До останнього часу вважалося, що термін "конституція" походить від латинського сопзШІШо — установа, установлення, устрій. Між тим, походження самого терміна "сопзіі-іиііо" точно не встановлено. Можливо, він походить від технічного обороту — геіриЬІісит сопзШиіге, яким починалися акти римських імператорів. Поряд з терміном "сопзШиііо" на початкових етапах становлення конституції застосовувалося найменування Іех їип-гіаіепіаіез (основний закон). У працях учених колишнього Радянського Союзу майже одностайно проводилася думка про те, що конституція властива державам лише у період становлення буржуазного суспільства. Проте більш уважне вивчення історії політичних вчень спростовує цей висновок. Зокрема, у працях Платона і Арістотеля міститься багато елементів змісту конституції. Це, наприклад, стосується питань належності влади певним верствам населення, механізму її здійснення; форм державного устрою; форм правління. Арістотель, узагальнивши досвід більшості міст Стародавньої Греції, на цій основі по суті підготував нормативний акт, багато в чому подібний до чинних конституцій. Елементи конституційності можна також знайти в настановах та указах імператорів Стародавнього Риму, які мали силу джерел права. Нарешті, в деяких феодальних державах можна знайти окремі елементи майбутніх конституцій, які містилися у хартіях, що являли собою компроміс між королівською владою -61- і мешканцями вільних міст, що виявилося у закріпленні у відповідних актах повноважень цих міст. Прикладом таких хартій були так зване магдебурзьке право, яке протягом XIII—XVIII ст. поширювалося на Південну Європу, зокрема й на Україну, і любекське право, яке використовували країни Північної Європи. Мешканці вільних міст здобували це право від князів, гетьманів. В Україні протягом XVI—XV ст. магдебурзьке право здобули такі міста, як Володимир-Волинський, Санок, Львів, Дубно, Кременець, Вінниця, Житомир, Бердичів, Звениго-родка, Овруч, Стародуб, Чернігів, Полтава, Гадяч, Глухів, Лубни, Ніжин та Козелець. Києву магдебурзьке право було надано у 1497 р., і воно проіснувало до 1835 р., в якому Микола І скасував його. Відповідно до магдебурзького права міста звільнялися від управління феодалів. Воно закріплювало права та обов'язки основних верств мешканців міст (купців, міщан, ремісників), встановлювало порядок виборів і функції органів місцевого самоврядування, суду, купецьких об'єднань і цехів. Ідея створення конституції виникла в Англії у ХНІ ст. Важливим етапом у передісторії становлення конституції як основного закону держави стали конституційні акти, які було прийнято в Англії у XVII ст.: Хабеас Корпус (акт 1679 р.) та Білль про права 1688 р., а також конституційні акти, прийняті у період англійської буржуазної революції (1640— 1658), зокрема "Форма правління Англії, Шотландії, Ірландії та володіннями, які їм належать. Знаряддя управління" (1653 р.). У цих актах встановлювалися основи побудови вищих органів держави, їх компетенція, принципи виборчого права та основи законодавства про релігію. Проте, незважаючи на зазначені елементи конституціоналізму, ні феодальний, ні рабовласницький лад не знали конституції як кодифікованого основного закону держави. Становлення і розквіт конституціоналізму належить до кінця XVIII — початку XIX ст., що безпосередньо пов'язано з періодом становлення буржуазних держав і законодавчим закріпленням основних принципів буржуазної демократії і законності (представницька форма правління, громадянські права особи тощо). Поява конституцій у цей період пов'язана з тим, що інтереси буржуазії, яка прийшла до влади, були поєднані з вимогами знищення віджилих феодальних відно- -62- син, які гальмували суспільний розвиток, і в той же час поставили на порядок денний питання про особливу правову форму закріплення завоювань буржуазії. Такою і була конституція — основний закон держави. Оцінюючи перші конституції, слід відзначити їх прогресивний порівняно з феодальним законодавством характер, оскільки вони закріпили принципи народного суверенітету, поділу державної влади, демократичні свободи громадян, законності, республіканської форми правління — принципи, які обґрунтовували представники теорії природного права Г. Гроцій, Т. Гобс, Дж. Локк, а також французькі енциклопедисти XVIII ст. Вольтер, III.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро та інші. На основі їхніх праць було створено основні теорії прав людини, згідно з якими кожна людина має право бути вільною, брати участь у громадському і державному житті. Ідеї представників теорії природного права та енциклопедистів дістали своє матеріальне закріплення у Декларації прав людини і громадянина, яка була прийнята Установчими зборами Франції 4 серпня 1789 р. У ст. 2 Декларації, зокрема, було зазначено: "Метою будь-якої спілки є збереження природних і невід'ємних прав людини. Права ці суть: свобода, власність, безпека і опір гнобленню". "Найпершим станом, який набувається людиною від природи і який оцінюється ним більше за всі блага, що можуть випасти на його долю, — зазначав енциклопедист Жокур, — є стан свободи. Він не може обміняти її ні на що інше, ні продати, ні загубити, оскільки за природою всі люди народжуються вільними, тобто не підпорядковані владі будь-якого пана, і ніхто не має права власності над ним. Маючи свободу всі люди за законами самої природи володіють правом робити все, що здається їм найкращим, на свій розсуд, вирішувати, що їм робити, і розпоряджатися своїм майном, якщо все це не суперечить законам правління, яким вони підпорядковані"1. Підсумовуючи ці положення, Жокур обґрунтовує об'єктивну необхідність появи конституції, як закону, завданням Див.: Люди. Время. Идеи. Осадная башня штурмующих небо / / Из- І!ІопНЬІе тексти из Великой французской знциклопедии XVIII века. — Л., ІУ80. — С. 157. -63- якого є захист людини. Зокрема, він зазначав: "У стані природи, звичайно, люди народжуються вільними, але вони не можуть такими залишатися; суспільство спонукає їх нищити цю вільність і вони не можуть здобути її знову інакше, як за допомогою закону"1. Обґрунтовуючи природні права людини як основу конституції, представники теорії природного права і французькі енциклопедисти в той час визнавали основним з цих прав — право кожного володіти особистою власністю. При цьому, на жаль, виникала нерозв'язна суперечність: з одного боку, проголошувалася рівність усіх людей, а з другого — закріплювалося право на приватну власність, що неминуче призводило до фактичної нерівності людей. Вважається, що першою конституцією у світі була Конституція СІЛА, яку було прийнято у 1787 р. і створення якої пов'язують з "батьками"-засновниками США. Відомо, що цей Основний Закон було підготовлено на підставі таких конституційних актів штатів цієї держави: Декларації прав Віргінії (1776), Білля про права Пенсільванії (1776), Акта щодо віротерпимості Конектікуту (1784), Конституції Массачусетсу (1780 ), Конституції Північної Каролі-ни (1776), Білля про права Нью-Гемпширу (1766), Конституції Меріленду (1776). Відповідні конституційні норми були також прийняті в штатах Нью-Йорк, Південна Кароліна, Нью-Джерсі, Джорджія (1776—1780). ; Ось чому проект Конституції США був розроблений! установчими зборами штатів, а потім ратифікований консти-1 туційними конвентами штатів. Як відомо, перша спроба створення конституції в ЄвроІ * належить гетьманові України в еміграції Пилипу Орлик (1710—1742). Він є автором Пактів і Конституції прав вольностей Запорізького війська, тексти яких було оголоїщ но 5 квітня 1710 р. на урочистих зборах з приводу обранні його гетьманом. ;| 16 статей Конституції передбачали встановлення нацй кального суверенітету і визначення кордонів Українські держави, забезпечення демократичних прав людини, визш Див.: Люди. Время. Идеи. Осадная башня штурмующих небо / / 1 бранньїе тексти из Великой французской знциклопедии XVIII века. — • 1980. — С. 162. -64- ня непорушності складових чинників правового суспільства, а саме — єдності і взаємодії законодавчої (виборна Генеральна рада, що мала скликатися тричі на рік), виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях, генеральна старшина і обрані представники від кожного полку, бо "самодер-жавіє Гетьманському уряду непрелично") та судової влади, яка підзвітна і контрольована. Цим були вироблені незнані ще в Європі демократичні засади суспільного життя. Конституція Пилипа Орлика має дві частини: декларативну та власне суспільний договір (16 пунктів). У преамбулі до Конституції зазначається, що вона складена, щоб запобігти монархічнм самодержавним замахам гетьманів. У ряді статей йдеться про встановлення парламентської республіки, в якій має постати загальне виборче право, виборність усіх цивільних і військових посад і принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Які ж джерела лежать в основі цього конституційного акта? Слід взяти до уваги, що суспільно-політична думка Європи того часу вже мала теорію парламентаризму, її теоретиком був Дж. Локк. Можна лише припустити, що Пилип Орлик, навчаючись у Києво-Могилянському коледжі, був знайомий з його творами. До того ж місто Бендери, де перебував І. Мазепа і Карл XII після 1708 р., було своєрідним Вавілоном мов і націй того часу. Мабуть, там була належна література. Отже, наявність козацького парламенту обмежувала гетьманську владу на користь старшинської аристократії. Конституція на той час була маніфестом державної волі українського народу. На жаль, положення цієї Конституції не набрали чинності але формально вона діяла на Правобережній Україні до 1714р. Офіційно першими конституціями у світі були також конституція США (1787 р.), а також конституції Франції і Польщі (1791). Основні закони цих держав визначили бага-то рис, які характеризують конституції світу і донині. Розквіт конституціоналізму настав у XVIII ст. У 1831 р. була прийнята конституція Бельгії, в 1848 р. — конституції Німеччини, Швейцарії, Італії, Голландії та Данії. У другій по-д°вині XIX ст. прийнято конституції у ряді країн Латинської меи д т. принято конституці у ряді країн Латинської мерики (Венесуела, Мексика, Чилі), у Новій Зеландії та Канаді. -65- В історії нашої Вітчизни доля Конституції відображає загальну долю її народу. Будучи до 1917 р. у складі Росії, Україна разом з нею пройшла нелегкий і трагічний шлях становлення конституційного ладу. Як у Росії, так і в Україні до 1917—1918 рр. так і не був прийнятий закон, який мав назву "конституція". Перші спроби створення конституції у Росії належать декабристам П. І. Пестелю і М. М. Муравйову. П. І. Пестель — автор "Руської правди". Основні положення проекту конституції були такі: знищення кріпосного права, станового ладу; впровадження унітарної республіки, як форми державного устрою; визнання рівності всіх громадян перед законом; закріплення громадянських свобод; відсутність виборчих цензів; конфіскація великих латифундій; наділення селян землею. Конституція М. М. Муравйова — це проект державного устрою Росії, розроблений у 1821—1825 рр. поміркованою частиною декабристів. Проект передбачав: впровадження за формою правління конституційної монархії; федерації областей; проголошення громадянської рівноправності; свободи; слова, друку; звільнення селян при збереженні помісного] землеволодіння. На жаль, для простого народу конституція уявлялася щось важливе, бажане, але чуже, яке не можна застосува- у побуті, далеке і нереальне. Так, на Сенатській площі у П( тербурзі у 1825 р. солдати бунтівних полків, які не розумілі що таке конституція, кричали: "Хай живе Костянтин" (за коном про престолонаслідування він повинен був зайняі престол замість Миколи 1) та його дружина Конституція!". В Росії з середини XIX ст., особливо в період царюванні Олександра II — царя-реформатора, реально почався прощ становлення конституційного ладу. І хоч така форма парлі ментаризму, як Державна дума, з'явилася після революї 1905—1906 рр., вже у 60-х рр. минулого століття було З кладено три великі блоки реальних конституційних ряд Це, по-перше, правове закріплення волі селян; по-друге, тономне муніципальне самоврядування (земство); і по-тр демократична судова система. Серйозна конструктивна праця з підготовки констиі вилилася наприкінці царювання Олександра II у пері конституційний проект — Конституцію Моріс-Мелікова.'-1 - 66 - ператор своєю владою мав намір дарувати країні виборний парламент, який обмежував його ж владу. Проте екстремісти бомбою обірвали життя царя за три дні до підписання маніфесту про запровадження конституційного ладу у Росії, що призвело до наступу реакції. На її тлі пробив собі шлях марксизм з головною доктриною не конституції, а диктатури пролетаріату. Проте, окремі конституційні положення, закріплені у маніфестах 1905 р. і 23 квітня 1906 р., були одягнені у форму Конституції під назвою "Основні Закони", автором яких був С, Ю. Вітте. Оцінюючи цей закон, П. А. Столипін відзначав: "За волею монарха Вітчизна наша повинна перетворитися на державу правову, щоб обов'язки і права підданих визначалися писаним законом, а не волею окремих осіб". При цьому він попереджав: "Навіть бажані заходи, але такі, які проводяться шляхом сумнівної законності, е повернення до минулого. Наш історичний гріх: неповага до ідеї права, до непорушності закону. Не зустрічаючи протидії, такі заходи мають тенденцію повторюватися"1. На жаль, вбивство П. А. Столипіна, а потім Жовтневий переворот 1917 р. перешкодили подальшому розвиткові конституційного ладу у Росії та в Україні. Побудова конституційного ладу в Україні почалася у 1917 р. Вже І Універсал Української Центральної Ради "До Українського народу на Україні й поза Україною", прийнятий 10 червня 1917 р., проголосив Україну вільною, закріпив демократичну виборчу систему. Період відродження національної української держави (1917—1920) позначений появою значної кількості конституційно-правових актів, які передбачали певні варіанти організації державної влади в Україні. До них слід віднести НІ Універсал Української Центральної Ради від 7 листопада 1917 р. ^ Великого значення для подальшого розвитку конституційного ладу в Україні мав IV Універсал від 9 січня 1918 р., який проголосив Українську Народну Республіку самостій- 1§п7СтолипиІІ П- А. Речь при открмтии 2-й Государственной думи 2 марта З* -67- мою, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. Нарешті, 28 квітня 1918 р. Українська Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР), яка складалася з 7 розділів і 83 статей. Одночасно 29 квітня 1918 р. було прийнято Закон про тимчасовий державний устрій України. Безумовно, серед цих конституційно-правових актів чільне місце посідає Конституція УНР, яка юридичне оформила відродження державності України. Конституція проголошувала Україну суверенною, самостійною і ні від кого не залежною державою. Відзначалося, що вся влада в УНР належить народові України, а за формою правління УНР є парламентською республікою, верховним органом влади якої є Всенародні збори. За формою державного устрою УНР була унітарною державою з широким місцевим самоврядуванням, територіальна організація влади якої будувалася на основі принципу децентралізації. Взаємовідносини людини з Українською державою будувалися відповідно до принципів ліберальної (європейської) концепції прав людини. У Конституції визначалося, що організація державної влади базується на засадах принципу розподілу влади. Органом законодавчої влади проголошувалися Всенародні збори, які формували інші гілки влади. Вища виконавча влада належала Раді Народних Мініст рів, а вищим органом судової влади був Генеральний су УНР. На жаль, ліквідація Української Центральної Ради, вст; новлення влади гетьмана П. Скоропадського призвели до т го, що положення першої Конституції України 1918 р. не б ли реалізовані. Незважаючи на те, що керівництво УНР у 1918 р. пе їхало до Житомира, робота над відповідними конституцій ми актами тривала. Зокрема, 13 листопада 1918 р. був прийнятий Тимча вий основний закон про державну самостійність колиши Австро-Угорської монархії, ухвалений Українською Наці нальною Радою. -68- Г За часів гетьманату діяли тимчасові конституційні закони: "Про тимчасовий державний устрій України" від 29 квітня 1918 р. та "Про верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави ясновельможного пана Гетьмана всієї України" від 1 серпня 1918 р. Ці закони закріплювали монархічну форму правління в Україні, зберігаючи її унітарний державний устрій. Главою Української держави проголошувався Гетьман України, виключно якому належала "влада управління". Гетьман України затверджував закони, призначав голову уряду (Отамана Ради Міністрів), затверджував склад уряду, призначав на посаду та звільняв членів уряду, був "Верховним воєводою Української Армії і Флоту" тощо1. Незважаючи на те, що "гетьманська конституція" фактично закріплювала режим особистої влади Гетьмана України, вона містила й деякі демократичні положення, які, зокрема, передбачали недоторканність особи, недоторканність житла, право на вільне обрання місця проживання, недоторканність власності, певні політичні свободи. Повалення гетьманського режиму внаслідок народного повстання, очолюваного Директорією, відкрило шлях до подальшого конституційного розвитку України. Велике значення для відновлення конституційних засад УНР відіграла Декларація Української Директорії від 13 грудня 1918 р., відповідно до якої Україна знову проголошувалася республікою, скасовувалися всі закони та постанови гетьманського уряду, спрямовані "проти інтересів трудящих класів", поновлювалася дія демократичних принципів, проголошених Центральною Радою в її Універсалах. Верховна влада в державі згідно з Декларацією мала належати Директорії, її повноваження підтвердив Трудовий Конгрес Народів України (своєрідний передпарламент України), який прийняв 28 січня 1919 р. Універсал (Резолюцію про владу), що відігравав роль "малої конституції" соборної УНР. Універсал з точки зору утвердження демократичних конституційних засад Української держави був істотним кроком уперед порівняно з "гетьманською конституцією", хоч Закони про тимчасовий державний устрій України / / Конституційні акти України. 1917—1920. Невідомі конституції України // Філософська ' соціологічна думка. — 1992. — № 1. — С. 84—86. -69- він і не відтворював повністю принципи Конституції УНР від 29 квітня 1918 р. Зокрема, не до кінця було проведено в життя принцип поділу влади (законодавча і виконавча влада фактично належала Директорії), місцеве самоврядування підмінялося контролем "Трудових Рад", принцип народного суверенітету підмінявся декларуванням належності влади "трудовому народові України" тощо. У 1919 р. Урядова Комісія з розробки Конституції УНР підготувала новий проект Основного державного Закону УНР, який складався з 15 розділів і 345 статей. В останній період існування УНР (12 листопада 1920 р.) було прийнято ще два конституційні акти: Закон "Про тимчасове верховне управління і порядок законодавства в Українській Народній Республіці" та Закон "Про Державну Народну Раду Української Народної Республіки". В них проголошувалося верховенство влади народу, яка тимчасово здійснювалася Директорією, Державною Народною Радою і Радою Народних Міністрів на засадах поділу влад. Нереалізованими залишилися два проекти Конституції УНР, підготовлені Урядовою комісією з розробки Конституції УНР та професором О. Ейхельманом, перший з яких передбачав унітарний устрій Української держави, а другий — федеративний. За радянського періоду української державності буж прийнято чотири конституції: Конституцію УСРР 1919 р.. Конституції УРСР 1929, 1937 і 1978 р. У конституції законо-| давчо закріплювали так звану радянську модель організації^ влади, основою якої був ленінський принцип поєднання Радах, як працюючих корпораціях, законодавства і управлін* ня. Тим самим заперечувався визнаний у багатьох демократ тичних державах принцип розподілу влади. Проголошуючи диктатуру пролетаріату перші радянсі конституції України фактично закріплювали нерівність л дей. Всі вони фактично текстуальне відтворювали струк1 і норми Конституцій СРСР того періоду. Нарешті, у конституціях містилося багато норм не праІ вого, а ідеологічного і політичного змісту, через що зарубі ні вчені називали 'їх не конституціями, а "політичними ДЕ лараціями". -70- На підставі аналізу теоретичних основ побудови конституцій та історії становлення і розвитку конституційного ладу у світі і в Україні можна зробити деякі висновки. Зміст конституції можна розглядати з двох позицій: по-перше, з формально юридичних, а, по-друге, з позиції соціально-класових, властивих марксизму-ленінізму. З правових позицій, конституція майже в усіх країнах розглядається як Основний Закон держави, який закріплює правовий статус особи, що випливає з природних прав людини, взаємовідносини влади з людиною, а також належність державної влади та механізм її реалізації. Так, Г. Єлінек у 1908 р. розумів під конституцією "сукупність правоположень, які визначають вищі органи держави, порядок покликання їх до відправлення їх функцій, їх взаємовідносини і компетенцію, а також принципи становища індивіда щодо державної влади". Німецький державознавець Т. Маунц дає таке визначення Конституції: "Конституція — сукупність правил про керівництво державою, про формування і коло завдань вищих державних органів, про основні державні установи і про становище громадянина у державі". Що стосується соціально-класового аналізу конституції, то він має безумовно політичний, а не юридичний аспект, хоч і нехтувати висновками цього аналізу повністю не можна. Аналіз цей зводиться до такого: — будь-яка конституція виражає волю пануючого класу; — на зміст і форму конституції безпосередньо впливають підсумки класової боротьби; — будь-яка конституція відображає дійсне співвідношення сил у класовій боротьбі; — конституція встановлюється пануючим класом після завоювання ним державної влади. Узагальнююче формулювання суті конституції, виходячи 3 Цих положень соціально-класового аналізу, дав В. І. Ленін У статті "Як соціалісти-революціонери підводять підсумки революції і як революція підвела підсумки соціалістам-револю-Ціонерам" (1907). "Сутність конституції, — писав він, — у тому, що основні закони держави взагалі і закони, які стосуються виборчого права в представницькі установи, їхньої компетенції і под., виражають дійсне співвідношення сил у басовій боротьбі". Якщо відкинути терміни "класи", "класо- -71- ва боротьба", то можна визнати, що викладені положення мають право на життя і можуть враховуватися у процесі конституційного будівництва в Україні. Історія становлення конституцій має певні періоди. Перше покоління конституцій належить до періоду перших буржуазних революцій в Англії і Франції (XVII ст.) і пов'язано із закріпленням ідей представників природного права та французьких енциклопедистів (Ж.-Ж. Руссо та ін.). Саме в цей період признаються конституції СІЛА, Франції, Польщі, причому конституція Польщі 1795 р. вважається найбільш демократичною. Зміст цих конституцій запозичується іншими державами: американська — для основних законів латиноамериканських країн, французька — для конституцій європейських країн, а англійська — для Канади, Австралії та Південно-Африкан-ського Союзу. В Азії перші конституції було прийнято у Японії, Китаї та Ірані. Друге покоління конституцій належить до періоду закіН' чення першої світової війни. Характерним для нього була де мократизація суспільно-політичного життя в ряді країн, зокрема в Німеччині, Веймарська конституція якої і досі вважається найдемократичнішою у світі. На жаль, цей період був неоднозначним, поряд з демі кратизацією державно-політичних режимів, по-перше, спо терігалося прагнення до диктатури (Німеччина, Італія, ІспІ нія), що безпосередньо відображалося на змісті конституції і, по-друге, прийняття конституцій радянського зразка (Росії у 1918 р., Україна у 1919 р., Угорщина у 1919 р., Монголі у 1940 р. тощо), а згодом — конституцій СРСР та союзні і автономних республік. Третє покоління конституцій належить до періоду від з| кінчення другої світової війни і до середини 50—60-х рр. ХІ рактерним для цього періоду є те, що, по-перше, одразу закінченні війни відбувся розвал колоніальної системи, закономірно зумовило прийняття конституцій практично ма країнами світу, і, по-друге, в період 1946-1948 рр. в к нах Західної Європи були прийняті демократичні за св змістом конституції (Франція, Італія та ін.), проте, закл в них положення не були реалізовані, що призвело у 50-х до прийняття конституцій на підставі ліберальної мод< (Конституція Франції 1958 р.), і, нарешті, по-третє, прийні -72-
тя в колишніх державах з тоталітарним режимом (ФРН, Іспанія, Португалія, Японія) на підставі ліберальної моделі демократичних конституцій (60—70-ті рр. минулого століття). Четверте покоління конституцій характерно до періоду кінця 80-х рр. XX ст., коли перестали існувати майже у всіх країнах соціалістичної орієнтації марксистсько-ленінська ідеологія, а звідси, пішла в минуле соціалістична модель поділу конституцій на зміну якій прийшла західна (ліберальна) модель Основного Закону.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Історія становлення і розвитку Конституції» з дисципліни «Конституційне право України»
