Пряме застосування міжнародних договорів у правовому регулюванні держави є досить проблематичним, а звідси виникає проблема імплементації міжнародних договорів у національні правові системи. Визначення терміна «імплементація» в першу чергу пов'язане з тим, який зміст вкладається в поняття «імплементація». Можна говорити про імплементацію міжнародно-правових норм на національному рівні в цілому, на противагу міжнародному рівню, адже імплементація може проходити і на міжнародному рівні. Саме в такому значенні використовує цей термін 3. Саад, визначаючи імплементацію норм міжнародного права як їх реалізацію у внутрішньодержавній і міжнародній сферах при ефективному сприянні держав за допомогою національних та міжнародних засобів '. Під механізмом імплементації міжнародно-правових норм розуміють органічну взаємодію і взаємозв'язок усіх засобів, що використовуються суб'єктами міжнародного права для реалізації міжнародно-правових норм на національному і міжнародному рівнях2. Інша група вчених говорить про імплементацію міжнародно-правових норм як напрям діяльності держави. Так, професор П. М. Рабінович визначає механізм імплементації між- 1 Саад 3. Имплсментация мсждународньїх соглашений по правам чсловска в арабском мире (гражданскис и политические права): Автореф. дис. ...канд. юрид. наук.-К., 1994.-С. 9.
2 Там само. 60 РОЗДІЛ 4
родно-правових принципів і норм щодо прав людини як си-В МУ створених міжнародними організаціями та певною дер-°Т вою юридичних засобів реалізації охорони і захисту таких * в у відповідній державі1. В такому ж розумінні використо-є цей термін і Н. Раданович, аналізуючи можливі імплемен-Ваційні шляхи в національну правову систему України одного Т міжнародних засобів імплементації Конвенції, а саме - рішень Європейського суду з прав людини 2. Н. І. Цись дає більш вузьке визначення інституту національної імплементації як «сукупності засобів забезпечення реалізації міжнародно-правових норм, що створюються державою», виділяючи такі складові національної системи імплементації, як національно-правові засоби, національні інститути, тобто органи державної влади та управління із законодавчо оформленою регламентацією їх діяльності з імплементації, специфічні (внутрішньодержавні та галузеві) методи 3. Піддаючи сумніву можливість одночасного імплементування сукупності міжнародно-правових норм, ратифікованих Україною, у всі галузі національного законодавства без урахування їх особливостей, Н. І. Цись пропонує навіть розробити галузевий механізм імплементації з урахуванням загальних методів і основоположних принципів галузей права 4. Такі різні погляди на природу та способи імплементації міжнародно-правових норм свідчать про відсутність тут єдиних критеріїв їх класифікації та єдиної термінології для позначення цих понять. Очевидною є необхідність уніфікації термінології, що стосується механізму імплементації міжнародно-правових приписів і норм у національну правову систему. Це зумовлено надзвичайною важливістю імплементації міжнародного права, зокрема міжнародного права з прав людини, на сучасному етапі його розвитку. Ще в кінці 60-х років XX ст. видатний американський юрист Е. Швелб зазначав, що «на даній стадії розвитку міжнародного права і відносин процедурні питання, заходи з імплементації і міжнародні механізми є важливішими, ніж створення нових стандартів з прав людини у договірній формі» 5. 1 Рабінович П. М. Проблеми юридичного забезпечення прав людини (загальнотеоретичний аспект) // Укр. часопис прав людини.- 1995.- № 2.- С. 16-23. 2 Раданович Н. Міжнародно-судові засоби імплементації Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод // Право України.— 1999.- № 12.- С. 36-39. 3 Цись Н. І. Імплементація норм міжнародного права у національне кримінальне законодавство України (Загальна частина) // Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.- К., 1994.- С. 14. 4 Там само.- С. 15. 5 ЗсНшеіЬ Е. Зоте Азресїз о£ іпе Іпїегпаїіопаї Соуепапіз оп Нитап Кі^Мз 0( ЬесетЬег 1966 // ІгДегпаиопаі Ргоіесїїоп ої Нитап Шепіз / Ргосеедіп^з °{ Ше УШп КІоЬеі Зутрозіит.- 8*оскЬо1т, 1968.- Р. 122-123. 61 міжнародне та внутрішньодержавне право Поряд з відмінностями міжнародне і державне право мають! спільні риси, адже в основі обох знаходиться людина. Як зазначає професор Г. Лаутерпахт, «правда, що міжнародне право складається для держав, а не держави для міжнародного права, але І це правильно лише в тому розумінні, що держава створюється для людей, а не люди для держави»'. Продемонструємо імплементацію міжнародно-правових нормі в національні законодавства на прикладі Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Визнавши Конвенцію поряд з іншими міжнародними догово-І рами, що пройшли ратифікацію, частиною національного законодавства, вищими за статусом від звичайних законів, але таки-1 ми, що посідають друге місце після Конституції, Україна наслідувала практику Франції (ст. 55 Конституції Франції передбачає | таке проміжне положення Конвенції), Кіпру 2, Греції 3, Іспанії4 та деяких інших держав. У Франції 1975 року Касаційний суд, а 1989 р. Державна рада прийняли рішення про застосування ст. 55 Конституції Франції 1958 р., згідно з якою підписані, ратифіковані й опубліковані договори мають пріоритет над французькими законами, незалежно від дати набуття ними чинності. У Нідерландах подібне конституційне положення привело до того, що судді все частіше прямо застосовують положення Конвенції5. У Німеччині та Італії положення Конвенції, які мають пряму дію, в цілому діють як норми звичайного законодавства, тобто вони мають пріоритет над положеннями тих законодавчих актів, І які вступили в дію до набуття Конвенцією чинності в національному праві, але законодавчі акти, що вступили в дію пізніше, мо-1 жуть мати пріоритет над положеннями Конвенції. Однак у 1987 році Федеральний конституційний суд Німеччини постановив, що в принципі Конвенція переважає над законодавством, прийнятим після набуття нею чинності, якщо лише чітко не встановлено, що законодавчий орган висловив протилежну волю, а також що Основний Закон повинен тлумачитися у світлі Конвенції 6. Найпрогресивнішою в питанні інкорпорації Конвенції ви-1 явилась Австрія, котра надала положенням Конвенції статусу! норм Конституції 7. Послідовною у визнанні примату міжна-| родних норм є і судова практика Голландії. Тут суди не тільки тлумачать закони у світлі міжнародних договорів, але й від-1 1 ЬаиіеграсНі Н. ТЬе Рипсїіоп оі І.ач/ іп іЬе Іпіегпаиопаі СоттипНу.-І Ь.- N. V., 1933.- Р. 431. 2 ДИВ.: Ч. З, ст. 169 Конституції Кіпру. 3Див.: ч. 1, ст. 28 Конституції Греції 1975 р. 4 Див.: ч. 1, ст. 96 Конституції Іспанії 1978 р. 5 Дпв.-.Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: І джерела і практика застосування. Пер. з англ.- К.: АртЕк, 1997.- С. 499. 6 Там само. 62 7 Там само; ТЬе Еигореап Зузіет іог іЬе Ргоїесііоп оі Нитап КІ£піз /І Егі. Ьу К. 8*. Д. МассіопаШ, Г. МаізсЬег, Н. РеїгоИ.- ОогагесЬІ, Возіоп, І Ьопсіоп: Магііпиз №)Ьої£ РиЬіізЬегз, 1993.- Р. 27. РОЗДІЛ 4
овляються їх застосовувати у випадку суперечності договірним нормам. Пріоритет договорів визнається щодо всього за-ноНОдавства, включно з конституційним *. З іншого боку, невелика кількість договірних сторін вважать чи донедавна вважали, що національне право і договірне право - цілком відмінні правові системи, і договори не можуть набути статусу національного законодавства до того часу, поки вони не введені спеціальними законами. Відмову деяких держав інкорпорувати Конвенцію протягом десятків років професор І. Камерон пояснює, в основному, страхом перед тим, що суди набудуть більшої влади за рахунок послаблення влади уряду2. Той факт, що Конвенція не була інкорпорована в національне право, давав підставу судам для відхилення позову заявника як необґрунтованого з точки зору національного права. Сполучене Королівство прийняло Закон про права людини (Ше Нитап КІ£шз Асі), котрим частково інкорпорувало Конвенцію в національне законодавство, аж у 1998 році. Розділ 1 цього закону стосується статей 2-18, тобто Розділу 1 «Права і свободи» Конвенції, статей 1—3 Протоколу 1 та статей 1 і 2 Протоколу 6 до Конвенції. Низка важливих статей Конвенції, таких як, наприклад, ст. 41 щодо справедливої сатисфакції, британським Законом про права людини не була інкорпорована. Важливу роль у зміні позиції британських судів відіграло право Європейських співтовариств, участь у яких спонукала Велику Британію ближче познайомитись із континентальним правом, що домінує у праві Співтовариств і, зокрема, в Європейському суді справедливості3. Закони про інкорпорацію Конвенції в національне право набули чинності у Данії 1992 року, Ісландії - 1994 року, Швеції - 1995 року 4. Згідно із Законом про інкорпорацію Конвенції у Швеції Конвенція набула статусу звичайного закону, однак було також прийнято положення до Конституції, відповідно до якого закон чи інший нормативний акт не повинні прийматися всупереч зобов'язанням Швеції згідно з Конвенцією, іншими словами, закон чи нормативний акт, який суперечить Конвенції, суперечить і Конституції5. Однак тільки невелика група правників-міжнародників дотримується тієї точки зору, що держави зобов'язані інкорпорувати Конвенцію в національне право. Європейський суд неодноразово підкреслював, що не існує такого юридичного обов'язку. Зокрема, про це йдеться в ухвалі у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» 1978 року 6. І все ж навіть у тих державах, 'Див.: Лукашук И. И. Международное право в судах государств.- СПб: ІЖФ «РоССИЯ _ Нева», 1993.- С. 109. 2Сатегоп І. ТЬе 8\уейізЬ Ехрегіепсе оі іЬе Еигореап Сопуепііоп оп Нитап КіеЬ-Ьз зіпсе ІпсогрогаШт // Іпі'1 & Сотраг. Ь. ^.- 1999.- V. 48.- Р. 21. 3Див.: Лукашук И. И- Вказ. праця.- С. 119. 'Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е- Вказ. праця.- С. 499. Сапгегоп І.- Ор. сі*.- Р. 23. 6 ТЬе Еигореап Зузіет іог *Ье Рпгїесїїоп ої Нитап КіеМз.- Ор. сії.- Р. 29-30. 63 міжнародне та внутрішньодержавне право
які не інкорпорували Конвенцію у своє внутрішнє право, існує тенденція посилатись на Конвенцію та її тлумачення в рішеннях Європейського суду та уникати конфліктів між Конвенцією і національним правом. Певні презумпції можуть зменшити ймовірність того, що суду доведеться прийняти рішення, яке суперечи-тиме Конвенції. Одна презумпція полягає в тому, що якщо існує розумне тлумачення національного права, яке узгоджується з Конвенцією, то суд повинен застосувати його, а не інше тлумачення, яке не відповідає Конвенції. Друга презумпція передбачає, що Конвенція, яка формально не є частиною національного права, все ж може сприяти процесу розвитку права і усуненню непевних моментів. Третій принцип, яким можуть керуватися національні суди, полягає в тому, що всі посадові особи повинні знати про міжнародні зобов'язання своєї держави і, таким чином, враховувати передбачені Конвенцією права окремої особи під час здійснення своїх повноважень 1. Однак дійсний статус міжнародного права в національній правовій системі визначається не тільки конституційними нормами. Він перш за все визначається бажанням національних судів застосовувати норми міжнародного права у своїх рішеннях. Саме так працюють суди більшості європейських держав, прямо застосовуючи положення Конвенції. Зазначимо, що певний прогрес щодо цього мають і деякі держави СНД, наприклад Російська Федерація, де Конституційний Суд визнав антиконститу-ційними окремі положення Кодексу Законів про працю, оскільки вони порушували загальновизнані принципи та норми міжнародного права 2. У своїй Постанові про перевірку конституційності правозастосувальної практики щодо справ про відновлення на роботі від 23 червня 1992 р. Конституційний Суд РФ посилається на Загальну декларацію прав людини 3. Проте судова практика застосування Конвенції значно відстає від відповідних конституційних положень. Так, незважаючи на те, що в Голландії визнано пряме застосування Конвенції, суди, і перш за все Верховний Суд, розглядають її як допоміжне джерело права і, якщо можливо, уникають посилань на Конвенцію, надаючи перевагу конституційним нормам 4. Навіть в Австрії суди надають перевагу буквальному, обмеженому тлумаченню положень Конвенції5. Пряме застосування Конвенції судами договірних сторін може ускладнюватись існуванням кількох систем захисту прав людини в цих державах. У Швеції, наприклад, окрім Конвенції існує ще дві окремі системи захисту конституційних прав 6.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Механізми імплементації міжнародно-правових актів» з дисципліни «Міжнародне публічне право»
