Джерела конституційного права Украши як галузі національного права
У конституційному праві спостерігається неоднозначний підхід щодо загального поняття джерел цієї галузі. Зокрема, існує точка зору, згідно з якою джерела права взагалі розуміються як матеріальні умови життя суспільства, тобто джерела розглядаються у матеріальному значенні2. Іноді цей термін трактується у формальному, тобто суто юридичному значенні як засіб висловлення державної волі у вигляді загальнообов'язкових правил поведінки3. При цьому, одні вчені мають на увазі нормотворчу діяльність держави та її органів4, другі — результат цієї діяльності^ — закони, декрети тощо5, а треті поєднують перший і другий підходи в загальному понятті "зовнішня форма права"6. Докладніше див.: Конституційне право України / За ред. В. Ф. Пого-рілка. — 3-є вид. — К.: Наукова думка, 2002. — С. 72—74. з Теорня государства й права. — М.: Юрид. літ., 1973. — С. 81. ^ Явич Л. С. Общая теория права. — Л., 1976. — С. 131. Див.: Шебанов А. Ф. О содержании й формах права / Правоведе- Див.: Право страм ооцналистической ориентации. — М., 1997. — Є. 87. Там само. — С. 98. -45- г Згідно з цією позицією джерелом права є діяльність державних органів зі встановлення правових норм (нормотвор-чість, санкціонування). Самі ж акти, які містять правові акти, є різноманітними формами права. На наш погляд, при визначенні понятя джерел конституційного права слід виходи з такого. Джерела права взагалі і конституційного зокрема необхідно розглядати з таких вихідних позицій. Для того, щоб норми конституційного права виконували своє призначення, вони повинні бути виражені в певних формах. 'При цьому слід виходити з філософського розуміння єдності форми і змісту, згідно з яким форма — це продовження змісту, в даному випадку — певної норми конституційного права. Отже, форми, в яких виражені норми конституційного права є джерелами державного права України. Вимоги, які пред'являються до джерел конституційного права, зводяться до того, що останні повинні мати: визначеність, тобто вимогу чітко формулювати права та обов'язки суб'єктів правовідносин, вказувати на умови, які тягнуть за собою юридичні наслідки; загальнообов'язковість, згідно з якою, норми конституційного права мають бути обов'язкові для всіх; загальновідомість — вони повинні бути відомими всім, до кого адресовані. Джерела конституційного права України як частина єдиної правової системи держави, повинні також відповідати таким загальним для всієї системи властивостям, як: системність, тобто чітко визначену погодженість єдиної системи правових норм, яка складається не лише з норм Конституції України, а й з ряду нормативно-правових актів конституційного характеру; нормативність, за допомогою якої визначається характер установ конституційного законодавства; надійну державну забезпеченість, тобто охорону джерел конституційного права сукупністю певних гарантій, встановлених Конституцією України. Можна також стверджувати, що форм вираження норм конституційного права досить багато, але за своїм змістом вони значно ширші за джерела цієї галузі права. Справа у тому, що політико-правові суспільні відносини потребують різнопланової правової регламентації. Система такої регла-; ментації складається з кількох рівнів: і 1) нормативно-правової регламентації, яка здійснюєтьс" -46- за допомогою власне Конституції, конституційних і ординарних (звичайних) законів, а також підзаконних нормативно-правових актів; 2) правової регламентації, яка забезпечується індивідуальними (правозастосовними) актами; 3) юридичної регламентації, яка досягається як результат дії усталених правових традицій, звичаїв, звичок (рос. "обнк-новений"). У цій системі виявляються субординаційні зв'язки, які грунтуються на засадах: верховенства Конституції України, конституційності законів, підзаконності всіх інших правових актів. Основним джерелом конституційного права є Конституція (Основний Закон). Верховенство Конституції виявляється, по-перше, у тому, що над нею не можуть стояти не тільки будь-які правові акти державних органів, а й будь-які інші соціальні акти: політичні, корпоративні, акти місцевого самоврядування тощо. Усі вони повинні відповідати букві і духу Конституції, що є основою законності. По-друге, верховенство Основного Закону виявляється і в конституційності Конституції. Це зумовлюється такими факторами: високою легітимністю Конституції, вона повинна відображати волю народу; визнанням і закріпленням загальнолюдських цінностей і насамперед підпорядкуванням держави, її влади і усіх службовців служінню людині, суспільству, а не особі особисто; врахування Конституцією за: гальновизнаних і перевірених практикою міжнародних стандартів демократичного конституціоналізму. Формою вираження норм конституційного права є акти всеукраїнського референдуму. На жаль, Закони України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" прийнятий 3 липня 1991 р. діє лише в тій частині, яка не суперечить Конституції України. Тому при характеристиці актів всеукраїнського референдуму відносно актів місцевого референдуму слід виходити з положень статей 72—74 Конституції України та ст. 7 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні". Джерелом конституційного права є закони. Закон — це виданий у встановленому порядку акт законодавчої влади держави, що містить правові норми, які регулюють найважливіші суспільні відносини і мають найвищу юридичну силу. -47- У конституційному праві їх поділяють на 3 види: конституційні, органічні і звичайні (іноді застосовується і такий термін, як "ординарні"). Конституційні закони — це такі закони, які вносять зміни і доповнення до Конституції, приймаються в особливому, ускладненому порядку і мають таку саму юридичну силу, що й сама Конституція. Тобто вони регулюють ті самі політико-правові суспільні відносини, що й Конституція, але на відміну від неї такі закони своїм регулюючим впливом охоплюють не весь комплекс Конституції, а лише певні, найважливіші її частини, які безпосередньо визначаються самою Конституцією. Конституційні закони покликані забезпечити надійність і стабільність Конституції, тому в самій Конституції встановлюється спеціальний ускладнений порядок прийняття, набрання чинності і зміни конституційних законів. Це закони, які визначають порядок прийняття і введення в дію Конституції; закони, які вносять зміни в текст Конституції з тим, щоб надалі ці норми були інкорпоровані у сам текст. За їх допомогою вносять зміни, доповнення до чинної Конституції. Порядок їх прийняття нічим не відрізняється від порядку прийняття самої Конституції. Ці закони є свого роду продовженням Конституції. Але їх положення в текст Конституції не включаються, оскільки їх головне призначення конкретизувати і деталізувати певні конституційні норми. Порядок прийняття, набрання чинності і зміни конституційних законів ускладнений порівняно з порядком прийняття, набрання чинності і зміни звичайних законів, але спрощений щодо порядку прийняття і набрання чинності органічних конституційних законів. * Органічні закони приймаються за прямими приписами Конституції в порядку, відмінному від процедури прийняття як конституційних, так і звичайних законів, і посідають проміжне місце між ними. Перелік повноважень, за допомогою яких вносяться зміни, що вирішуються органічними законами, закладений у Конституції України (ст. 92). При цьому, чітко визначаються закони інституційного профілю (про громадянство, ч. 4 ст. 32), статутні (засади утворення і діяльності політичних партій, ч. 11 ст. 92), закони процесуального та процедурного характеру (організація і порядок -48- проведення виборів і референдумів, організація і порядок діяльності Верховної Ради України, ч. 21 ст. 32). Звичайні ординарні закони, якщо в ни* містяться конституційні норми, також є джерелом державного права. Вони є складовою частиною поточного законодавства і приймаються у порядку такої самої законодавчої процедури, що й інші нормативно-правові акти парламенту. Формою вираження норм конституційного права є окремі акти Конституційного Суду України. За юридичною силою вони поступаються тільки актам всеукраїнського референдуму і Конституції (наприклад, рішення Конституційного Суду щодо конституційності Закону України "Про вибори народних депутатів України" 1998 р.). Конституційно-правові норми містяться також у ряді постанов Верховної Ради України (наприклад, у постанові "Про державний герб України", прийнятій до вступу в силу Конституції України 1996 р.). Джерелом конституційного права є й окремі загально-нормативні укази Президента України, які містять конституційно-правові норми (наприклад, укази "Про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України" від 31 березня 1992 р.; "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р.). Окремі конституційно-правові норми можуть міститися у деяких постановах Кабінету Міністрів України (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян" від 26 лютого 1993 р.). Джерелом конституційного права можуть бути й договори. Договір як джерело конституційного права це угода держав, державних утворень та їх органів з питань їх взаємовідносин. У конституційному праві країн світу існує п'ять видів таких договорів: 1) договір незалежних держав, які утворюють нову державу (федерацію, конфедерацію); 2) договір, що його укладає федерація або її органи з суб'єктами федерації; 3) договір незалежних держав, який укладається між ни- -49- ми, для утворення певного політичного, економічного та іншого об'єднання (СНД); 4) міжнародні договори, які імплементовані у внутрішньодержавне (національне) законодавство; 5) конститущ'йно-правові договори, які укладаються між самоврядними структурами, зокрема законодавчою і виконавчою владою, законодавчої владою і президентом країни. Особливим джерелом конституційного права може бути й конституційно-правовий договір. Він має бути забезпечений силою закону, що передбачає договір, або у випадку, не врегульованому конституційним законодавством. Гарантом їх виконання мають стати суди, у тому числі і Конституційний Суд України. Прикладом такого договору був Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 18 червня 1995 р. Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, також є джерелами конституційного права, оскільки вони згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України — частина національного законодавства України. Джерелами конституційного права України є також деякі нормативо-правові акти колишніх СРСР та УРСР внаслідок принципу правонаступництва або на період, коли будуть прийняті відповідні акти України (Закон України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р.). До джерел конституційного права можуть бути віднесені відповідні окремі рішення, прийняті місцевим референдумом. Вони мають вищу юридичну силу щодо рішень рад, на території яких референдум проводиться. Можуть бути джерелом державного права й окремі рішення місцевих рад (наприклад, рішення, які затверджують регламент відповідної ради, статути територіальних громад). Джерелом конституційного права, як і права взагалі, є правові звичаї як санкціоновані (забезпечувані) державою правила поведінки загального характеру. Стосовно конституційного права джерелом цієї галузі права є конституційні звичаї — норми, які регулюють по-літико-правові суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням! державної влади. Останні виникають в результаті тривалого! Я -50- однакового їх застосування учасниками правовідносин, на підставі чого вони можуть бути безпосередньо або побічно санкціоновані державою. Конституційні звичаї складаються з двох різновидів: звичаю, який виникає внаслідок практичної діяльності конституційного механізму на підставі конституційних (законодавчих) положень (конституційна угода або конвенціонне нормування), і звичаю, який складається поза межами конституційного механізму і лише санкціонується державою. Нарешті, джерелом конституційного права є конституційний прецедент як об'єктивне (виражене зовні) рішення органу державної влади (перш за все Верховної Ради України) в конкретній справі, якому надається формальна обов'язковість при розв'язанні наступних аналогічних справ. У практичній діяльності українського парламенту конституційні прецеденти можуть мати місце, наприклад у процесі однозначного розуміння депутатами окремих положень Регламенту Верховної Ради України під час їх застосування. До конституційних прецедентів можуть бути віднесені і окремі рішення Конституційного Суду України, оскільки, не створюючи нових правових норм, він цими рішеннями, по-перше, визначає правову політику, якої повинні додержуватися при прийнятті нових нормативно-правових актів парламентом інші правотворчі органи держави; по-друге, своїми рішеннями (з питань визнання неконституційними законів, інших правових актів повністю чи їх окремих положень; офіційного тлумачення Конституції та законів України). Суд вносить певні зміни до чинної системи національного законодавства, уточнює зміст і межі правового регулювання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Джерела конституційного права Украши як галузі національного права» з дисципліни «Конституційне право України»
