Суд Кримінальні справи в судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддями і народними засідателями, а також (у перспективі) судом присяжних у випадках, визначених процесуальним законом. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд (ст.1З Закону про судоустрій, ч.І ст. 17 КПК). Тобто, в даному разі, говорячи про суд як суб’єкт судового розгляду кримінальних справ, ми маємо на увазі не суд як орган ланки судової влади в судовій системі держави (місцевий суд міста, району, апеляційний), а як суд першої інстанції, якому доручено розгляд справи, із числа професійних суддів та залучених у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представників народу – носіїв судової влади. Суд як основний суб’єкт судового розгляду у цій якості наділений такими характерними особливостями. Склад суду повинен бути законним. Це означає, по-перше, що і професійні судді, і народні засідателі мусять бути обраними (призначеними) у встановленому законом порядку (ст.128 Конституції, ст. 14 Закону про судоустрій, ст.9 Закону про статус суддів) і, отже, входити до складу лише того суду, до якого вони обрані (призначені). Вони не можуть брати участі у судовому розгляді в разі звільнення з посади, припинення чи зупинення повноважень у встановленому законом порядку, виходу у відставку (ст.125 Конституції, ст.15, 37, 38, 43 Закону про статус суддів). По-друге, судді і народні засідателі можуть брати участь у судовому розгляді справи, якщо вони не підлягають відводу. Підстави і порядок відводів визначені законом (ст.54-57, 287 КПК). Суддя або народний засідатель не можуть брати участі в розгляді кримінальної справи: 1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого; 2) якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; 59
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
2') якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи; 22) якщо він під час досудового розслідування справи розглядав питання про усунення захисника в порядку, передбаченому ст.611 КПК; 3) якщо він особисто або його родичі зацікавлені в результатах справи; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів в об’єктивності судді або народного засідателя. У складі суду, що розглядає справу, не можуть бути особи, які є родичами між собою (ст.54 КПК). Практика під «іншими обставинами», які викликають сумнів в об’єктивності судді або народного засідателя, розглядає, зокрема, ситуації, коли вони перебувають в особливих стосунках з ким-небудь із учасників процесу (дружба, неприязнь і т.д.), якщо вони передчасно висловили свою думку з питань, відповіді на яка повинні б дати у вироку, а тим самим викликали сумнів у своїй неупередженості тощо. Під родичами в даному разі слід розуміти не тільки близьких родичів (п.11 ст.32 КПК), а й далеких, незалежно від ступеня родинних зв’язків. Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, постановлених з його участю. Суддя, який брав участь у розгляді справи в апеляційному порядку, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції (ст.55 КПК). За наявності наведених обставин суддя і народні засідателі зобов’язані заявити про самовідвід. На цих же підставах відвід судді або народному засідателю може бути заявлений сторонами. Заяви про відвід подаються до початку судового слідства. Пізніше заява про відвід допускається у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства (ст.56 КПК). 60
Глава 3. Загальні положення судового розгляду
По-третє, склад суду буде законним тоді, коли дотримані правила про його незмінність (ст.258, 259 КПК). Вирок, постановлений незаконним складом суду, в будьякому разі підлягає скасуванню через істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону (п.213 ч.2 ст.370 КПК). Другою характерною рисою є самостійність судів і незалежність суддів та народних засідателів при здійсненні правосуддя в кримінальних справах. Це означає, по-перше, що судді при здійсненні правосуддя в кримінальних справах незалежні від законодавчої та виконавчої влади , від будь-якого іншого стороннього впливу, вони підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні (ч.І ст.129 Конституції, ст.1,3 Закону про статус суддів, ст.14 Закону про судоустрій, ст.18 КПК) Суд як ланка судової системи формується органами законодавчої та виконавчої влади, він формується державою, в судах існує звітність. В такому плані він є залежним. Інша річ – суд як склад суду, що розглядає справу. При відправленні правосуддя судді і народні засідателі незалежні від впливу жодного державного органу і їхніх представників, в тому числі Президента України, народних депутатів, керівників органів юстиції, вищестоящих судів та суддів, прокуратури та прокурорів тощо. Вони незалежні від політичної кон’юнктури, від думок та рішень політичних партій і рухів, вимог мітингів та пікетів, у їхню діяльність не мають права втручатись засоби масової інформації та окремі громадяни. З метою забезпечення незалежності суддів Конституція забороняє професійним суддям належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, обіймати будьякі інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (ч.2 ст.127 Конституції). Суддя не зобов’язаний давати будь-які пояснення щодо суті розглянутих справ, або справ, які знаходяться в його провадженні, а також давати їх будь-кому для ознайомлення, інакше як у випадках і порядку, передбачених законом (ч.2 ст.12 Закону про статус суддів). За втручання в діяльність судових органів, погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного, умисне знищення або пошкодження май61
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
на судді, народного засідателя чи присяжного, посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їхньою діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, передбачена кримінальна відповідальність (ст.376-379 КК), а за прояв неповаги до суду, перешкоджання явці до суду народного засідателя, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді – адміністративна (ст.ст.185, 1853, 1856 КпАП). По-друге, судді не залежні від висновків та рішень досудового слідства, які для нього є лише версіями, що підлягають перевірці під час судового розгляду поряд з версіями, висунутими сторонами у справі. Вони також незалежні від рішень вищестоящих судів, оскільки скасовуючи вирок (постанову) та повертаючи справу на новий розгляд в суд першої інстанції, апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого кримінального закону та покарання (ч.3 ст.374 КПК). Не є обов’язковими для суду і роз’яснення Пленуму Верховного Суду України з тих чи інших питань застосування законодавства, що виникають при розгляді справ (п.2 ч.2 ст.47 Закону про судоустрій). По-третє, у разі колегіального розгляду справи судді незалежні в самому суді – судді та народні засідателі від головуючого та одні від одних. Кожен суддя, народний засідатель та головуючий рівноправні при обговоренні і вирішенні всіх питань, що виникають як у процесі судового розгляду справи, так і при постановленні судових рішень. Всі члени судової колегії однаково беруть участь у допитах підсудних, потерпілих, свідків, експертів, в оглядах речових доказів, документів та інших слідчих діях. Головуючий не має права зняти питання, постановлене будь-ким із членів складу суду, не має права без їх присутності та участі здійснити будьяку процесуальну дію або прийняти те чи інше рішення. Голоси членів судової колегії рівні. При постановлені вироку суддя, який залишився в меншості, має право, як і головуючий, викласти письмово свою окрему думку, що приєднується до справи, але оголошенню не підлягає (ст.339 КПК). При винесенні рішень і постановленні вироку головуючий, 62
Глава 3. Загальні положення судового розгляду
щоб не впливати на внутрішнє переконання інших членів судової колегії, голосує останнім (ч.2 ст.325 КПК). Нарешті, і це надзвичайно суттєво, суд не є стороною у справі, він незалежний від сторін, суд здійснює єдину і тільки йому притаманну функцію — функцію розгляду справи. Суд і тільки суд – вершитель справи в позитивному розумінні цього слова. Суд займає самостійне, незалежне місце поряд з учасниками судового розгляду. Тільки він керує і спрямовує судовий розгляд, вирішує всі питання, що при цьому виникають, і приймає кінцеві рішення. Сторони, беручи активну участь у розгляді справи, висловлюють свої думки в цілому. Але вони все ж тільки звертаються до суду у формі заяв, думок, клопотань, які для нього не обов’язкові, якими він не зв’язаний. Він приймає думки та погляди сторін в міру їх обґрунтованості та переконливості. З огляду на принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості суд не має права відмовити учасникам судового розгляду у дослідженні доказів, якщо вони є належними і допустимими (ч.З ст.253 КПК). Суд з метою всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, перевірки і уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства за клопотанням сторін чи з власної ініціативи, може вживати заходи до виклику нових свідків і експертів, про витребування і приєднання до справи нових доказів та доручати органу, який провадив розслідування, виконання певних слідчих дій по збору доказів, які потім досліджуються в ході судового слідства (ст.296, 3151 КПК). Але це зовсім не означає, що суд приймає чиюсь сторону чи переймає на себе функцію обвинувачення або захисту. Суд не просто арбітр у спорі між сторонами обвинувачення та захисту. Він не має права вирішити справу по суті тільки на тій підставі, що сторона обвинувачення не зуміла з тих чи інших причин належним чином підтримати його на суді або сторона захисту не змогла справитися зі своїми обов’язками. Суд повинен вирішити справу по праву, по дійсному праву тієї чи іншої сторони. Для того, щоб постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, суд, керуючись законом, повинен постановити його на своєму внутрішньому переко63
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
нанні, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Суд повинен з’ясувати істину. Істину про те, чи довела сторона обвинувачення власними зусиллями та за сприяння cyду наявність злочину, участь у ньому підсудного та його винуватість, або, навпаки, сторона захисту за тих же умов спростувала і те, й друге, і третє, чи спростувала це в певній частині. Вирішення справи без з’ясування судом істини, реальних обставин справи на тій підставі, що сторони про це не просили чи були пасивні, суперечить самим основам демократичного та справедливого правосуддя, оскільки не забезпечує реального захисту прав і законних інтересів осіб, втягнутих у його сферу1. Не суд висував проти підсудного обвинувачення, не на нього покладено обов’язок, не за його ініціативою і не ним порушеної кримінальної справи активного доказування об’єктивної істини у справі. Але оскільки таке обвинувачення лягло йому на стіл, суд повинен розібратися, з’ясувати, істинне воно чи не істинне. Рішення суду про недоведеність участі підсудного у вчиненні злочину, недоведеність його вини теж мусить бути істинним, ґрунтуватися на переконанні суддів у її недоведеності. Відповідно до призначення суду як органу правосуддя, його повноваження разом з тим не можуть обмежувати процесуальні права сторін, свободу розпоряджатися всіма законними засобами для доведеності своїх тверджень і спростування доводів та тверджень протилежної сторони. Навпаки, суд зобов’язаний не тільки роз’яснити сторонам їхні права і обов’язки, а й реально забезпечити та сприяти їх здійсненню, залишаючись при цьому неупередженим та об’єктивним. Суд, забезпечуючи всебічне, повне та об’єктивне дослідження обставин справи, вислуховуючи сторони, які відстоюють свої точки зору, не може без перевірки всіх фактичних даних справи брати їх на віру, оскільки повинен постановлювати вирок на підставі власного, вільного, такого що відповідає всім дійсним обставинам справи внутрішнього переконання. _______________ 1 Див. також Шибіко В.П. „Мала реформа” судового розгляду кримінальної справи: рух від істини до змагальності ? // Судова реформа в Україні – Мат. науково-практичної конференції. – Харків, 2002. – С.100-105. Але свої висновки суд виражає тільки в кінцевому рішенні по справі. До тих пір, поки не будуть досліджені та перевірені всі докази, не з’ясовані всі обставини справи в межах пред’явленого обвинувачення, суд не має права визначатися наперед з питаннями про винуватість чи невинуватість підсудного і висловлювати свою думку по суті справи ні усно, ні діями, ні письмово. Такі попередні висновки є неприпустимими. Прямими порушеннями законності будуть, наприклад, випадки, коли головуючий, визначившись з порядком дослідження доказів, пропонує підсудному «розповісти, як він здійснив злочин», чи відмовити учаснику процесу в дослідженні певної обставини справи, оскільки «суду все ясно» тощо. Неупередженість, безсторонність суддів, їх абсолютна об’єктивність, рівне ставлення до всіх учасників процесу – це не стільки етичні правила, скільки вимоги закону.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Суд Кримінальні справи в судах першої інстанції» з дисципліни «Судовий розгляд кримінальної справи»
