Вищерозглянуті так звані зовнішні властивості вироку. До внутрішніх його властивостей належать законність, обґрунтованість, мотивованість та справедливість. Закон визначає, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим (ч.І ст.323 КПК). Вимога законності стосовно вироку означає, що вирок повинен бути постановлений лише компетентним судом, з чітким дотриманням вимог процесуального права та правильним застосуванням права матеріального. Не слід звужувати поняття законності вироку, зводячи його до вимоги дотримання тільки кримінально-процесуальних 198
Глава 7. Постановлення вироку
норм і тільки при постановленні самого вироку, оскільки, з одного боку, на правильність вироку можуть впливати процесуальні порушення, допущені не тільки при постановленні вироку, а й в процесі дізнання, досудового слідства та судового розгляду, а з другого, при провадженні цивільного позову в кримінальній справі мусять бути дотримані також вимоги цивільно-процесуального закону. В той же час не слід розширювати це поняття в частині правильного застосування матеріального закону безпідставним включанням в нього, крім застосування норм матеріального кримінального та цивільного права, норм адміністративного, трудового та інших галузей права. Норми цих галузей права в кримінальному судочинстві безпосередньо не застосовуються, а складають лише частину диспозицій кримінально-правових та цивільно-правових норм. Законність вироку з точки зору процесуального закону означає чітке дотримання всієї процедури провадження у справі та процесуальних норм – підстав прийняття тих чи інших рішень. Однак не всякі порушення процесуального закону впливають на визнання вироку незаконним. Позбавляють вирок якості законності істотні порушення вимог КПК, а саме такі, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно і всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок (ч.І ст.270 КПК). У кожному конкретному вироку – це справа факту. Вирок в будь-якому разі вважається незаконним і підлягає скасуванню, якщо: 1) за наявності підстав для закриття справи її не було закрито; 2) вирок винесено незаконним складом суду; 3) порушено право обвинуваченого на захист; 4) порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача; 5) розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу; 6) справу розглянуто за відсутності підсудного, за винятком випадку, передбаченого частиною 2 статті 262 КПК; 7) порушено правила підсудності; 8) порушено таємницю наради суддів; 9) у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг судового процесу у передбачених КПК випадках не фіксувався технічними засобами; 10) порушено вимоги статей КПК про обов’язковість пред’явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для 199
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
ознайомлення; 11) обвинувальний висновок не затверджений прокурором чи він не був вручений обвинуваченому; 12) порушено вимоги статей КПК, які встановлюють незмінність складу суду, надання підсудному права виступити в судових дебатах і з останнім словом (ч.2 ст.270 КПК). Наведене зовсім не означає, що при провадженні у справі та при постановленні вироку допустимі несуттєві відхилення від вимог процесуального закону. Ні. Кожне порушення – порушення законності. Несуттєві порушення – це порушення порядку, процедури, форми провадження у справі взагалі, які вимагають інших заходів процесуального реагування, наприклад, винесення окремої постанови (ухвали). Істотні ж порушення ті, які характеризують власне вирок, позбавляють його якості законності всупереч вимогам частини 1 статті 323 КПК. Законність вироку з точки зору матеріального закону означає, що в ньому правильно вирішені питання норм КК, в тому числі його Загальної частини, кваліфікацію злочину, вид та розмір покарання, відшкодування спричиненої злочином шкоди тощо. Вирок є незаконним з позицій матеріального закону і підлягає скасуванню або зміні при: 1) незастосуванні судом кримінального закону, який підлягав застосуванню; 2) застосуванні кримінального закону, який не підлягав застосуванню; 3) неправильному тлумаченні закону, яке суперечило його точному змісту (ст.371 КПК); 4) призначенні покарання невідповідно ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, яке хоч не виходить за межі, встановлені відповідними статтями Кримінального кодексу, але за своїм виглядом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок легкості, так і суворості (ст.372 КПК); 5) неправильному розв’язанні цивільного позову. Вимога обґрунтованості вироку означає, що висновки суду щодо фактичних обставин справи викладені правильно, повністю підтверджені сукупністю доказів, розглянутих у судовому засіданні. До таких висновків в обвинувальному вироку належать сформульовані в описовій частині твердження суду про подію злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), участь у вчиненні злочину підсудного, характер та розмір 200
Глава 7. Постановлення вироку
спричиненої шкоди, особу винного, про обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання підсудного, тобто висновки щодо всіх фактів та обставин, що становлять предмет доказування у даній кримінальній справі. У виправдальному вироку, навпаки, висновки про відсутність події злочину, відсутність інкримінованих підсудному фактичних обставин, які б відповідали елементам поставленого йому у вину складу злочину, про недоведеність участі підсудного у вчиненні злочину. Отже, обґрунтованість вироку – це його істинність, встановлення судом фактів у точній відповідності з дійсністю. Своєю основою обґрунтованість вироку має, і в той же час свій зовнішній прояв отримує у наведенні та аналізі доказів, якими суд оперує в описовій частині вироку. Саме такий «вузький» зміст поняття обґрунтованості вироку випливає з відповідного припису процесуального закону: «Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом» (ч.2, 3 ст.323 КПК). Не варто розглядати обґрунтованість вироку в «широкому» розумінні, і включати у нього всі висновки суду. Тим більше не слід включати у нього висновки стосовно кримінально-правової кваліфікації, міри покарання, тобто всі рішення з питань, що складають резолютивну частину вироку. В останньому випадку стирається грань між поняттям обґрунтованості та законності вироку, тому що одні і ті ж елементи (рішення про кваліфікацію, міру покарання тощо) включаються одночасно і в перше, і в друге. Безумовно, між законністю та обґрунтованістю вироку існує органічна взаємозалежність. Ці поняття взаємопов’язані і в сукупності становлять поняття правосудності вироку, його сутність як акту правосуддя. Необґрунтований вирок завжди є вироком незаконним уже тому, що кримінально-процесуальний закон вимагає постановления вироків обґрунтованих. Але незаконний вирок не завжди є вироком необґрунтованим. У випадках, коли, наприклад, висновки суду щодо фактичних обставин справи (обставин предмета доказування) є пра201
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
вильними, а їх кримінально-правова кваліфікація помилковою, вирок буде обґрунтованим і незаконним одночасно. Вказуючи на законність та обґрунтованість вироку як на різні його властивості (якості), законодавець, вважаю, тим самим ще раз привернув увагу суддів на необхідність чіткого розмежування істини факту та його правової оцінки: кримінальний матеріальний закон може бути застосований лише тоді, коли з достовірністю встановлені фактичні обставини справи. Необґрунтованість вироку передбачена в законі як підстава для його зміни чи скасування, а саме, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи (п.2 ч.І ст.367 КПК). Вирок вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам справи: 1) коли висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні; 2) коли суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; 3) коли при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; 4) коли висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності (ч.І ст.369 КПК). Не тільки висновки з правових питань, а й не всі висновки суду щодо фактичних обставин справи охоплюються поняттям обґрунтованості вироку. Більше того, навіть наведені підстави не завжди перетворюють вирок у необґрунтований і тягнуть його зміну чи скасування. Вирок із зазначених підстав підлягає скасуванню лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи могла вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого або невинуватість виправданого, на правильність застосування кримінального закону, на визначення міри покарання (ч.2 ст.369 КПК), тобто на його законність у частині вирішення основних кримінально-правових питань. Мотивованість вироку – це прояв його обгрунтованості з усіх висновків та питань (і факту, і права), до яких прийшов суд і які він вирішив в результаті судового розгляду кримінальної справи. Мотивованість вироку – пряма вимога закону: «обвинувальний вирок і виправдальний вирок повинні бути судом мотивовані» (ч.2 ст.327 КПК). 202
Глава 7. Постановлення вироку
Мотивованість вироку є викладенням у ньому з дотриманням правових норм і логічних правил системи доказів, аргументів та суджень суду на підтвердження своїх висновків та рішень. Мотивованість вироку —вираження його обгрунтованості, його об’єктивізація. Вона дає можливість простежити та зрозуміти, чому саме до такого висновку прийшов суд і саме таке рішення прийняв, чому саме ці докази взяв до уваги, а інші відкинув, чому саме такий вид та розмір покарання призначив, на якій підставі і саме в такому розмірі задовольнив цивільний позов тощо. Мотивуючи висновки, що підтверджують формулу обвинувачення, або навпаки, спростовують її, мотивуючи в мотивувальній частині інші висновки, суд тим самим мотивує рішення, виражені в резолютивній частині вироку. Мотивування дає змогу простежити хід мислення суддів, процес аналізу та оцінки ним доказів з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності для прийняття рішень. Тим самим мотивування вироку, по-перше, забезпечує переконливість вироку як для учасників судового розгляду, так і для громадськості, по-друге, реально забезпечує право учасників судового розгляду на його предметне оскарження, по-третє, дає можливість вищестоящим судам перевірити його правильність як з точки зору законності і обгрунтованості, так і з точки зору справедливості. Вищеназвана властивість вироку, справедливість, прямо в законі не передбачена. Однак ця вимога до вироку сьогодні незаперечно пред’являється як у кримінально-процесуальній теорії, так і на практиці. Справедливість вироку розглядають як у вузькому розумінні, так і в широкому. У вузькому розумінні справедливість вироку пов’язується зі справедливістю призначення особі покарання: 1) у межах, установлених у санкції Особливої частини Кримінального кодексу; 2) стосовно положень Загальної частини Кримінального кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів (ч.1, 2 ст.65 КК). Тобто в такому розумінні справедливість вироку – висока ступінь його законності. 203
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
У широкому розумінні справедливість вироку означає його правильність не тільки з правового боку, а й з соціально-морального. Вирок мусить бути не тільки вищою мірою законним та обґрунтованим, а й обов’язково відповідати правовим та моральним принципам суспільства на даному етапі його розвитку. Річ у тому, що вирок може бути законним, обґрунтованим, але несправедливим. Особливо це проявляється у випадках, коли чинний закон відстає від соціально-економічних, політичних та морально-правових умов розвитку суспільства, як це мало місце в 90-х роках минулого століття в Україні. Різке зростання інфляції призвело до того, що норми кримінального закону про злочини проти власності в частині кваліфікуючих ознак за сумою викраденого суттєво не відповідали реальному стану речей. І слід віддати належне переважній більшості судів (суддів): вироки у таких справах постановлялися саме з урахуванням вимоги соціальної справедливості. Покарання, наприклад, по справах про розкрадання державного та колективного майна в особливо великих розмірах (ст.861 КК 1960 р.), мінімальна міра покарання за вчинення якого становила 10 років позбавлення волі, в межах санкції статті майже не призначалося (що було б законним), а, як правило, призначалася завжди нижче межі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вимоги, що пред’являються до вироку» з дисципліни «Судовий розгляд кримінальної справи»
