Початкові дії судового слідства полягають у читанні обвинувального висновку (оголошенні скарги потерпілого), роз’ясненні підсудному суті обвинувачення, опитуванні підсудного про те, чи визнає він себе винним, встановленні обсягу та порядку дослідження доказів. Це ще не є судове слідство в прямому розумінні цього слова – як діяльність суду та сторін по дослідженню доказів. Названі підготовчі дії є необхідною логічною передумовою здійснення судового слідства, його характеру, обсягу та тактики. Судове слідство, – говориться в статті 297 КПК, – починається з читання обвинувального висновку, а в справах, зазначених у частині 1 статті 27 КПК, – з оголошення скарги потерпілого. Якщо в справі заявлено цивільний позов, то оголошується також позовна заява. Обвинувальний висновок оголошує прокурор, скаргу – потерпілий чи його представник, позовну заяву – цивільний позивач чи його представник. 133
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
Оскільки названі документи визначають предмет та межі судового слідства, в разі зміни прокурором обвинувального висновку повинна читатись також постанова, якою такі зміни внесено. Оголошенням обвинувального висновку прокурор як державний обвинувач публічно і гласно повідомляє про обвинувачення, з приводу якого буде проводиться судове слідство, та про докази, зібрані на досудовому слідстві на підтвердження даного обвинувачення. Оголошення обвинувального висновку прокурором підкреслює, що з «кримінальним позовом» до підсудного в особі прокурора звернулася держава, а потерпілий своєю скаргою – приватна особа. Суд є незалежним, неупередженим, ніякого відношення до формулювання обвинувачення та його обґрунтування не має. Читання вказаних процесуальних документів, а в разі заявлення цивільного позову і позовної заяви учасники судового розгляду, які мали право, але не побажали знайомитися з матеріалами справи, а також присутня в залі публіка дізнаються про обвинувачення, яке буде предметом судового слідства, його підстави, а отже, отримують реальну можливість предметно брати участь у судовому слідстві, правильно сприймати все, що відбуватиметься в суді. З огляду на це надання законом прокурору права за згодою сторін оголошувати тільки резолютивну частину обвинувального висновку (ч.З ст.297 КПК) – невиправданий виняток з принципу гласності кримінального судочинства. Після оголошення документів, зазначених у статті 297 КПК, головуючий роз’яснює підсудному, а коли підсудних кілька, – кожному з них суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле їм обвинувачення, чи визнають вони себе винними і чи бажають давати показання. Якщо в справі заявлено цивільний позов, головуючий запитує підсудного і цивільного відповідача, чи визнають вони позов (ст.298 КПК). Роз’яснення підсудному суті обвинувачення та з’ясування питання, чи зрозуміле воно йому – вимога закону, безпосередньо спрямована на забезпечення права підсудного на захист. Тому головуючий зобов’язаний в усіх випадках, незалежно, чи підсудний відповідає, що обвинувачення йому незрозу134
Глава 5. Судове слідство
міле, чи не зовсім зрозуміле, або коли виникає сумнів, що підсудний повністю розуміє суть пред’явленого обвинувачення, роз’яснити підсудному: в здійсненні яких саме протизаконних дій він обвинувачуються, при яких обставинах згідно з висновками досудового слідства вони були ним вчинені, за яким кримінальним законом ці дії кваліфіковані тощо. Тільки після цього головуючий запитує підсудного, чи визнає від себе винним у пред’явленому обвинуваченні. Слід мати на увазі, що в даній процесуальній ситуації з’ясовується лише ставлення підсудного до пред’явленого йому обвинувачення – визнає від свою вину повністю, частково чи повністю заперечує свою вину і тільки. Відповіді підсудного ще не є його показаннями по суті пред’явленого обвинувачення, не є доказами по справі і не можуть бути покладені в основу обґрунтування доведеності чи недоведеності фактичних обставин справи у вироку суду. А оскільки однозначна відповідь (так, частково, ні) не виражає дійсного ставлення підсудного до пред’явленого йому обвинувачення, потрібно підсудному в усіх випадках давати можливість детально відповісти і точно з’ясувати, в чому саме він визнає себе винним, що означає заперечення ним своєї вини. Підсудний, наприклад, може визнавати факт вчинення ним тих чи інших дій, але заперечувати їх навмисний характер чи те, що злочинні наслідки він не пов’язує зі своїми діями і т.п. Тому ширші та мотивовані пояснення підсудного на запитання про визнання чи невизнання ним вини можуть мати досить істотне значення. Мотивовані пояснення підсудного про своє ставлення до пред’явленого йому обвинувачення можуть іноді впливати на визначення обсягу та порядку дослідження доказів на судовому слідстві, що головуючий і з’ясовує після виконання зазначених вище дій. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються постановою судді чи ухвалою суду. Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у доб135 ровільності та істинності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому разі вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку. Якщо для вирішення питання щодо обсягу доказів, які будуть досліджуватися, необхідно допитати підсудного, суд вирішує його після допиту підсудного. Допит підсудного, якщо тільки він не відмовляється від дачі показань, проводиться обов’язково (ч. 1-5 ст.299 КПК). У разі, коли суд визнає недоцільним дослідження доказів і обмежить дослідження фактичних обставин справи допитом підсудного, він після допиту останнього виконує вимоги, що пред’являються законом до заключного етапу судового слідства (ст.317 КПК) і переходить до судових дебатів (ст.301' КПК). Отже, наведені положення статей 299 та ЗО1' КПК нині допускають так званий спрощений порядок судового розгляду кримінальних справ (без всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи), можливість постановляння обвинувального вироку на підставі одного «голого» визнання підсудним своєї вини. Вони суперечать принциповим приписам цілого ряду норм КПК (ст.74, 245, 257, 318, 323, 334 і ін.) та основним конституційним засадам судочинства в Україні, а тому заслуговують рішучої критики1. Невипадково суди рідко вдаються до застосування наведених положень. Судове слідство повинно бути побудоване таким чином, щоб логічно послідовно, системно і водночас повно з’ясувати всі обставини справи та дослідити всі докази. Тому після відповіді підсудного на запитання про те, чи визнає він себе винним, суд, заслухавши думки сторін, і вирішує питання про порядок дослідження доказів на судовому слідстві. Встановлення порядку судового слідства означає визначення судом послідовності, в якій будуть досліджуватися докази у справі (допитуватися підсудні, свідки, досліджуватися документи, речові докази тощо) та з’ясовуватися окремі обставини справи (обставини предмета доказування). ня певного порядку судового слідства залежить від обставин кожної конкретної справи. Тому систему заснованих на кримінально-процесуальному законі прийомів і методів планомірного проведення судового слідства та окремих судових дій, спрямованих на з’ясування істини у справі іноді називають тактикою судового слідства. Поширена думка, що вирішення питання про послідовність дослідження доказів залежить від визнання чи невизнання підсудним своєї вини. Якщо підсудний заперечує свою вину, то дослідження доказів слід розпочинати з допиту потерпілих, потім допитувати свідків, які викривають підсудного, а потім допитувати самого підсудного. Ця думка є хибною. При такому порядку дослідження доказів сильно обмежуються засоби захисту підсудного, надається перевага стороні обвинувачення, а суд втрачає можливість на самому початку судового слідства скласти чітке уявлення про те, що протиставляє підсудний обвинуваченню, які пункти обвинувачення є спірними, де мають місце прогалини, суперечності в доказовому матеріалі і т. д. Тому за загальним правилом судове слідство слід розпочинати саме з допиту підсудного, незалежно від того, визнає чи не визнає він своєї вини у пред’явленому обвинуваченні. Інший порядок можливий, наприклад, при відмові підсудного від давання показань чи у справах приватного обвинувачення, де судове слідство доцільніше розпочинати з допиту потерпілого. В усякому разі при визначенні порядку судового слідства суд одночасно повинен виходити із такого: 1) із створення сторонам реальних та рівних процесуальних умов щодо дослідження доказів та доведення перед судом їх переконливості; 2) із того, щоб докази досліджувалися не вперемішку, а в логічній послідовності та взаємозв’язку; 3) із необхідності ефективного проведення судового слідства як передумови для з’ясування об’єктивної істини, винесення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. У справах з одним підсудним, незначним обсягом доказового матеріалу, встановлення порядку судового слідства, як правило, труднощів не викликає. У справах складних, багатоепізодних, з кількома підсудними, з великим обсягом доказового матеріалу тощо, а також в окремих кримінально-право137 вих категоріях справ певні тактичні прийоми дослідження доказів у судовому слідстві напрацювала практика. Наприклад, у багатоепізодних справах докази найчастіше досліджуються окремо по кожному епізоду чи групах епізодів, тісно пов’язаних між собою. Багатоепізодні справи з кількома підсудними викликають необхідність, крім того, чітко визначитися, кого із підсудних по даному епізоду допитати першим, коли дослідити документи та речові докази, що мають відношення до даного епізоду (наприклад, у справах про розкрадання майна, службові, господарські злочини), яких свідків чи експертів допитати, щоб можна було ефективно провести очну ставку між допитаними особами і т.д. Якщо предмет справи не одне, а кілька обвинувачень (наприклад, вбивство, давання хабара, ухилення від сплати податків), докази зазвичай досліджуються окремо по кожному обвинуваченню. При розгляді справ по обвинуваченню у вчиненні тривалого, продовжуваного злочину докази досліджуються в послідовності, яка забезпечувала б встановлення фактичних обставин справи в хронологічному порядку. У випадках, коли докази стосовно окремих обставин справи суттєво суперечливі, з метою найповнішої, всесторонньої та ефективної перевірки таких доказів, усунення суперечностей та з’ясування істини дослідження таких доказів визнається за необхідне проводити комплексно, без значних розривів у часі. Однак у всіх наведених випадках з метою запобігання можливого впливу показань підсудних та потерпілих на свідків, підсудні та потерпілі повинні допитуватися до допиту свідків, за їхньої відсутності. Перебіг судового слідства, залучення до справи нових доказів, необхідність з’ясування додаткових обставин справи можуть викликати і часто викликають необхідність постановки питання про перегляд судом встановленого порядку судового слідства. Таке питання може бути поставлено на обговорення сторонами або судом з власної ініціативи і закон не забороняє його переглянути. Але рішення про зміну порядку судового слідства обов’язково мусить прийматися у вигляді постанови (ухвали), яка заноситься до протоколу судового засідання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Початок судового слідства» з дисципліни «Судовий розгляд кримінальної справи»
