Якщо зазначені вище узгоджувальні засоби є переважно політичними, то судові засоби мають юридичний характер. Процедура арбітражу виходить за межі процесу дипломатичного врегулювання. У сучасній формі ця процедура бере початок з Джейського договору ^ау Тгеаіу) 1874 р. між Британією та Америкою, згідно з яким були утворені змішані комісії для вирішення юридичних питань між сторонами. Гаазька конвенція щодо мирного врегулювання спорів 1899 р. включала низку положень щодо міжнародного арбітражу, метою якого згідно зі ст. XV було «узгодження розходжень між державами, яке здійснюється арбітрами на їхній розсуд і на основі поваги до закону». Згода на арбітраж згідно зі ст. XVIII передбачала обов'язок виконати арбітражне рішення. Крім того, був утворений Постійний арбітражний суд. В дійсності, це не суд, оскільки він не має сталого складу суддів. Він складається зі списку осіб, названих сторонами, максимум по 4 особи від кожної сторони. Коли сторони бажають звернутись до арбітражу, вони мають право вибрати членів суду з цього списку, що значно полегшує процес створення арбітражних судів. Постійний арбітражний суд також складається з Міжнародного бюро, яке виконує функції реєстру суду і зберігає справи, та Постійної адміністративної ради, що здійснює адміністративний контроль над Бюро. Між 1900 та 1932 рр. приблизно 20 справ пройшли через Постійний арбітражний суд, але з того часу число цих справ різко скоротилось. З 1930-х років тільки три справи були розглянуті цим арбітражним органом. Все ж постійний інтерес до арбітражного процесу залишається. Так, Комісія міжнародного права сформулювала збірку Норм арбітражної процедури, прийнятих ГАООН 1958 р., а Постійний арбітражний суд 1992 р. прийняв Факультативні норми врегулювання арбітражних спорів між двома сторонами. Арбітражні суди можуть утворюватись різними шляхами. Може бути один арбітр або колегіальний орган. В останньому випадку кожна сторона призначає рівну кількість арбітрів. Голова призначається або самими сторонами, або ж вже названими арбітрами. Згідно з системою Постійного арбітражного суду і у випадку, коли немає угоди, яка б регулювала це по-іншому, кожна зі сторін конфлікту обирає двох арбітрів зі списку, і тільки один з цих двох може бути громадянином цієї держави. Ці арбітри потім обирають суперарбітра, коли ж вони не можуть обрати його, це залишається третій стороні, мирні засоби вирішення ґ\ А л міжнародних спорів
визначеній за згодою. Якщо ж і це не дає результату, тягнуть жереб. У разі відсутності згоди держави не зобов'язані звертатись до арбітражу. Коли ж арбітражне рішення було прийняте, воно є кінцевим і обов'язковим для сторін і виконується національними судами. Однак у деяких випадках рішення може бути визнане недійсним. У лютому 1994 р. в Україні було прийнято Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж», який застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України (ст. 1) 1. Міжнародні комерційні арбітражі відповідно до цього Закону є третейськими судами, до компетенції яких належить розгляд спорів, що виникають із зовнішньоторговельних та інших міжнародних економічних зв'язків. Однак передбачивши порядок функціонування і вирішення спорів третейськими судами, Закон не встановив порядку створення ні постійно діючих арбітражних установ, ні арбітражів ай пос 2. Міжнародний Суд Справедливості ООН, утворений 1945 р., за період 1947-1995 рр. розглянув 94 справи, з них дав 21 консультативний висновок. В останні роки Суд активізував свою діяльність. Так, тільки за період з 1 серпня 1999 р. по 31 липня 2000 р. Суд прийняв рішення у справі, поданій у травні 1996 р. Ботсваною і Намібією щодо острова Касікілі/Седуду, виголосив рішення щодо своєї юрисдикції у справі, поданій у вересні 1999 р. Пакистаном проти Індії щодо знищення пакистанського літака, вказав на можливі попередні заходи у справі Демократичної республіки Конго проти Уганди та провів п'ять тижнів усних слухань по справі Катару та Бахрейну. Кількість справ, що надходять до МСС, продовжує зростати. Якщо 1994 р. до Суду було подано 10 справ, 1998 р.— 12, то в кінці 1999 р.- 25 справ. На квітень 2002 р. на розгляді Суду знаходилось 23 справи з цілого світу, а саме: одна справа між азійськими державами, три - між африканськими державами, дванадцять - між європейськими державами, дві - між латиноамериканськими державами і п'ять міжконтинентального характеру. У зв'язку з таким збільшенням справ фінансових та людських ресурсів Суду вже недостатньо для його ефективної роботи, і, як зазначав Президент МСС суддя Гільберт Гільом у своєму зверненні до ГА ООН у жовтні 2000 р., якщо Суд не отримає необхідних ресурсів, він буде змушений починаючи з 2001 р. відкладати прийняття рішень у низці справ 3. 1 Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р. // Голос України.- 20 квіт. 1994.- № 73 (823).- С. 8-Ю. 2 Брилев А. А. Третейские суди Украиньї // Юридическая практика.- № 1 (159).- 4 янв. 2001.- С. 4. ,242 РОЗДІЛ 3ЧУеЬтазіег - Шегпаііопаі Соигі оі <Тизисе.- 26 Ос*. 2000 // Ргезз Кеіеаве 2000/36. 18
Як зазначалося вище, МСС не має обов'язкової юрисдикції. Компетенція Суду поширюється лише на спори між державами, але і спори між державами можуть розглядатися лише за згодою всіх сторін. Його рішення є обов'язковим тільки для сторін і тільки з даного питання, тобто воно не створює судового прецеденту, який був би обов'язковим і для інших держав в аналогічних ситуаціях, але Суд спирається на свої попередні рішення у наступних аналогічних справах. Суд відкритий у першу чергу для всіх членів ООН, які є учасниками Статуту Міжнародного Суду. Держави, які не є членами ООН, можуть стати учасниками Статуту на умовах, які визначаються в кожному окремому випадку Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Наприклад, три держави, які не були членами ООН - Швейцарія, Ліхтенштейн і Сан-Маріно - стали учасниками Статуту Суду; Японія також стала учасницею Статуту до прийняття її в члени ООН. Рішення Суду є остаточними, обов'язковими і не підлягають оскарженню.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Судові засоби вирішення спорів» з дисципліни «Міжнародне публічне право»
