Міжнародне комерційне право (МКП) історично розвива-лося як частина приватного права. Слід зазначити, що розподіл права на публічне і приватне є головною класифікацією норм і правових інститутів в країнах романо-германської (кодифікованої) правової системи, тобто в тих країнах, на право яких суттєво вплинула римська правова традиція. Англо-американському праву розподіл на публічне та приватне право тривалий час був невідомий, оскільки за своїм походжен-ням англо-американське (загальне, прецедентне) право є публіч-ним, де рішення судів набувають після певної процедури рангу закону. У наш час спостерігається зближення традицій розвитку права континентальної Європи і країн загальної системи права щодо розподілу на публічне і приватне право. Міжнародне комерційне право (Commercial Law) тісно пов’язане з міжнародним економічним правом (Economic Law), госпо-дарчим правом (Droit publik Economoque), торговим правом (Trade Law) тощо. Спільним у цьому зв’язку є те, що серед суб’єктів права в тій або іншій мірі виступає держава. Але чим більше держава впливає на відносини між суб’єктами права, тим більше характер правового регулювання набуває публічності [42, c. 7, 8]. У сучасних міжнародно-правових концепціях предметом регу-лювання міжнародного економічного права є міждержавні еко-номічні відносини, які складаються між державами як суб’єктами влади, державами і міжнародними організаціями, а також між цими організаціями. Від них відмежовуються майнові відносини міжнародного характеру між фізичними і юридичними особами різних країн, а також майнові відносини, у яких як суб’єкти ко-мерційного права особливого роду беруть участь держави. Ці відносини складають предмет міжнародного приватного й міжнародного комерційного права. У більшості країн господарська діяльність, що здійснюється у вигляді промисла з метою одержання прибутку, регулюється нор-мами так званого торгового (комерційного права). Ще в середні віки у зв’язку з розвитком торгівлі в Європі фор-мувалося право торгового обігу, яке за колом суб’єктів поширю-валося на осіб торгового звання і називалося правом торговців (jus mercaturae). У надрах торгового обігу серед купців з відносин довірчого характеру (фідуціарних) виникає такий важливий пра-вовий інститут, як вексельне право. Уперше розподіл приватного права на цивільне і торгове відбувся у Франції, коли внаслідок проведення кодифікаційних робіт у 1804 р. було прийнято Цивільний кодекс (кодекс Наполеона), а в 1807 р. — Торговий кодекс. Ці нормативні акти чинні у Франції і тепер. Ситуація, коли в державі для регулювання однотипових майно-вих відносин використовуються одночасно два закони — цивіль-ний і торговий, — спричиняє подвійність у приватному праві, йо-го дуалізм. Шляхом дуалізму розвивається приватне право у Франції, Німеччині, Іспанії, Португалії, Японії та ін. У Великобританії в процесі розвитку права відбувалося по-глинання звичаїв прецедентним правом, тобто звичаї з ділової практики, що застосовувалася судом у вигляді норм звичайного права, перетворювалися на норми прецедентного права. Фактично із звичаїв вийшли такі важливі інститути прецедент-ного права, як представництво, страхування, регулювання діяль-ності товариств. У США з огляду на федеративний устрій країни з метою уні-фікації правового регулювання відносин у цивільному і торгово-му обігу розробляються й приймаються кожним штатом єдині для всієї країни закони. Наприклад, Єдиний торговий кодекс (Uniform Commercial Code). Але наявність цього закону не дає підстав уважати США країною дуалістичної системи права. У сучасних умовах у зв’язку із швидким розвитком світової торгівлі національне законодавство багатьох країн не завжди встигає за змінами, що відбуваються в цій сфері комерційної діяль-ності і розвитку економіки в цілому. Саме цим зумовлені такі тен-денції в правовому регулюванні економічних процесів: · дедалі більше зростає обсяг нормативних приписів, уніфіко-ваних на міжнародному рівні; · зберігається важливість звичайних правил; · поширюється контрактне регулювання, що базується на ти-пових умовах, які в ряді випадків відрізняються від національних диспозитивних норм; · спори, що виникають із контрактних умов, передаються час-тіше на розгляд третейських, а не державних судів. Названі обставини в другій половині 50-х років спричинили появу теорії «lex mercatoria» (право міжнародної торгівлі). Головний зміст цієї концепції полягає, з одного боку, в обґрунтуванні автономності, окремішності регламентації міжнародних торгових угод від національних правових систем. З іншого боку, в широкому розумінні термін «lex mercatoria» часто використову-ється для позначення всього масиву національного і міжнародно-го регулювання зовнішньоекономічних операцій [29, с. 43]. Зазначимо, що в сучасних умовах поширенішим є розуміння категорії «lex mercatoria» як сукупності приватно-правових норм [30, с. 97]. У процесі створення Комісії ООН з права міжнародної торгів-лі (ЮНСIТРАЛ), яка була заснована відповідно до резолюції Ге-неральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1966 р., питання про зміст терміна «право міжнародної торгівлі» постало в практичній площині. У резолюції Генеральної Асамблеї ООН підкреслюва-лося, що мета Комісії ЮНСIТРАЛ — сприяти прогресивній гар-монізації й уніфікації права міжнародної торгівлі. У доповіді Генерального секретаря ООН на ХХI сесії Генераль-ної Асамблеї, яка прийняла рішення про створення ЮНСIТРАЛ, право міжнародної торгівлі визначалося як сукупність норм, що регулюють торгові відносини приватно-правового характеру і за-чіпають інтереси різних країн. Як приклади питань, які належать до права міжнародної торгів-лі, називались: міжнародна купівля-продаж, обігові документи, страхування, перевезення товарів різними видами транспорту, промислова власність і авторське право, торговий арбітраж тощо. У цьому зв’язку слід звернути увагу на те, що в це поняття вхо-дять як норми міжнародних конвенцій з названих питань, так і відповідні положення національних систем права. За методами регулювання поняття «lex mercatoria» містить матеріально-правові, колізійні, а також процесуальні норми, які регламентують діяльність комерційних арбітражів. Необхідно підкреслити, що міжнародне комерційне право не замикається лише на торгових операціях. Сфера його регулюван-ня постійно розширюється. Якщо простежувати історію питання, то відомо, що до сере-дини 30-х років ХХ ст. відповідно до ліберальної економічної теорії функціонували компанії майже виключно на приватнопід-приємницьких засадах. У правовій сфері це проявлялося в прима-ті приватного права, а в ряді країн — торгового права. Напри-клад, комерційні кодекси Франції, Німеччини, США відповідно мають назву: «Французький торговий кодекс», «Німецьке торго-ве уложення», «Єдиний торговий кодекс США». У другій половині 30-х років в економічній практиці щодалі більше застосовують управлінські методи, які до кінця 50-х років стали нормою. Насамперед це позначилось на нормах торгового права, які ставали імперативнішими. Подібні модифікації мали значення для суб’єктів комерційного права, у першу чергу для компаній (господарських товариств). Окрім цього, виникає ціла низка норм, тісно пов’язаних з тор-говим правом, які стали визначати правові аспекти діяльності компаній: регулювання цін, конкуренції, податків, митних пла-тежів тощо. Таким чином, торгове право стало лише часткою, елементом комплексу норм, що регулюють діяльність компаній. У свою чергу, МКП як галузь права все більше набуває самостійного значення. Для усвідомлення мети міжнародного комерційного права спробуємо спочатку відповісти на таке запитання: а якої ж допо-моги від міжнародного комерційного права може очікувати суб’єкт підприємницької діяльності (комерсант)? Безсумнівно, відповідь у цілому буде такою: комерсант очікує від міжнародно-го комерційного права забезпечення безпеки своєї комерційної діяльності й забезпечення свободи розвитку. Зазначимо, що ці поняття є неподільними. Якщо розглядати поняття забезпечення безпеки комерційної ді-яльності, то слід зауважити, що воно може існувати в будь-якій галузі міжнародного або національного права, але зміст цього по-няття буде різним залежно від того, про яку галузь права йде мова. У міжнародному комерційному праві забезпечення безпеки комерційної діяльності гарантує всім суб’єктам МКП передусім міжнародно-правовий захист від відмінностей у національних за-конодавствах, бо такі відмінності існують навіть тоді, коли краї-ни належать до однієї правової системи. Наприклад, право багатьох країн Європи — Бельгії, Німеччини, Франції, Іспанії та ін. — має спільні джерела формування націо-нальних правових систем, але у сфері практики тут існує більше відмінного, ніж спільного. А це, у свою чергу, породжує відмін-ності у сфері принципів права. Зазначимо, що така ж сама ситуа-ція спостерігається й у випадку збереження права метрополії в колишніх колоніях або якщо національним законодавчим орга-ном було взято за взірець іноземну правову норму. Так, у фран-цузькому законі від 24 липня 1966 р. було запозичено норми з правової системи Німеччини про акціонерні товариства. Але за всієї схожості цих норм уже існують суттєві відмінності між ними щодо процесу застосування у Франції та Німеччині. Ця та інші аналогічні обставини доводять, що на рівні практики відмінності в праві різних країн неминучі. Конкретний зміст поняття «забезпечення безпеки комерційної діяльності» містить такі права комерсанта, забезпечені нормами, правилами й принципами міжнародного комерційного права: · право мати інформацію про те, якими саме нормами права будуть урегульовані його комерційні угоди за кордоном: норма-ми міжнародного або нормами національного законодавства. Якщо в даній сфері комерційної діяльності діють єдині міжнарод-но-правові норми, джерелом яких є міжнародний договір або ді-ловий звичай, то угода, що буде укладатись, не підпадає під колі-зію національних законів. Ця обставина в повній мірі стосується й питання про реалізацію права розпорядження власними акти-вами за кордоном; · комерсант повинен також бути поінформований щодо юри-дичних аспектів комерційної діяльності в країні, де вона плану-ється. Це стосується й укладення зовнішньоекономічних угод; і розміщення окремих торгових підприємств та торгової мережі, створення власних філій і дочірніх підприємств, спільних під-приємств; операцій з цінними паперами, питань оподаткування і репатріації прибутку тощо. Як у першому, так і в другому випадках мова йде в першу чер-гу про те, що під час здійснення комерційної діяльності дуже важ-ливим чинником є наявність у країні, що приймає іноземний еле-мент для ведення ним власного бізнесу, незмінних критеріїв для розмежування прав і обов’язків національних і іноземних фірм, а також чітке визначення прав останніх. Зазначимо, що вивчення цих питань є для компаній настільки ж необхідним, як і прове-дення маркетингу, аналіз ефективності, вивчення фінансового становища контрагентів тощо. Забезпечення безпеки комерційної діяльності стосується й процесуальних питань, у яких великого значення з погляду без-пеки набуває розроблення міжнародних правил підсудності, су-дочинства й виконавчого провадження, тобто розроблення зводу правил урегулювання правових колізій. Так, у випадку виникнення спору, що випливає з комерцій-ного контракту, якщо комерційна діяльність здійснюється за ко-рдоном, або по факту діяльності у країні реципієнта, суб’єкт міжнародної комерційної діяльності повинен чітко знати, у який саме національний суд або міжнародний комерційний арбітраж він може звертатися. Якщо справа вже виграна, то які існують правові гарантії у країні реципієнта для виконання судового рішення. Необхідно звернути увагу, що права суб’єктів міжнародного комерційного права до певної міри захищаються також держава-ми. Це може бути дипломатичний захист комерсанта, який здійс-нює комерційну діяльність за кордоном; державний захист суб’єктів підприємницької діяльності шляхом підписання або приєднання до міжнародних угод; участі у роботі міжнародних організацій, міжнародних нарад, самітів; створення гарантій без-пеки комерційної діяльності за кордоном для суб’єктів комерцій-ної діяльності — резидентів і т. п. У процесі комерційної діяльності з іноземним елементом суб’єкти МКП, безумовно, сподіваються також на гарантії в країні реципієнта щодо створення сприятливих умов, оптимальної ор-ганізації господарського середовища, у якому відбувається діяль-ність. Такі гарантії встановлюються насамперед нормами міжна-родного економічного права як галузі міжнародного публічного права. Наприклад, валютні і тарифні угоди міжнародного рівня тощо. У технічному плані безпека комерційної діяльності найпов-ніше відображена у врегулюванні колізій прав. Мова йде про встановлення тією або іншою державою меж дії свого національ-ного права. Метою міжнародного комерційного права є також забезпечення розвитку. Таке забезпечення здійснюється за допомогою встанов-лення точних правил, які можуть бути оптимально зручними для всіх зацікавлених сторін. У цьому зв’язку згадаймо, що загальна тенденція до зростання торгових операцій, збільшення обсягу то-варообігу прискорює, наприклад, стандартизацію всіх видів між-народних комерційних контрактів, сприяє появі їх типових форм, загальних умов і т. ін. Забезпечення розвитку ставить також на перший план правове регулювання іноземних інвестицій. Інвестор здійснює інтеграцію через свої філії, дочірні, спільні підприємства, торгові представ-ництва, діяльність яких регулюється законами країни реципієнта. Але інвестиційне законодавство в країнах має забезпечити іден-тичність правил гри. Це, у свою чергу, приводить до появи особ-ливого виду договорів, які укладаються на основі кодексу інвес-тицій і дедалі частіше стають своєрідними правилами для врегулювання спорів в арбітражних судах. За яким же критерієм відносини, що регулюються національ-ним правом підприємницької діяльності, підпадають під дію норм міжнародного комерційного права? Загальноприйнято вважати, що правовідносини мають міжна-родний характер у тому разі, коли вони пов’язані більш ніж з од-нією системою національного права. Наприклад, міжнародного характеру набуває обіг векселя, який перетинає багато національ-них кордонів і при цьому стикається з правом кожної з цих країн. Така ж ситуація складається у разі банкрутства суб’єкта під-приємницької діяльності (комерсанта). Так, якщо платежі компа-нії припиняються одночасно в кількох країнах, то процедурно це відбувається в кожному випадку відповідно до національного за-конодавства країн-учасниць. У перелічених прикладах, у яких використовується критерій міжнародності, правовідносини належать до сфери дії міжнарод-ного комерційного права. На підставі норм МКП визначатиметься також, якими конкре-тно нормами, національними або міжнародними уніфікованими, будуть урегульовані дані відносини. У цьому зв’язку слід зазначити, що перевагами такої системи — системи так званих множинних правових зв’язків, є їх простота і зрозумілість. Недоліками можна вважати те, що у випадку визна-чення характеру міжнародності, всі зв’язки будуть розглядатися як рівноцінні. Але на практиці ця обставина не завжди відповідає дійсності. Особливо гостра критика цього недоліку відбувається з огляду на договірне право. Відповідно до принципу свободи до-говорів, кожна зі сторін є вільною у виборі регулюючого права. Таким чином, зазначений критерій міжнародності в договірному праві не відповідатиме дійсності. Ураховуючи як позитивні, так і негативні характеристики ви-користання критерію множинності зв’язків, на сьогодні превалює пропозиція фахівців з міжнародного комерційного права відмо-витися від використання цього критерію [26, с. 54—56]. Такі пропозиції подають міжнародні організації, що розробляють уні-фіковані норми і правила, фахівці — учасники міжнародних пе-реговорів. Вони відкидають абстрактну множинність правових зв’язків і виділяють з них ті, які дають змогу кваліфікувати дого-вір як міжнародний [19, с. 21—28]. Зокрема, пропонується кілька варіантів вирішення питання: 1. Вимога про сумісництво правових зв’язків. Наприклад, пе-ретинання кордону і укладення договору — в договорах переве-зення; знаходження сторін у двох різних країнах і особливі умови укладення договору або його виконання — у договорах купівлі-продажу. 2. Вимога альтернативних правових зв’язків: зазначення різ-них пунктів знаходження поруч з двома підписами на векселі. 3. Вимога про домінуючий зв’язок (іноземний елемент віднос-но регенерації або місцезнаходження, різниця в місті відправлен-ня і прибуття тощо). У всіх цих випадках кваліфікація відбувається за заявою сто-рін про своє громадянство (ст. 1 § 3 Конвенції ООН про міжна-родну купівлю-продаж товарів). Необхідно підкреслити, що всі названі варіанти мають еконо-міко-юридичний характер. Винятком у цьому плані слід уважати здійснення міжнародних платежів, які виступають елементом міжнародного економічного права. Розглянемо конкретні приклади рішень, які не пов’язані з пев-ним видом договорів. Вони стосуються самої категорії «міжнаро-дний договір». Так, у Франції Касаційний суд згадує про міжнародні догово-ри лише у зв’язку з утвердженням правового принципу — напри-клад, у заяві, що на будь-який договір, у тому числі й міжнарод-ний, поширюється закон держави (справа Мессажери Маритим від 21 липня 1950 р.). Якщо договір був міжнародним, уважається, що сторони мо-жуть обирати закон, який до нього застосовується (рішення Ка-саційного суду від 19 січня 1976 р.). Існує також твердження, що форма міжнародного договору може бути визначена тим матеріальним правом, яке вводиться в контракт (так званим регулюючим правом). Це позбавляє від не-обхідності дотримання формальностей відносно місця його під-писання (справа Ч. Чапліна від 28 травня 1963 р.). Такі приклади можна навести з практики будь-якого з націо-нальних судів країн, національне право яких належить до систе-ми романо-германського або загального права. Що стосується самого визначення міжнародного договору, то в сучасних підходах достатньо поєднувати юридичний критерій (множинність відносин) з економічним (належність до комерцій-ної сфери). При цьому необхідно звернути увагу на те, що звер-тання до економічного критерію не пов’язано з конкретним рин-ком: мова йде лише про зв’язок договору з міжнародним економічним порядком, який розглядається як категорія. У сучасних умовах, коли інтеграційні процеси охоплюють не тільки країни, а й регіони, континенти, держави як суб’єкти між-народного права зобов’язані вдосконалювати своє внутрішнє за-конодавство, адміністративні правила з метою розширення сфери міжнародних комерційних відносин. З іншого боку, це означає також необхідність розширення участі кожної країни в міжнародних договорах з цих питань. У цьому зв’язку розвиток міжнародного комерційного права зумовлений як загальними тенденціями розвитку міжнародного права, так і специфічними для МКП тенденціями. Найтиповішими тенденціями розвитку міжнародного комер-ційного права є такі: · По-перше, інтернаціоналізація норм МКП. Зазначимо, що частина норм МКП за своїм походженням має міжнародно-правовий характер, оскільки вони створюються шляхом укла-дення міжнародних договорів. Крім цього, частина їх створю-ється виключно в порядку внутрішнього законодавства. Але всі вони визначаються, у кінцевому підсумку, станом міжнародних відносин, зовнішньополітичною і зовнішньоекономічною пози-цією держав, розвитком міжнародного співробітництва в різних галузях. Між міжнародним публічним і міжнародним приватним пра-вом за всіх розбіжностей є тісний функціональний зв’язок і в процесі правозастосування. Таким чином, існує взаємодія, яка зумовлена соціально-економічною природою відносин, що регу-люються нормами МКП. Саме тому, як зазначається в літературі, інтернаціоналізація норм МКП є найважливішою рисою, компо-нентом МКП [2, с. 16]. · По-друге, загальне прагнення до уніфікації правових норм шляхом укладення міжнародних договорів універсального або регіонального характеру в межах інтеграційних угруповань країн, а також через прийняття типових законів. Необхідно зазначити, що уніфікація правових норм — це при-ведення до певної відповідності норм міжнародного і національ-ного права. Так, уніфіковані правові норми, прийняті в порядку міжнародних домовленостей, за своїм змістом призначені врегу-лювати відносини як між суб’єктами міжнародного права, так і між суб’єктами внутрішньодержавного права. Як правило, у за-конодавстві та інших джерелах національного права існують так звані колізійні норми. Це породжує необхідність використання колізійного методу. Кожна держава з огляду на свій суверенітет встановлює певні межі використання власного права, а також можливості застосу-вання права іноземної держави для врегулювання правовідносин з іноземним елементом. Це, у свою чергу, не виключає спроб держав уніфікувати колізійні норми, створити єдині норми шля-хом укладення міжнародних угод, прийняття спільних законів або зближення колізійних норм. Необхідно підкреслити, що реалізація тенденції до уніфікації зумовлює зростання значення міждержавних організацій, їхньої ролі в підготовці відповідних проектів. Передовсім слід назвати ЮНСІТРАЛ, Гаазькі конференції з міжнародного приватного права, ЮНКТАД, УНІДРУА, МОП, МАГАТЕ та ін. Крім міжнародних організацій, на процеси уніфікації норм МКП впливають різноманітні міжнародні асоціації, товариства, центри. Наприклад, Міжнародна асоціація господарського права (Франція), Наукове товариство господарського права (Японія), Європейський центр господарського права (Німеччина). Отже, можна зробити висновок про те, що у сфері міжнарод-ного економічного співробітництва роль єдиних матеріально-правових норм неухильно зростає. Висвітлюючи проблему уніфікації норм МКП, необхідно за-значити, що одночасно між сучасними національними право-вими системами (наприклад, системою кодифікованого рома-но-германського права та системою загального прецедентного права) існує певний рівень конвергенції. При цьому саме наяв-ність конвергенції реально приводить до того, що уніфікація між різними правовими системами відбувається сама собою, природно. Цю обставину можна пояснити такими причинами: Ё здебільшого національні правові системи, насамперед кон-тинентальної Європи, мають однакові історичні корені. Напри-клад, європейське цивільне право базується на принципах римсь-кого цивільного права; Ё багато країн мають схожі системи побудови конституцій і економіки. Звідси випливають схожі функціональні дії, спрямо-вані на реалізацію можливостей цих систем, що приводить відпо-відно до розроблення схожих правових норм. Як тільки прийма-ється принципове рішення, наприклад про введення ринкової економічної системи, виникає необхідність у правових приписах щодо договірного права, права господарських товариств, права в галузі конкуренції тощо. Слід зазначити, що ці правові норми випливають не стільки з історико-культурних особливостей окремих націй, скільки з умов забезпечення функціонування економіки. Право має забезпечува-ти ефективність функціонування економіки. Так, інтернаціоналізація торгових і комерційних відносин створила певний «корпус» міжнародних торгових звичаїв та тра-дицій, який розглядається у МКП як право звичаїв. Звичаї не входять до складу національної системи права, але вона може посилатися як на звичайні принципи, так і на торгові звичаї. При конкретизації цих понять правові системи в багатьох кра-їнах орієнтуються перш за все на міжнародно визнані звичаї і традиції. У такому разі вони інкорпоруються в національні сис-теми права. І насамкінець, постійний обмін думками та інформацією між ученими-правознавцями і юристами-практиками з різних країн приводить до напрацювання спільних результатів наукових до-сліджень і переконань, що також впливає на законотворчі роботи. Поряд з цими неформальними, природними процесами збли-ження національних правових систем проводяться і цільові захо-ди з уніфікації права окремих держав у певних галузях. Ці заходи мають різні цілі: · підтримка регіонального співробітництва на різних рівнях активності; · вступ до багатосторонніх союзів держав, що поділяють певні принципові переконання відносно правової держави, наприклад до Європейського союзу; · захист власних економічних інтересів, сфера регулювання якими належить іншим державам, наприклад, регулювання іно-земного інвестування і подвійного оподаткування; · обмеження конкуренції між державами за іноземні ринки. Модельним прикладом цьому може слугувати так званий «ОЕСР-Консенсус», за допомогою якого держави — учасники ОЕСР домо-вилися про мінімальні процентні ставки і максимальні строки екс-портних кредитів, що підтримуються з боку держави. Мета цього консенсусу — уникнення конкуренції, що послаблює держави в боротьбі за експортні ринки; · гармонізація права з метою спрощення діяльності, що вихо-дить за межі державних кордонів. Прикладами в даному випадку можуть слугувати Конвенції ООН щодо транспортування товарів морем, міжнародної торгівлі або Unidroit — Конвенції про між-народний фінансовий лізинг та факторинг. Третя тенденція розвитку міжнародного комерційного права — це виникнення колізій між конвенційними нормами (нормами міжнародних договорів) у галузі МКП. Слід зазначити, що ця тен-денція є зворотним боком процесу уніфікації. Як показують до-слідження, в практиці доводиться враховувати велику кількість міжнародних домовленостей як багатосторонніх, так і двосто-ронніх, між нормами яких виникають суперечності. Четвертою тенденцією розвитку МКП можна вважати роз-ширення сфери дії МКП. Комерціалізація галузей засобів зв’язку, інформатики, космічних технологій — усе це істотно розширило сферу дії норм МКП. П’ята тенденція розвитку МКП — це так звана «соціалізація» його норм. Наприклад, у процесі комерційної діяльності суб’єкти МКП унаслідок запровадження різного роду обмежень, стиму-лювань на національному і міжнародному рівнях повинні дедалі більше дотримуватись встановлених у міжнародній практиці «правил поведінки» на ринках, ураховувати інтереси суспільства. Шостою тенденцією розвитку МКП можна вважати розвиток інституту юридичної особи. Головним напрямом у розвитку цьо-го інституту є розроблення організаційно-правових норм ведення підприємницької діяльності. Юридичні особи сьогодні — це головні гравці на світових ринках. Тому логічно, що саме для цих суб’єктів МКП створюється більшість норм, правил, кодексів поведінки тощо. Сьома тенденція розвитку МКП — збільшення норм імпера-тивного характеру в МКП. Ця тенденція пов’язана з регулюючою діяльністю держав, міжнародних угруповань і організацій у здій-сненні суб’єктами МКП комерційної діяльності. За роллю норм у регулюванні суспільних відносин вони поділяються на регулятив-ні, заборонні та зобов’язувальні. Отже, враховуючи особливості розвитку і функціонування міжнародного комерційного права, його зміст і функції, можна зазначити, що предмет «Міжнародне комерційне право» — це комплексна дисципліна, яка вивчає правове регулювання комерційної діяльності в сукупності міжнародно-правових норм публічного і приватного права. Публічне право охоплює міжнародні норми, які утворюються за участю держав (наприклад, міжнародні конвенції, міжнародні правила й принципи тощо), а також спеціальні норми, що встано-влюються державою для врегулювання зовнішньоекономічних відносин з іноземним елементом (антимонопольне законодавст-во, регулювання валютного обігу та розрахунків за міжнародни-ми комерційними контрактами і т. п.). Норми приватного характеру в комерційному праві регулю-ють відносини між суб’єктами підприємницької діяльності: фізич-ними, юридичними особами, а також державою, якщо вона ви-ступає в таких відносинах як комерсант.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МІЖНАРОДНЕ КОМЕРЦІЙНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА» з дисципліни «Міжнародне комерційне право»
