Переговори. Двосторонні або багатосторонні безпосередні переговори між сторонами спору є найпоширенішим та найефективнішим засобом врегулювання міжнародних спорів. Переговори використовуються для врегулювання майже кожного спору, принаймні як початкова стадія. У багатьох міжнародних договорах про мирне вирішення спорів переговори стоять на першому місці серед інших мирних засобів. Переговори — надзвичайно гнучкий засіб: їх формат, рівень, тривалість та інші параметри можуть бути встанов лені для потреб конкретної ситуації, а спори можуть вирі шуватися як на підставі чинного міжнародного права, так і шляхом створення нових норм. Переговори дозволяють усу нути небажане втручання третіх сторін у спір. Водночас цей засіб має суттєві недоліки: більш сильна сторона має мож ливість здійснювати тиск на слабшу сторону; переговори можуть завершитися безрезультатно; досягнута домо вленість може бути юридично необов’язковою. Різновидом переговорів є консультації. Добрі послуги та посередництво. Мета цих засобів — сприяти розпочинанню переговорів між сторонами та досяг ненню домовленості щодо врегулювання спору. Ці засоби можуть використовуватися державами, міжнародними організаціями, приватними особами (авторитетними гро мадськими діячами) індивідуально або колективно. Мирні засоби вирішення міжнародних спорів 285 На відміну від посередника, особа, що надає добрі послу ги, не бере участь у переговорах і не пропонує шляхи вирі шення спору. Її головне завдання — допомогти спірним сто ронам вступити у переговори, після чого її місія закінчуєть ся. Пропозиції особи, що пропонує добрі послуги, не є обов’язковими для сторін спору та можуть бути відхилені ними. Посередник займає більш активну позицію завдяки тому, що сторони погоджуються на його участь у переговорах. Посередник може отримати право керувати переговорами та пропонувати варіанти вирішення спору, які, проте, не мають обов’язкової сили. Відмова сторін спору від запропо нованого варіанту не вважається недружнім актом. Обслідування та примирення1. Трапляється, що суть спо ру зводиться до різного розуміння фактичних обставин, що стали підставою для спору. Неупереджений авторитетний висновок щодо дійсного стану фактичного боку спору доз воляє прискорити його врегулювання, насамперед внаслі док усунення невизначеності щодо кола норм міжнародно го права, які підлягають застосуванню до суперечки. Це можна зробити шляхом створення самими спірними сторо нами на паритетних засадах органу, що відповідно до вста новленої процедури ухвалить висновок про фактичні обста вини спору (слідчої комісії) або ж на основі результатів роз слідування запропонує шляхи вирішення спору (погоджувальної комісії). Обслідування та примирення передбачаються численни ми міжнародними договорами. Серед них слід виокремити Гаазьку конвенцію 1907 р. про мирне вирішення спорів, у частині ІІІ якої детально регламентовано порядок створен ня та функціонування слідчих комісій, а також Загальний акт про мирне вирішення міжнародних спорів 1928 р. (у редакції 1949 р.), глава І якого регулює погоджувальну про цедуру. Також слід відзначити Декларацію про встановлен ня фактів Організацією Об’єднаних Націй у галузі підтри мання міжнародного миру та безпеки, затверджену резолю 1 Таку назву отримала у ст. 33 Статуту ООН практика створення міжнародних слідчих і погоджувальних комісій. 286 Розділ 18 цією Генеральної Асамблеї ООН 46/59 від 9 грудня 1991 р., і Типові правила щодо вирішення спорів між державами через примирення, затверджені резолюцією Генеральної асамблеї ООН 50/50 від 11 грудня 1995 р. Різновидом слідчих і погоджувальних комісій є інститут прикордонних представників. Відповідно до ст. 21 Закону «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р.1 для вирішення питань, пов’язаних із підтриманням режи му державного кордону України, виконання міжнародних договорів із цього питання, створення умов для мирного розв’язання прикордонних конфліктів та інцидентів на певній ділянці державного кордону України з особового складу Державної прикордонної служби України призна чаються прикордонні представники України, а також їхні заступники. Зазвичай слідчі та погоджувальні комісії не уповноважу ються ухвалювати юридично обов’язкові рішення для сторін спору. Втім на сьогодні діють і такі міжнародні договори, що передбачають обов’язковість їх рішень (наприклад, ст. 45 Конвенції про режим судноплавства на Дунаї 1948 р.).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Дипломатичні засоби врегулювання спорів» з дисципліни «Міжнародне право»
