Види збройних конфліктів. Учасники збройних конфліктів
Розрізняють міжнародні збройні конфлікти та збройні конфлікти неміжнародного характеру. Згідно з положеннями Женевських конвенцій 1949 р. міжнародними визнаються такі конфлікти, коли один суб’єкт міжнародного права застосовує збройну силу проти іншого суб’єкта. Сторонами в такому конфлікті можуть бути держави, нації і народи, що борються за незалежність, міжнародні організації, що здійснюють заходи з підтрим ки миру та міжнародного правопорядку. Стаття 1 Додатко вого протоколу І також до міжнародних відносить конфлі кти, у яких народи ведуть боротьбу проти колоніального панування й іноземної окупації та проти расистських ре жимів за здійснення свого права на самовизначення. Збройний конфлікт між повстанцями та центральним урядом є, як правило, внутрішнім конфліктом. Повстанці можуть визнаватися стороною, що воює, якщо вони: мають свою організацію; мають на чолі відповідальні за їхню по ведінку органи; встановили свою владу на частині території; дотримуються у своїх діях «законів і звичаїв війни». Виз нання повстанців такою стороною, що воює, виключає за стосування до них національного кримінального законодав ства про відповідальність за масові безладдя тощо. На за хоплених у полон поширюється статус військовополонених. Повстанці можуть підтримувати правовідносини із третіми державами та міжнародними організаціями, отримувати від них припустиму міжнародним правом допомогу. Влада 298 Розділ 19 повстанців може створювати на контрольованій нею тери торії органи управління та видавати нормативні акти. Та ким чином, визнання повстанців стороною, що воює, як правило, свідчить про набуття конфліктом статусу міжна родного і є першим кроком до визнання нової держави. Збройні конфлікти неміжнародного характеру — це всі збройні конфлікти, які не підпадають під дію Додаткового протоколу І, що відбуваються на території будь якої держа ви між її збройними силами чи іншими організованими збройними групами, які, знаходячись під відповідальним командуванням, здійснюють такий контроль над частиною її території, який дозволяє їм здійснювати безперервні й узгоджені військові дії та застосовувати положення Прото колу ІІ. Збройні конфлікти неміжнародного характеру ма ють такі ознаки: застосування зброї й участь у конфлікті збройних сил, у тому числі поліцейських підрозділів; ко лективний характер виступів (дії, що спричиняють обста новку внутрішнього напруження, внутрішні безладдя не можуть вважатися такими конфліктами); певний ступінь організованості повстанців і наявність органів, відповідаль них за їхні дії; тривалість і безперервність конфлікту (ок ремі спорадичні виступи слабоорганізованих груп не мо жуть розглядатися як збройні конфлікти неміжнародного характеру); здійснення повстанцями контролю над части ною території. До збройних конфліктів неміжнародного характеру слід віднести всі громадянські війни та внутрішні конфлікти, що виникають зі спроб державних переворотів тощо. Вони відрізняються від міжнародних конфліктів передусім тим, що в останніх обидві сторони, що воюють, є суб’єктами міжнародного права, у той час як у громадянській війні сто роною, що воює, визнається лише центральний уряд. Дер жави не повинні втручатися у внутрішні конфлікти на те риторії іншої держави. Але на практиці здійснюються певні збройні заходи, що отримали назву «гуманітарні інтер венції», які вживаються для зупинення конфліктів, що суп роводжувалися масовими людськими жертвами. З погляду міжнародного права законні учасники зброй ного конфлікту, які належать до збройних сил сторін конф Міжнародне право в період збройних конфліктів 299 лікту, діляться на комбатантів (тих, що воюють) і некомба тантів (тих, що не воюють). До комбатантів відноситься весь склад збройних сил (особовий склад сухопутних, військово морських, військово повітряних сил), а також ополчення, добровольчих і партизанських загонів, рухів опору, які відповідають таким умовам: мають на чолі осо бу, відповідальну за підлеглих, мають визначені та видимі здалеку відмітні знаки; відкрито носять зброю; дотримують ся у своїх діях правил ведення війни. Також до них відно сяться члени екіпажів торгівельних суден і цивільних літаків, які допомагають воюючим, населення, яке при на ближенні ворога взялося за зброю. При взятті в полон вони набувають статусу військовополонених. До некомбатантів відносяться особи, які входять до складу збройних сил, але безпосередньо не беруть участь у бойових діях: медичний персонал, духовенство, військові кореспонденти, юристи, інтенданти. Вони можуть мати осо бисту зброю для самозахисту. Розвідники — це особи, які входять до складу збройних сил сторін, носять військову форму та проникають на місце розташування ворога з метою збирання інформації про ньо го для свого командування. При захопленні в полон набу вають статусу військовополонених. Від них треба відрізня ти лазутчиків (шпигунів) — осіб, які, діючи таємним спо собом чи під неправдивими приводами, збирають відомості в районі бойових дій. На цих осіб режим військового поло ну не поширюється. Іноземні військові радники й інструктори — це особи, які входять до збройних сил іншої держави, які відповідно до міжнародних угод здійснюють допомогу в освоєнні бойо вої техніки та навчанні особового складу збройних сил. Вони не беруть участь у конфлікті, а тільки навчають веденню бойових дій, в іншому разі вони прирівнюються до комба тантів. Найманці не є комбатантами (ст. 47 Додаткового прото колу І). Це особи, які спеціально завербовані для ведення бойових дій, фактично беруть участь у них із метою отри мання винагороди, не є громадянами держави, що знахо диться у конфлікті, не проживають на її території, не вхо 300 Розділ 19 дять до особового складу збройних сил сторін конфлікту. Найманство кваліфікується як злочин. Від найманців треба відрізняти добровольців, які є закон ними учасниками конфлікту. Це особи, які через політичні або інші переконання (не матеріальні міркування) вступа ють на службу до армії воюючої сторони та включаються до особового складу збройних сил.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Види збройних конфліктів. Учасники збройних конфліктів» з дисципліни «Міжнародне право»
