суб'єктивного характеру. Ось чому основу взаємозв'язку між людиною та природним середовищем складає процес праці. У сучасних кризових умовах в аграрному секторі цей взаємозв'язок стає особливо важливим; свій безпосередній зміст він реалізує в межах раціональності сільськогосподарського землевикористання. Як зазначав М. І. Краснов, саме вимога раціональності використання землі складає головну сутність земельного права. І, насамперед, це відрізняє його від цивільного права, за яким користування майном (навіть нерухомим) покладається на автономну волю суб'єкта права," а раціональність використання земель сільськогосподарського призначення означає не що інше, як трудову діяльність, яка с екологічно обгрунтованою і найбільш доцільною.3 1 Маркс К. Капитал. Т. І // Маркс К., Знгельс Ф. Сочинения. - 2-е изд. - Т.23. - С. 52. 2 Див.: Правовьіе проблеми ращюнального использования и охраньї сельскохозяйст- венньїх земель // Государсгво и право. - 1998. - № 4, - С. 43. 3 Детальніше див.: Титова Н. Н. Продовольственная проблема: земля, труд (правовне аспектьі). -Львов: Вища школа, 1989.-С. 95-110. Особливості сільськогосподарської праці: проблеми правового регулювання У сільському господарстві праця, відокремлена від землі (якщо йдеться про вирощування сільськогосподарських культур), є нереальною абстракцією. Ось чому сільськогосподарська праця є нічим іншим, як землевикористання. Вона характеризує трудову діяльність працівників усіх аграрних структур, незалежно від форм власності на землі. Водночас, землевикористання не є самоціллю, а лише засобом одержання певної сільськогосподарської продукції рослинництва. Отже, землі та праця на них є основними і безпосередніми факторами вирішення продовольчої проблеми. Термін "землевикористання" слід відрізняти від традиційного терміну "землекористування", який вживається в двох аспектах: а) як один із елементів (правомочностей) права власності на землі і б) як самостійний правовий інститут - постійного користування земельною ділянкою (зараз - переважно землями державної або комунальної власності). Суверенність держави може бути забезпечена лише тоді, коли у ній буде вирішена основна життєзабезпечувальна проблема - продовольча. Тому раціональність і ефективність аграрного землевикористання стають зараз завданнями першочергового значення, які до того ж повинні вирішуватись за умов становлення нових форм господарювання на землях сільськогосподарського призначення. Землеробство - процес об'єктивно природний, але він не можливий без втручання в нього людини. Земля - матеріальна передумова процесу праці. Вона - природне тіло, яке "з огляду на переважаючий сільськогосподарський характер економіки країн, що розвиваються, забезпечує рівночасно і працю, і основний фактор виробництва та головне джерело національного багатства".1 Таким чином, можна констатувати наявність об'єктивного процесу нерозривної єдності земельних і трудових відносин у процесі сільськогосподарського виробництва. З цим значною мірою пов'язані, як ми бачили, особливості земель сільськогосподарського призначення як об'єкту земельних правовідносин. У зв'язку з цим, 1.1. Евтіхієв ще у 1923 р. писав: "Для земельного права характерний не спосіб правового регулювання (договірний або односторонній) і не суб'єкти правових відносин, а той оречевлений об'єкт - земля, призначенням якого є максимальне виробництво продуктів"." Не дивлячись на деяке применшення суб'єктного фактору, який тут є особливим і конкретно вираженим - селянство (у різних організаційних формах) та відсутність екологічного обумовлення "максимального виробництва продуктів", цей висновок в основі своїй є правильним дотепер. За кращий розподіл землі. Виклик аграрної реформи. - Львів, 1998. - С. 8. Евтихиев И. И. Земельное право. - М., Пт, 1923. - С. 24. 55 РОЗДІЛ З Що ж стосується трудових відносин, що реалізуються через працю з використанням природних властивостей родючості грунтів, то вони є особливим видом трудових відносин, які не вписуються в їхнє загальне розуміння, закріплене в Кодексі законів про працю. Особливості сільськогосподарської праці є настільки істотними, що потребують І нетрадиційного галузевого правового регулювання. Аналізуючи концепцію розвитку земельного законодавства, Ю Г. Жаріков дійшов висновку, що за нових економічних умов предмет земельного права не можна обмежувати порядком надання та вилучення земель, визначенням прав і обов'язків землекористувачів. Предметом сучасного земельного права, на його думку, слід вважати також і відносини щодо привласнення наслідків праці землевикористувачів. Земельний кодекс України 2001 р. теж засвідчує розширення предмету правового регулювання земельного права. Він, зокрема, широко регламентує питання використання земель у сільськогосподарських цілях Держава перестала бути лише владним сувереном стосовно землевикористувачів, а й сама перетворюється на господарюючого партнера. 2. Землі в сільському господарстві - основний і незамінний засіб виробництва. Тому всі основні виробничі процеси у ньому, на відміну від промисловості, де земля - лише просторовий базис, органічно пов'язані з безпосереднім використанням їхньої природної речовини - гумусу. Ґрунти - особливе природи о-історичне тіло, в якому закладений потенціал родючості. Тому за суттю, коли йдеться про землі сільськогосподарського призначення, найбільш правильним буде говорити про грунти 3 ними асоціюються поняття "рілля", "орні землі". Не випадково що науково в усьому світі поняття "земля" (в широкому розумінні) і "ґрунти" різняться. Видається, що і наш державний стандарт "Охорона природи. Земля. Терміни і визначення" повинен не обмежуватись лише всебічним визначенням поняття "земля", а передбачати також і визначення понять "грунти", "гумус"- Проте, умовно для розуміння поняття "землі сільськогосподарського призначення" можна оперувати і терміном "землі". У сільському господарстві праця людини прикладається до земель (грунтів) з метою раціональної експлуатації їхньої природної властивості - родючості. Враховуючи, що землеробство як трудовий процес використання природних властивостей земель охоплює не лише біологічні, але й соціальні аспекти, видається за необхідне проведення певної 1 Див.іКонцепцииразвитияроссийского-їаконодательсгва. - М., 1998.-С. 169-171. 56 ' Особливості сільськогосподарської праці: проблеми правового регулювання правової спеціалізації норм не лише земельного, аграрного, а також і трудового законодавства у цін сфері. Отже, сільськогосподарська праця як особливий і специфічний вид праці проявляє себе, насамперед, через використання корисних природних властивостей земель (родючості грунту). Це особливо важливо зараз, коли, як ніколи раніше, зростає роль людського фактору в процесі виробництва продукції сільського господарства, потреба гарантування належних умов праці та її оплати. 3. Можна стверджувати, що широка проблема раціонального землевикористання у процесі становлення соціальної правової держави та реформування аграрних відносин збагачується елементами якісно нового змісту. Звичайно, як зазначає І. О. Іконицька, "земля, будучи основною продуктивною силою у сільському господарстві, одночасно являє собою унікальний природний об'єкт, що вимагає особливої охорони".1 За умов, коли існує проблема широкого виробничого використання земель, не заповідний режим, а їхня охорона саме в процесі виробничого використання формують основний зміст проблеми раціонального землевикористання. Введення в процесі аграрного реформування сільськогосподарських земель в орбіту ринкових підприємницьких відносин породжує певний конфлікт між економічними інтересами приватного власника на ці землі та загальносуспільними екологічними інтересами. Цей конфлікт може бути вирішений за умов належної екологічної правосвідомості громадян-власників, проте, це не завжди має місце. Особливого загострення цей конфлікт може набути у зв'язку з фактами масового продажу прав на земельні паї. Не вдаючись тут до проблеми юридичної недосконалості об'єкту продажу, слід підтримати наміри тих владних структур, які намагаються виправити зазначену практику через встановлення певних обмежень здійснення угод щодо паювання земель. У широкому плані складна проблема приватної власності на землі сільськогосподарського призначення повинна бути більш повно вирішена у Земельному кодексі України. Зокрема, слід закріпити новий зміст поняття раціональності землевикористання. У ході земельної та аграрної реформ, які проходили і проходять переважно на основі реалізації Указів Президента, проблеми раціональ- Правовьіе проблеми рационального использования и охраньї сельскохозяйственньїх земель (материальї „круглого стола") // Государство и право. - 1998. - № 4. - С. 42. 57 РОЗДІЛ З ного використання земель майже не зачіпались, чим пояснюється неповнота законодавчої бази реформування. Сьогоднішній його етап, пов'язаний із прискореним процесом приватизації земель, робить цю проблему особливо актуальною. Поширене у свій час розуміння раціонального використання земель як "досягнення максимального ефекту (результату) в реалізації мети, для якої надана земля..." в сучасний період є не лише дещо недосконалим, але й небезпечним. Очевидно, що одержання власником економічного і фінансового ефекту за будь-яку екологічну ціну не може бути зараз показником раціональності землевикористання. Його не можна пов'язувати "...лише з досягненнями економічного ефекту", як зазначає М. М. Бринчук/ Раціональне використання земель сільськогосподарського призначення слід розглядати як основний принцип земельних відносин у цій сфері. Його конкретним змістом є науково обгрунтований процес діяльності людини з використання природної властивості родючості грунтів для вироблення екологічно чистої продукції рослинництва та тваринництва при дотриманні всіх правил їхньої охорони. Отже, раціональне використання земель це специфічний трудовий процес із досягненням економічного ефекту при дотриманні екологічних правил у сфері сільськогосподарського виробництва. Всі громадяни України мають право саме на раціональне використання сільськогосподарських земель. Водночас, це предмет загальнодержавного, загальнонародного, загальносуспільного інтересу. Земельний кодекс України 2001 р. правомірно закріплює обов'язок "забезпечення раціонального використання та охорони земель" (ст. 5) як один із провідних принципів земельного законодавства. 4. Радикальні економічні та організаційні перетворення в АПК України, виникнення нових форм землевикористання та, що найголовніше, нових суб'єктів аграрних відносин збагачують зміст раціональності сільськогосподарського використання земель, окрім економічних і екологічних факторів, додатковими соціальними та правовими аспектами. У зв'язку з цим, ще більшої актуальності набуває проблема сільськогосподарської 1 Краснов Н. И. Правовьіе проблеми рационального использования земли в СССР // Правовое и ?кономическое обеспечение рационального использования земель в социа- листических странах. - Алма-Ата, 1984. - С. 8. 2 Правовьіе проблеми рационального использования и охраньї сельскохозяйственньїх земель (материалльї „круглого стола") // Государство и право. - 1998. - № 4. - С. 49. 58 Особливості сільськогосподарської праці: проблеми правового регулювання праці, її особливостей, галузевого правового регулювання, що надзвичайно важливо для правомірної реалізації громадянами їхніх земельних прав. Поняття сільськогосподарської праці є певною відповідністю поняттю сільськогосподарського землевикористання, тобто це -діяльність (праця селянина) з використанням земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва продукції сільського господарства. Сільськогосподарська праця (в її найбільш характерному змісті) - це органічний зв'язок земель з працею людини, їхнє раціональне використання. Більш широкий зміст поняття "праця в сільському господарстві", яке, окрім попереднього, передбачає будь-яку працю в сфері сільського господарства і навіть всього агропромислового сектору. Це можуть бути сфери сільського будівництва, промислової переробки сільськогосподарської сировини, заготівлі сільськогосподарської продукції тощо. Сільськогосподарська праця в її безпосередньому і основному розумінні є нерозривним комплексом таких двох факторів, як землі і праця. Саме в такому аспекті вона має істотні особливості, які виділяють її в окремий і дуже значущий вид людської діяльності. На це звертають увагу ряд вчених-аграрників, 5. Конкретні особливості сільськогосподарської праці зумовлені загальними особливостями, пов'язаними із використанням земель. Вони, тим не менш, від цього не втрачають свого соціального характеру. Природно-біологічні, кліматичні, біотонічні умови сільськогосподарської праці визначають її залежність від багатьох соціальних факторів розвитку і вдосконалення сільськогосподарського виробництва. Саме через останні право може певною мірою впливати на природні процеси в землеробстві, що скеровуються людиною. Найбільш характерними конкретними особливостями сільськогосподарської праці (на відміну від "праці в сільському господарстві") є наступні: ♦ Сільськогосподарська праця у найбільш характерному її виразі (у рослинництві), на відміну від промислової праці, органічно пов'язана з активним використанням самої речовини природи - грунту, його властивостей родючості, а не майнових компонентів (сировини, матеріалів, напівфабрикатів), яке вже саме по собі є оречевленою 1 Див.: Чубуков Г. В. Правовое регулирование труда работников сельскохозяйствен-ньіх предітриятий. - М., 1980; Левитин Л. И. Управление трудовими ресурсами сель-ского хозяйства. - Фрунзе, 1984. 59 РОЗДІЛ З працею. Йдеться не стільки про використання кількісних (просторових), скільки якісних показників сільськогосподарських земель. ♦ Сільськогосподарська праця тісно "взаємодіє" з функціонуван ням природної речовини як такої і значною мірою програмує як свої наслідки, гак і стан природних компонентів (у першу чергу - грунтів, а також вод та інших). Сільськогосподарське виробництво, динаміка багатьох показників його ефективності знаходяться у прямій залежності від основних елементів оточуючого природного середовища, що вносить у сільськогосподарське виробництво істотні обмеження. ♦ У сільському господарстві виконується більше трьох тисяч видів робіт, чого немає в жодній іншій галузі господарства. ♦ Для сільськогосподарського землевикористання закономірні перерви у трудовому процесі, які зумовлені технологією виробництва, його природно-кліматичними умовами. Звідси - незмінний сезонний характер праці, з чим пов'язані втрати робочого часу. 0 Неспівпадіння часу (періоду) виробництва сільськогосподар ської продукції і робочого (трудового) періоду для цього. Перший - є значно тривалішим за другий. 1 На відміну від праці в промисловості, сільськогосподарська праця за її кількісними та якісними показниками не може бути заздалегідь точно визначена. 2 У сільськогосподарському виробництві, як ніде, існує високий рівень т. зв. "нормального виробничого ризику", що пов'язано з об'єк тивними природними абіотичними факторами. 3 Продуктивність сільськогосподарської праці значною мірою залежить від конкретних природно-кліматичних факторів, а не лише від соціально-економічних. 4 Сільськогосподарська праця реалізується не лише в поєднанні з природними властивостями ґрунтів, які виконують функцію основного засобу виробництва, а також із дією всіх Інших факторів природного середовища (впливу атмосферного повітря, вод, лісів тощо). Для кожного типу грунтів Із врахуванням стану інших об'єктів природи (наприклад, лісів як регулятора ландшафтного балансу), повинен бути встановлений за суттю свій особливий правовий режим. 5 Титул власності, зокрема приватної власності на землі, харак терний для ринкових відносин, з одного боку, посилює необхідність реалізації державою її можливостей публічного регулювання земельно- трудових відносин, а з другого - у відносинах аграрного землевикорис тання він проявляється обмежено з огляду на пріоритетність екологіч них інтересів над економічними. 60 Особливості сііьськогосподарської праці: проблеми правового регулювання Отже, не можна визначати природу і характер сільськогосподарських трудових відносин без урахування впливу на них комплексу природних факторів, відривати їх від них. Ці природні фактори, що дуже істотно, на відміну від економічних, господарських, технологічних, демографічних і навіть політичних, мають об'єктивний і стабільний характер. На це звертав увагу В. В. Петров. Тому, хоча форми власності на землі мають важливе, проте не визначальне значення для характеристики сутності як земельних, так і трудових відносин у сфері сільського господарства. Не слід також розглядати їх без урахування впливу на них інших аграрних відносин, як зазначає Ф. М. Раянов." Зрештою, всі аграрні відносини зазнають впливу специфіки сільськогосподарського виробництва (організаційні, майнові, господарські тощо), проте найбільш істотно ця специфіка проявляє себе в системі "землі-праця", які є базовими в аграрних відносинах. На наш погляд, щодо цього слід говорити за суттю про єдиний складний комплекс земельно-трудових відносин, що тим не менш, не означає, що ці відносини можуть функціонувати відносно самостійно. 6. Природні і трудові ресурси в сільському господарстві в сучасний період із посиленням антропогенних факторів агробіоценозу та активізації впливу людини на природні процеси стають все більш тісно взаємопов'язаними. Як відзначається в економічній літературі, "їх не можна розглядати ізольовано".3 Вони об'єктивно вимагають комплексного правового регулювання. Аналіз особливостей сільськогосподарської праці, її нерозривний зв'язок із земельними відносинами дають можливість стверджувати, що трудові відносини аграрних суб'єктів не можуть бути забезпечені нормами трудового права, яке не покликано враховувати ці особливості. До того ж, як зазначає П. Д. Пилипенко, предметом трудового права є "комплекс суспільних відносин, основу якого становлять трудові відносини, що виникають у результаті укладення трудового договору..."4 Трудові відносини ж у фермерських господарствах, сільськогосподарських кооперативах, аграрних акціонерних товариствах, як відомо, 1 Див.: Петров В. В. Форма земельной собственности и предмет земельного права// Вестник Московского ун-та. - Серия 11 "Право". - 1992. - № 5. - С. 30-31. 2 Див.: Раянов Ф. М. Учет специфики сельского хозяйства в правовом регулировании аграрнихотношений//Сов.государствои право. - 1982.-№4. -С. 116. 1 Генсирук С. А., Нижник М, С, Мищєнко В. А. Еколого-економічні аспекти природокористування. -К., 1982. - С. 54 4 Пилипенко П. Д. Проблеми теорії трудового права. - Львів, 1999. - С. 37-38. ' ' 61 РОЗДІЛ З базуються переважно не на договірних, а на членських засадах і вже через це не можуть регулюватися трудовим законодавством. На такій же позиції стоїть і Пленум Верховного Суду України (доповнення п. 35 Постанови № 9 від 6 листопада 1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 25 травня 1998 p.). Земельно-трудові відносини аграрних суб'єктів, у тому числі і відносини з приводу земельних прав їхніх членів (працівників), повинні регулюватись нормами комплексної спеціалізованої галузі аграрного права. Комплексна природа відносин у сільському господарстві неодмінно вимагає адекватного розвитку, виходячи за межі традиційних галузей права. Особливо це стосується сучасного аграрного права України, яке значно розширило свій зміст за рахунок нових відносин, які породжені радикальною земельною реформою. Головними відносинами у системі аграрних відносин є земельні (з приводу використання земель сільськогосподарського призначення). У тісному взаємозв'язку з трудовими вони складають базу для існування й інших аграрних відносин. Земельно-трудові відносини повинні регулюватися спеціальним земельним і аграрним законодавством; про фермерство, про сільськогосподарські кооперативи, про приватні аграрні підприємства та про інші аграрні суб'єкти (зокрема, відображатися в їхніх статутах). Загальне трудове законодавство при цьому може використовуватись лише для забезпечення його певних вихідних принципів. Йдеться, зокрема, про гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів тощо. Істотні зміни у правовому режимі земель сільськогосподарського призначення сприяють зміні координат у його структурі, посилення значення інституту прав громадян на ці землі, забезпечення гарантованості цих прав. Це зумовлено конституційними нормами щодо людини як найвищої соціальної цінності. Принципово нові засади земельних прав громадян України встановлено у Земельному кодексі України. Права громадян України на землі сільськогосподарського призначення нерозривно пов'язані з їхніми трудовими правами. Як перші, так і другі набули якісно нових рис, розширились організаційно-правові форми їх реалізації. Громадяни України набули право на вільний вибір форм реалізації своїх земельних прав. Насамперед це стосується селянства - основного господаря на сільськогосподарських землях. Проведення земельної та Вісник Верховного Суду України. - 1998.-№3.- С.ЗІ. Особливості сільськогосподарської праці: проблеми правового регулювання аграрної реформ вперше дало їм право бути власниками цих земель, брати або здавати їх в оренду, використовувати на свій розсуд земельні паї. Найбільш поширеними організаційно-правовими формами ведення сільського господарства в Україні повинні стати фермерські господарства та сільськогосподарські кооперативи. Через них громадяни мають широкі можливості реалізації своїх земельних та трудових прав. Це не виключає можливості створення й інших організаційно-правових форм господарювання на землях сільськогосподарського призначення: приватних аграрних підприємств, державних сільськогосподарських підприємств, особистих селянських господарств тощо, а через них - забезпечення земельно-трудових прав громадян. Особливої гостроти в сучасних ринкових відносинах набувають проблеми екологІзації земельних відносин, посилення вимог до раціональності аграрного землевикористання. Слід зазначити, що Земельний кодекс України 2001 р. характеризується значним рівнем екологізації його норм. Базове значення земель серед інших природних ресурсів (вод, лісів, надр) зумовило закріплення пріоритетного характеру Земельного кодексу стосовно земельних відносин, що виникають при використанні вод, лісів, надр, а також рослинного і тваринного світу, і регулювання їх переважно цим кодексом (ст. 3). Не секрет, що селяни-годувальники суспільства досі не мають повноправної системи соціальних прав. Настав час не лише урівняти їх у реальних гарантіях забезпечення цих прав з міськими жителями, а і через важкі умови їхньої праці та її виняткової значущості для всього суспільства, з метою створення його належної продовольчої бази, забезпечити пільгові умови здійснення цих гарантій. Наука земельного та аграрного права України не стоїть осторонь ключових проблем реального гарантування земельних та трудових прав громадян, хоча достатньої на сьогодні повноти і системності у дослідженні цієї актуальної проблеми ще не досягнуто.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сільськогосподарський виробничий процес зумовлений органічним взаємозв'язком таких двох факторів, як землі і праця» з дисципліни «Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України»
