Незалежно від обраної моделі співвідношення міжнарод ного та внутрішнього права необхідність дотримання дер жавою міжнародно правових зобов’язань ставить перед нею питання або про особливості дії міжнародно правових норм у внутрішньому правопорядку, або про особливості внутрі шньодержавного механізму врахування впливу міжнарод ного права на внутрішнє право. В останньому разі зазвичай говорять про механізми імплементації. Але в будь якому разі в держави виникає необхідність здійснення деяких дій для реалізації міжнародно правових норм у внутрішньому правопорядку. Практика дозволила напрацювати в цій га лузі кілька законодавчих процедур. У разі визнання державою тією чи іншою мірою прима ту міжнародного права саме внутрішнє законодавство по винно визначати, яким чином і за яких обставин норми міжнародного права породжуватимуть внутрішньодер жавні правовідносини1. Необхідно, однак, мати на увазі, що такого роду законодавче регулювання може бути прийнят ним переважно для міжнародно правових норм, що само здійснюються. 1 У розділі 2 ст. 6 Конституції США передбачено: «Договори, що ук ладені чи будуть укладені Сполученими Штатами, є верховним правом країни» (Конституции буржуазных государств. – М.: Юрлит, 1982. – С. 19–43). Конституція Французької Республіки в ст. 55 установлює: «Договори чи угоди, належним чином ратифіковані чи схвалені, ма ють силу, що перевищує силу внутрішніх законів, з моменту опубліку вання, за умови застосування кожної угоди чи договору іншою сторо ною» (Там само. – С. 88–112). Конституція Іспанії в ч. 1 ст. 96 закріп лює: «Законно укладені й офіційно опубліковані в Іспанії міжнародні договори складають частину її внутрішнього законодавства» (Там само. – С. 276–329). У ч. 4 ст. 15 Конституції Російської Федерації визначено: «Загальновизнані принципи та норми міжнародного права і міжнародні договори Російської Федерації є складовою частиною її правової систе ми. Якщо міжнародним договором Російської Федерації встановлені інші правила, ніж передбачені законом, застосовуються правила міжна родного договору». 66 Розділ 5 Такими, що самоздійснюються, слід вважати міжнарод но правові норми, реалізація яких не вимагає обов’язкової конкретизації чи уточнення у внутрішньому законодавстві. Тому міжнародно правові норми, що самоздійснюються, можуть мати пряму дію у внутрішньому праві. Нормою, що самоздійснюється, можна, наприклад, назвати норму ст. 16 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р.: «Кожна людина, де б вона не знаходилася, має пра во на визнання її правосуб’єктності». У тих державах, де визнається тією чи іншою мірою примат міжнародного пра ва, застосування міжнародно правових норм, що само здійснюються, має бути звичайним для правої практики. Часто норми міжнародних договорів не є такими, що са моздійснюються. Реалізація таких норм вимагає обов’язко вої конкретизації чи уточнення у внутрішньому законо давстві. Для конкретизації чи уточнення міжнародно пра вових норм, що не самоздійснюються, у державах, які визнають тією чи іншою мірою примат міжнародного пра ва, застосовується спеціальна законодавча процедура імпле ментації, тобто перетворення норм міжнародного права на норми внутрішнього права. У тих країнах, де норми міжна родного права не застосовуються у внутрішньому правопо рядку, імплементація є єдиним способом забезпечити у внутрішньому праві виконання державою її міжнародно правових зобов’язань. Існують три основні способи імпле ментації міжнародно правових норм: трансформація, ре цепція, відсилання. Трансформація пов’язана зазвичай із повною перероб кою тексту міжнародно правового акта чи окремих його статей із прийняттям на цій основі норм внутрішнього права. При цьому норми внутрішнього права нерідко от римують інше словесне вираження, ніж першоджерела — статті міжнародних договорів. Хоча по суті зміст міжна родного зобов’язання в разі трансформації повинен збері гатися. Трансформація надзвичайно поширена, і держави охоче до неї звертаються. У деяких випадках трансфор мації важко уникнути. Наприклад, для імплементації міжнародних договорів, спрямованих на уніфікацію кри Взаємодія міжнародного та внутрішнього права 67 мінального законодавства держав, трансформація необхі дна. Саме шляхом трансформації найчастіше вносять зміни в кодекси України. При трансформації не може йтися про пряму дію міжна родно правових норм у внутрішньому праві, тому що на етапі трансформації відбувається їх заміна нормами внут рішнього права. Називаючи трансформацію перетворенням, цей термін вживають умовно: міжнародно правову норму не змінюють, і вона не втрачає свого статусу. Вона лише служить зразком, на основі якого вносяться зміни в націо нальне законодавство. Рецепція — текстуальне повторення нормотворчим ор ганом держави змісту міжнародно правової норми у статті нормативно правового акта. Звернення до рецепції може мати різні мотиви: від бажання повторити вдале формулю вання статті міжнародно правового акта до прагнення про демонструвати найбільш повне дотримання прийнятого міжнародного зобов’язання. Рецепції є досить поширени ми1. У більшості випадків рецепції застосовують після ви раження державою згоди на обов’язковість міжнародного договору (наступна рецепція). Іноді ж держава вживає за ходи із приведення свого законодавства у відповідність до норм міжнародного договору на етапі підготовки до при єднання до нього (попередня рецепція)2. Тим самим удаєть 1 Українське законодавство після 1991 р. містить чимало рецепцій як у законах, так і в Конституції України. Наприклад, у ч. 1 ст. 25 Кон ституції України закріплено: «Громадянин України не може бути поз бавлений громадянства і права змінити громадянство». Аналогічна нор ма міститься в ч. 2 ст. 15 Загальної декларації прав людини: «Ніхто не може бути довільно позбавлений свого громадянства чи права змінити своє громадянство» (див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буроменського. – С. 195). Іноді до рецепції вдаються і в кримі нальному законодавстві. У ст. 349 Кримінального кодексу Російської Федерації поняття геноциду є рецепцією ст. 2 Конвенції про поперед ження злочину геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 р. // ( там само. – С. 287). 2 ФРН у порядку превентивної рецепції готувалася до приєднання до Європейських конвенцій про правову допомогу з кримінальних справ. Так само діяли США перед приєднанням до Конвенції про запо бігання злочину геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 р. 68 Розділ 5 ся поєднати момент прийняття на себе зобов’язань за міжна родним договором і початок їхнього виконання у внутріш ньому правопорядку. При рецепції неможливо говорити про пряму дію міжна родно правових норм у внутрішньому правопорядку, тому що рецепція є не чим іншим як засобом їхньої заміни. Після рецепції у внутрішньому праві починають діяти норми тільки зовні, словесно схожі на міжнародно правові, по суті ж — норми внутрішнього права. Факт рецепції має безумов не значення для тлумачення відповідної норми внутріш ньодержавного нормативно правового акта. Рецепція найбільш авторитетних міжнародно правових норм (на приклад, норм Міжнародного пакту про громадянські і по літичні права 1966 р., Конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 р.) може вплинути на тлумачення навіть норм конституції1. Відсилання є вказівкою у внутрішньодержавному нор мативно правовому акті на міжнародне право як на джере ло, що регулює ці відсильні відносини. Відсилання санкці онує пряме застосування суб’єктами внутрішнього права норм міжнародного права у внутрішньодержавних право відносинах. Відсилання є дуже складним у застосуванні, і користу вання ним передбачає низку особливостей. Насамперед відсилання звернене здебільшого до індивідуально неви значеного кола міжнародних договорів. Це означає, що у відсильній нормі немає переліку міжнародних договорів, до яких слід звертатися. Відсилання вказує тільки на предмет правового регулювання. Далі, відсилання, як правило, не орієнтоване в часі. Воно діє як щодо міжнародних договорів, складених цією державою до прийняття цієї відсильної нор 1 Конституційний Суд України у справі про звернення мешканців міста Жовті Води від 25 грудня 1997 р., даючи тлумачення ст. 55 Кон ституції України, спеціально визначив: «Частина перша статті 55 Кон ституції України відповідає зобов’язанням України, які виникли, зок рема, у зв’язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про гро мадянські і політичні права, Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Рим, 1950), що згідно зі статтею 9 Конституції Украї ни є частиною національного законодавства України» (Вісник Консти туційного Суду України. – 1998. – № 1). Взаємодія міжнародного та внутрішнього права 69 ми, так і щодо міжнародних договорів, які будуть укладені в майбутньому. Це означає, що перелік таких договорів є відкритим і відносини у внутрішньому праві, що регулю ються відсиланням, прямо залежать від міжнародно пра вової активності держави та складання нею міжнародних договорів. Нарешті, відсильна норма міжнародного догово ру має бути такою, що самоздійснюється. Відсилання не рідко зустрічається у внутрішньому законодавстві та має на слідком пряме застосування міжнародно правових норм.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вплив міжнародного права на внутрішнє право» з дисципліни «Міжнародне право»
