Відповідальність організацій за міжнародним правом
У той час як притягнення до індивідуальної відповідальності за грубі порушення прав людини, як свідчить практика держав та практика міжнародних судів, не стало ефективним засобом покарання, то притягнення до колективної відповідальності, тобто заборона злочинних організацій, видається значно ефективнішим засобом, оскільки, з одного боку, має символічне значення, а з іншого - унеможливлює будь-які спроби відродити такі організації в майбутньому. Згідно з нормами міжнародного права юридичний та політичний контроль може бути здійснений не тільки над індивідами, а й на організаціями. Міжнародно-правові акти кс дифікують не тільки злочини приватних осіб а й злочинних організацій. Починаючи з Нюр* берга деякі міжнародні та національні акти ма на меті попередити масові злочини криміна них урядів щодо своїх народів. Однак відповідальність злочинних організацій майже не розглядалась у правовій науці. Після Другої світової війни злочини націонал-соціалістів та їх прибічників потягли за собою кримінальну відповідальність не тільки осіб, а й організації в цілому. Так, у Німеччині був прийнятий Закон про звільнення від націонал-соціалізму та мілітаризму. За статтею 9 Нюрнберзького статуту, «під час судового процесу над будь-яким членом групи чи організації Трибунал може оголосити (у зв'язку з будь-якою дією, в якій його звинувачують), що група чи організація, членом якої була ця особа, є злочинною організацією». Отже, Трибунал був уповноважений проголошувати організацію злочинною. З іншого боку, у Справі основних військових злочинців Трибунал зазначав, що проголошення злочинності організації має гарантувати, що невинні особи не будуть покарані. Злочинна організація, як і зло-чинна змова,- це об'єднання, що має злочинну мету. Однак визначення злочинності членів такої організації повинно виключати осіб, які не знали про злочинні цілі чи дії організації. За статтею 10 Статуту, «коли група чи організація проголошені Трибуналом злочинними, компетентні національні ор- І гани будь-якої із сторін, що підписали Статут, матимуть право притягти до суду за членство в цій організації». У результаті Трибунал проголосив злочинними, зокрема, такі організації: керівний корпус нацистської партії, гестапо, СД на основі їхньої участі у воєнних злочинах та злочинах проти людства, пов'язаних з війною. Одночасно Кабінет Рейху, котрий також був названий прокурором злочинною організацією, не був оголошений Трибуналом злочинною організа-
иого цією, оскільки був настільки малочисельним, що кожен з членів міг бути притягнений до суду зокрема. Проголошення злочинності організації було справді ефектив-ним, що можна проілюструвати Законом № 10 Контрольної ради Німеччини, який передбачає, що членство у злочинній групі чи організації, проголошеній такою Міжнародним військовим трибуналом, розглядається як злочин. Колективна відповідальність за грубі порушення прав людини здійснюється також через люстрацію та заборону злочинної організації, що, на відміну від криміналізації організації, не веде до кримінальної відповідальності її членів. Так, колективна відповідальність за злочини проти людства була застосована в деяких європейських державах після Другої світової війни. Бельгійський уряд вирішив позбавити всі проні-мецькі організації колективно їхніх політичних та громадянських прав. У Нідерландах всі члени пронімецьких військових рухів автоматично втратили голландське громадянство, і число їх нараховувало кілька десятків тисяч. Під час другої хвилі політичних змін у Південній Європі до суду були притягнуті грецька та португальська хунти. Третя хвиля політичних змін ознаменувалася національними судовими процесами в Латинській Америці, Східній Європі та Африці. Щодо посткомуністичних європейських держав, то були зусилля оголосити комуністичне правління нелегітимним. У 1993 р. Парламент Чеської Республіки прийняв Закон «Про нелегальність комуністичного режиму та опір йому», який проголосив Комуністичну партію Че-хословаччини «злочинною організацією», відповідальною «за систему управління в цій державі у 1948-1989 рр., і зокрема, за систематичне нищення традиційних цінностей європейської цивілізації, за свідоме порушення прав та свобод людини, за моральне та економічне падіння, поєднане із судовими злочинами та терором проти захисників протилежних поглядів, за заміну ринкової економіки командно-адміністративним управлінням, знищення традиційних принципів власності, орієнтацію навчання, освіти, науки та культури на політичні та ідеологічні цілі, знищення довкілля» тощо '. У відповідь на звернення щодо визнання Закону про нелегі-тимність Комуністичної партії таким, що не відповідає Конституції, Конституційний Суд Чеської Республіки відхилив твердження про те, що політичний режим періоду 1948-1989 рр. у Чехословач-чині був законним, аргументуючи це тим, що легітимність політичного режиму базується не тільки на формальному правовому компоненті, оскільки цінності та принципи, на яких побудований режим, мають не лише правову, але перш за все політичну природу». Діяльність Комуністичної партії Російської Федерації була спершу призупинена Декретом Президента Б. Єльцина ще в серпні ЧСпіг N. ^. ей.- Ор. сі*.- Р. 366.
86
РОЗДІЛ 6
міжнародно-правова відповідальність
87_
1991 року, а згодом діяльність КПРС та КПР була заборонена декретом від 6 листопада 1991 р. Ці організації визнано відповідальними за диктатуру, узурпацію державної влади, за те безвихідне становище, в яке потрапили народи Радянського Союзу, за порушення основних прав та свобод людини та громадянина, визнаних міжнародним співтовариством, та інші антигуманні та антиконституційні дії. В Албанії згідно із Законом «Про політичні партії» 1992 р. було заборонено утворення партій чи організацій антинаціонального, шовіністичного, расистського, тоталітарного, фашистського, сталінського, комуністичного чи марксистсько-ленінського характеру. Закони про нелегітимність комуністичних партій колишніх комуністичних держав можуть слугувати правовою підставою для їх ліквідації і в майбутньому, аналогічно тому, як законодавство, що поставило поза законом Націонал-соціаліс-тичну німецьку робітничу партію і пропаганду нацистської ідеології в Німеччині згодом неодноразово використовувалось як підстава для їх заборони. Така колективна відповідальність правлячих партій за грубі порушення прав людини, в тому числі злочини проти людства, у формі заборони цих організацій як злочинних є набагато ефективнішою, ніж індивідуальна відповідальність, яка, як свідчить практика, частіше завершується безкарністю: амністіями, умовними покараннями тощо. Для розв'язання проблем перехідної юстиції, очевидно, необхідним є об'єднання національних та міжнародних засобів захисту прав людини. Безкарність за злочини, вчинені під керівництвом Комуністичної партії України/Радянського Союзу, все ще існує в Україні. Серед таких злочинів можна, зокрема, згадати великий голодомор 1932-1933 рр., систематичні та масові переслідування за політичні, національні, релігійні переконання, насильницьке виселення сотень тисяч українців у Сибір та на Далекий Схід, Чорнобильську катастрофу та її наслідки. Оскільки Україна ратифікувала Конвенцію ООН про незастосування термінів давності до військових злочинів та злочинів проти людства 1968 р., а зазначені вище злочини КПУ/КПРС належать до злочинів проти людства, жодні терміни давності не можуть бути до них застосовані. Має бути створена державна комісія з розслідування грубих порушень прав людини попереднім режимом. Очевидно, що для України, як молодої демократичної держави, яка намагається встановити справедливу правову систему, необхідна підтримка міжнародного співтовариства, об'єднані зусилля національних та міжнародних засобів захисту прав людини.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Відповідальність організацій за міжнародним правом» з дисципліни «Міжнародне публічне право»
