У міжнародно правовій науці та практиці перелік джерел залишається дискусійним. Особливості міжнародного нор моутворення, різні правові традиції учасників міжнародно правових відносин та їхня належність до різних правових систем, динамічний розвиток договірного міжнародного пра ва та поява в ХХ ст. нових форм участі держав у прийнятті міжнародних рішень приводять до того, що питання про по няття та види джерел підпадає під політико ідеологічний вплив, що частково виводить його за рамки права. Поняття «джерела міжнародного права» неоднозначне та багато в чому залежить від загальних уявлень про право та міжнародне право зокрема. У вітчизняній науці термін «джерела права» традиційно мав значення «кінцевого ета пу погодження воль суб’єктів міжнародного права»1. У та кому «вольовому» розумінні джерел криється той самий помилковий підхід, що й у підміні права законом, коли воля самодостатня, породжує закони й опосередковується ними. Тому, коли йдеться про джерела права, слід все ж мати на увазі не акти, а відносини, що породжують ті чи інші пра вила поведінки, за якими визнають юридичну обов’яз ковість. Правильніше було б вживати термін не «джерела міжнародного права», а «джерела, на основі яких у міжна родному праві виконують зобов’язання». Саме таке розумін ня передбачає ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН — 1 Международное право / Под ред. Г. И. Тункина. — М., 1982. — С. 48. 44 Розділ 4 єдиного міжнародно правового документа, що звертається до питання про джерела. Згідно зі ст. 38 Статуту Міжнародного Суду «Суд... за стосовує: а) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеці альні, що встановлюють правила, безперечно визнані дер жавами, які є сторонами спору; б) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми; в) загальні принципи права, визнані цивілізованими нація ми; г) із застереженням, вказаним у ст. 59, судові рішення та доктрини найкваліфікованіших фахівців із міжнародно го публічного права різних націй у якості допоміжного за собу для визначення правових норм»1. Останнім часом у міжнародно правовій практиці нерідко виникає питання й про інші джерела: про «м’яке» право, резолюції міжнародних організацій і конференцій, по літичні домовленості, рішення міжнародних судових уста нов і деякі інші акти. Це природно, оскільки міжнародне право динамічно розвивається. Однак у кожному конкрет ному випадку при встановленні зобов’язань суб’єктів міжнародного права слід з’ясувати, наскільки суб’єкт го товий взяти на себе правове зобов’язання, якщо тільки мова не йде про імперативну норму міжнародного права. Мож ливе існування також достатньо автономних регіональних систем міжнародного права, перелік джерел яких відрізняється від загальновизнаного. Утім, це скоріше вик лючення для міжнародного права, ніж правило, воно може свідчити про перехідний характер такого права (перехід права Європейського Союзу від міжнародного до конфеде ративного (див. розділ 17).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття та види джерел міжнародного права» з дисципліни «Міжнародне право»
