Родове поняття «права людини» поділяться на видові поняття за різними критеріями, і Для специфікації цього поняття використовуються різні терміни. Зустрічаємо терміни «права людини» і «права громадянина». Природно, викликає подив, коли ці поняття використовуються у сполученні «права людини і громадянина»,- нібито громадянин не є людиною. З іншого боку, очевидно, що поняття «права людини» та «права громадянина» не є синонімами, оскільки не кожна людина має громадянство за внутрішньодержавним правом, а отже, не користується деякими правами, які надаються тільки громадянам певної держави. За характером потреб людини, які забезпечуються правами, П. М. Рабінович пропонує поділяти права людини на фізичні (життєві), особистісні, культурні (гуманітарні), економічні та політичні Ч Не виділяються як окрема група соціальні права, що традиційно включались в ряд «соціальних, економічних та культурних прав» згідно з відповідним Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права (надалі -МПЕСКП) 1966 р. Як зазначає П. М. Рабінович, «всі права людини є соціальними як за змістом, так і за способами їх здійснення, оскільки вони зумовлені соціумом, суспільством. З цієї точки зору несоціальних прав людини (особи) взагалі існувати не може 2. Окрім зазначених прав людини, доцільним видається виділяти в окрему групу процесуальні (юридичні) права людини, як це робиться, зокрема, в канадській Хартії прав та свобод 3. Суттєвим для класифікації прав людини є введення поняття «трьох поколінь» прав людини, яке запропонував французький правник Карел Васак. Це перше покоління громадянських та політичних прав (ііЬегіе); друге покоління економічних, соціальних та культурних прав (е^аігЬе) і третє покоління колективних (солідарних) прав (іхаіегпііе)4. Перше покоління Цивільних і політичних прав бере початок від XVII-XVIII ст., а саме періоду після англійської, американської та французької революцій. Це в основному негативні права (свобода від), а не позитивні (право на). Вони гарантуються ст. 2-21 ЗДПЛ прав 1 Рабінович ТІ. Основні права людини...- Вказ. праця.— С. 19. 2 Там само. 3 ТЬе СопзШиїіоп Асіз 1867 іо 1982.- Берагітеп* ої Лизисе, Сапасіа, 1996.- Р. 60-61. *Уґеаіоп В. Н- Ор. сі*.- Р. 264.
106
РОЗДІЛ 8
права ЛЮДИНИ і С\7 і міжнародне право \ \} / _
людини і об'єднує їх ідея свободи індивіда, одного чи в об'єднанні з іншими, від зловживань політичної влади. Це такі права, як, наприклад, право на життя, свободу та особисту недоторканність, свобода від рабства, катувань або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність людини, поводження та покарання тощо. Друге покоління економічних, соціальних та культурних прав, ідея яких з'являється на початку XIX ст. (Сен-Сімон, Франція), виникло після соціалістичних революцій. Це швидше позитивні, ніж негативні права, що вимагають для їх реалізації участі держави. Ілюстраціями таких прав є ст. 22-27 ЗДПЛ; це, наприклад, право на соціальне забезпечення, працю, відпочинок, достатній життєвий рівень тощо. Деякі з них не можуть бути однозначно віднесені до позитивних прав (як, наприклад, право на вільний вибір роботи, право створювати і входити до професійних спілок тощо). Третє покоління прав розглядається як продукт розвитку національної держави кінця XIX ст. Натяки на ці права знаходимо в ст. 28 ЗДПЛ: «кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені» К Нині виділяють шість солідарних прав. Три з них відображають появу держав третього світу та боротьбу народів за незалежність, а також їх вимогу змінити розподіл влади, багатства та інших цінностей. Це такі права, як право на політичне, економічне, соціальне та культурне самовизначення; право на економічний та соціальний розвиток та право на користування спільним спадком людства. Інші три права третього покоління - право на мир, право на здоров'я та безпечне довкілля і право на гуманітарну допомогу передбачає безсилля національної держави у певних сферах. Всі шість зазначених прав належать до колективних прав, оскільки вимагають зусилля всіх соціальних сил. Водночас вони виражають і індивідуальні потреби людей. Проблема пріоритету прав людини, тобто чи є всі зазначені покоління прав однаково важливими та необхідними для людей, неодноразово обговорювалась науковцями та практиками. Багато вчених поділяють права людини на основні (£ипйатеп1;а1) та неосновні (гліпог). Так, Д. Клейн вважає, що основні права людини слід відрізняти від прав, які гарантуються конституціями чи законами окремих держав. Перші належать до норм, які є настільки основоположними, що визнані в цілому світі, як це видно з міжнародних конвенцій та 1 Загальна декларація прав людини // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко.- 2-ге вид.- К.: Юрінформ, 1992.- С. 23.
практики. Всі права, які отримали загальне визнання, можна вважати нормами іиз со§епз '. Згідно з іншою точкою зору, під ОСНОВНИМИ правами людини слід розуміти права, які включені до конституцій держав та міжнародно-правових документів з прав людини, зокрема до Міжнародного Білля про права, а також до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., Європейської соціальної хартії 1961 р. Будь-яке основне право людини має бути визнане кожною державою-учасницею незалежно від його конституційного закріплення 2. Професор Б. Вестон зазначає, що, оскільки люди проживають в різних частинах світу, висувають різні вимоги до прав людини відповідно до різної практики їхніх держав, пріоритет прав людини залежить від часу, місця, ступеня кризи та інших обставин 3. Отже, основні права людини - це універсально визнані цінності, закріплені міжнародними конвенціями та практикою держав. Це ті норми, які в науці міжнародного права називають іиз со£епв. Разом з тим ГА ООН постійно підкреслює, що всі права людини утворюють єдине ціле.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Класифікації прав людини» з дисципліни «Міжнародне публічне право»
