Реалізація відповідальності починається зі ставлення за вину та пред’явлення претензії. На практиці ставлення за вину суб’єкту міжнародного права становить собою усну або письмову заяву про відповідальність цього суб’єкта за по рушення загального міжнародного права чи конкретних Відповідальність держав у міжнародному праві 323 договірних зобов’язань. Ставлення за вину безпідставне, якщо відсутнє порушення норм і принципів міжнародного права. У цьому разі може йтися не про ставлення за вину, а про пред’явлення претензії на відшкодування шкоди1. У разі коли у правовідносинах беруть участь двоє учасників, суб’єктом такої заяви може бути безпосередньо потерпіла сторона; у випадку порушення багатостороннього договору – будь який учасник такого договору; у разі порушення за гальної норми міжнародного права, коли під загрозою опи няються самі основи міжнародного правопорядку, ініціато ром заяви може бути будь який суб’єкт, навіть той, чиї інте реси безпосередньо не страждають. Розмір шкоди визначається погоджувальними органами на підставі доку ментів, представлених офіційними представниками потер пілої сторони, з наданням доказів для перевірки. Зазвичай між виною та завданою шкодою має існувати причинний зв’язок. Утрачена вигода, як правило, не відшкодовується. Міжнародна відповідальність реалізується на підставі матеріальної та політичної (нематеріальної) відповідаль ності. Деякі автори виокремлюють ще моральну відпові дальність, але зазвичай вона (наприклад, здійснення пев них церемоніальних дій, що відновлюють честь і гідність держави) також зводиться до політичної. Матеріальна відповідальність виражається у формі рес титуцій та репарацій. Реституція — це відшкодування правопорушником матеріальної шкоди в натурі (повернен ня неправомірно захопленого майна, художніх цінностей, транспортних засобів і таке інше). Різновидом реституції є субституція — заміна неправомірно знищеного чи пошкод женого майна аналогічним за вартістю та призначенням. Репарація — це відшкодування матеріальної шкоди гроши ма, товарами, послугами. Репарація застосовується, коли відновлення попереднього стану у формі ресторації є немож ливим і має на меті відшкодування шкоди. Матеріальна відповідальність також може бути абсолют ною й обмеженою. Абсолютна відповідальність не вимагає доказів того, що шкода завдана на підставі вини суб’єкта. 1 Колосов Ю. М. Ответственность в международном праве. — М.: Юрид. лит., 1975. — С. 44. 324 Розділ 20 Встановлення факту завдання шкоди та причинного зв’яз ку з діями, що потягли шкоду, є достатнім доказом для ви никнення відповідальності й обов’язку сплатити компенса цію. Така відповідальність ще має назву об’єктивної відпо відальності та застосовується, як правило, до власників джерел підвищеної небезпеки, які завдають шкоду під час правомірної діяльності. Обмежена відповідальність вини кає в разі доведення того факту, що шкода завдана в резуль таті вини чи умислу. Тому цей вид відповідальності нази вають ще винною відповідальністю. Нематеріальна відповідальність виражається у формі ресторації, сатисфакції, обмежень суверенітету, деклара тивних рішеннях тощо. Ресторація становить собою відновлення правопорушни ком попереднього стану та взяття ним відповідальності за всі несприятливі наслідки (наприклад, звільнення незакон но зайнятої території та несення пов’язаних із цим майно вих витрат). Сатисфакція — це задоволення нематеріаль них вимог для відшкодування шкоди, завданої перш за все честі та гідності потерпілої держави, її політичним інтере сам. Обмеження суверенітету (надзвичайні сатисфакції) — це тимчасове призупинення діяльності державних органів держави, окупація країни або її частини, реорганізація по літичної системи, розпуск злочинних політичних партій тощо. Декларативні рішення виражаються у формі рішен ня міжнародного органу (наприклад, суду) чи організації, які визнають певну дію міжнародним правопорушенням1.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Види та форми міжнародної відповідальності держав» з дисципліни «Міжнародне право»
