Ознаки писемної мови є відображенням у письмі інтелектуальних навичок людини. Іноді їх поділяють на загальні та окремі. До загальних навичок належать лексико-фразеологічні, стилістичні, синтаксичні, орфографічні, пунктуаційні, а до окремих — стійкі по175
рушення мови, використання окремих мовних засобів. До окремих ознак зараховують особливості пунктуації, орфографію, використання професіоналізмів, крилатих виразів, жаргонних слів тощо. Багато авторів об’єднують загальні та окремі ознаки, вирізняючи три групи ознак: граматичні, лексичні та стилістичні. Граматичні ознаки (або рівень грамотності) є особливостями дотримання або порушення мовних норм. Граматичну будову мови засвоюють під час навчання, нагромадження життєвого досвіду й вивчення правил орфографії, синтаксису та пунктуації. Тому характерні помилки, неправильне вживання розділових знаків, зміни порядку слів у реченнях часто набирають форми сталої навички, що позначається на письмі. Лексичні ознаки характеризують навички використання мовних засобів і способи їх вживання для висловлення думок. До мовних засобів належать лексика (словниковий запас) — сукупність слів, якими володіє особа, котра пише, для передавання своїх думок. Словниковий запас може бути великий і малий (що свідчить про бідність мови). Він є показником ерудиції, начитаності людини. Особливостями лексики є вживання професійних термінів, виразів, жаргону. Фразеологічні ознаки лексики — це стале поєднання слів, що означає єдине поняття (наприклад, “закон набирає чинності”, “багато галасу даремно”, “катюзі по заслузі”), яке вживають у певному середовищі, професії. Образні засоби мови — це вживання в переносному значенні речень, зворотів, слів (метафор, гіпербол, порівнянь), а також стилістичних фігур (риторичних запитань, антитез, градацій та інших мовних прийомів). Ступінь володіння образними засобами може свідчити про професійну належність особи, яка писала. Стилістичні ознаки свідчать про манеру викладання думки, зафіксовану в побудові речень, їх довжині, будові тексту в цілому. Стиль відображає особливості використання мовних засобів відповідно до функціонального призначення мови. Розрізняють такі основні стилі виконання письма: науковий, публіцистичний, офіційно-документальний, літературно-художній, жаргонний та розмовний. За ознаками писемної мови можна встановити стать, вік, національність, місце проживання, професію тощо. Ці ознаки відіграють велику роль під час складання орієнтирів для розшуку злочинця. Використовують їх і для ідентифікації. Писемна мова та її ознаки є об’єктом авторознавчого дослідження, що здійснюється під час авторознавчої експертизи з метою вста176
новлення автора, тобто особи, думки якої викладені на письмі. Автора тексту слід відрізняти від виконавця. Автор відображає на письмі інтелектуальні навички, а виконавець — рухові. Тому автора можна встановити як за ознаками писемної мови, так і за ознаками почерку, а виконавця — тільки за ознаками почерку. Ознаки почерку. У криміналістиці під ознакою розуміють зовнішнє вираження внутрішніх якостей об’єкта. Оскільки почерк є системою рухових навичок, які застосовують для графічного відображення думок (слідів пам’яті) на матеріальному носії, ознака почерку є матеріальним відображенням особливостей рухових навичок у рукописі. Ознаки почерку поділяють на загальні та окремі. Загальні ознаки характеризують почерк загалом. Розглянемо основні з них. 1. Виробленість почерку — технічна пристосованість до швидкого письма. За виробленістю почерк може бути вироблений, маловироблений і невироблений. У виробленому почерку, з одного боку, спостерігається варіативність виконання літер, слів, а з іншого — сталість рухів за високого ступеня автоматичності. 2. Тип почерку характеризує його загальну побудову. Він буває простий (близький до “учнівського”), спрощений і вигадливий. Спрощені почерки, як правило, характеризуються швидким темпом виконання та малою розбірливістю літер (почерк лікарів). Для вигадливого почерку характерне ускладнене виконання літер, наявність надрядкових і підрядкових графічних елементів, розчерків у кінці слів. 3. Загальні напрями почерку — це спрямування руху знаряддя письма (за годинниковою стрілкою чи проти неї). Іноді зустрічається кутастість у рухах (у цьому разі почерк називають кутастим). 4. Розмір почерку характеризує його висоту. Почерк буває дрібний (до 2 мм), середній (2–5 мм) і великий (5 мм і більше). 5. Нахил почерку. Почерк може бути правонахилений, лівонахилений і прямий. Правонахилений почерк українських прописів має нахил 70 градусів. 6. Розгін почерку характеризує співвідношення між висотою літер та їх шириною. Якщо ширина перевищує висоту, то почерк має великий розгін і називається розмашистим; якщо висота й ширина однакові — почерк середнього розгону; якщо висота перевищує ширину, то почерк має малий розгін і називається стиснутим, убористим, щільним. 7. Ступінь зв’язаності почерку характеризує кількість знаків (літер), що виконуються без відриву пера (знаряддя письма) від паперу, тобто кількість з’єднаних літер. За ступенем зв’язаності почерк буває відривчастий (коли кожну букву написано окремо), середньої зв’яза177
ності (якщо з’єднано дві-три літери) і зв’язаний (коли з’єднуються понад три літери). Окремі ознаки почерку у спеціальній літературі визначають як особливості написання окремих письмових знаків з точки зору відхилення їх від типових прописів, з яких починається опанування техніки письма у школі. Окремі ознаки почерку є матеріалізованим проявом рухових навичок і графічним відображенням їх на письмі. Письмовий знак-літеру виконують переважно кількома рухами, які є її конструктивними елементами. Поєднані в одне ціле елементи утворюють літери та знаки. Конструктивними елементами письмових знаків є штрихи (прямі та непрямі), овали, напівовали, петлі. Для описання почерку літеру досліджують як ціле і за окремими елементами. Передусім у літері виокремлюють кількість елементів, тобто рухів, якими її виконано. При цьому в конструкції літери розрізняють центральну частину (власне літеру), надрядкову та підрядкову, а в елементах — початок і закінчення рухів, форму елемента (пряму, хвилясту, напівовал, овал, петлю), форму та напрям руху в елементі, спосіб їх з’єднання й відносне розташування. Різноманіття рухів, що відображають навички конкретної особи, у спеціальній літературі класифікують по-різному. Так, І. Пантелєєв розрізняє чотири групи окремих ознак: напрям рухів; зв’язаність письмових знаків; співвідношення письмових знаків та їх елементів; розташування точок початку та закінчення рухів [19]. Д. Бабаєва запропонувала шість класифікаційних груп: форма руху; напрям; протяжність; ступінь зв’язаності; кількість; послідовність. Зрештою, остання класифікація М. Яблокова, який поділяє концепцію В. Орлової, має сім груп окремих ознак. Порівнюючи ці класифікації, доходимо висновку, що вони різняться тільки обсягом груп. Тому розглянемо детальніше класифікацію Орлової — Яблокова, якою користуються в більшості експертних закладів під час почеркознавчих експертиз. Вона складається з таких груп окремих ознак. 1. Форма руху характеризує письмовий знак загалом і окремо кожний його елемент. Розрізняють спрощену й ускладнену форми руху під час виконання окремих літер, а під час виконання елементів — петлясту, кутасту та хвилясту. 2. Напрям руху знаряддя письма може бути за стрілкою годинника і проти стрілки годинника, привідним і відвідним. Точка початку привідного руху розміщується вгорі, а відвідного — внизу. Відвідний рух, як правило, є початком наступного елемента. 178
3. Тривалість руху — це характеристика розмірності руху під час виконання надрядкових і підрядкових елементів, а іноді й знака в цілому. Тривалість руху оцінюється “на око” відносно тривалості виконання основної частини знака. 4. Кількість рухів характеризує наявність у літері чи елементі зменшення чи збільшення руху, що не відповідає конструкції письмового знака: зменшення довжини початкового штриха в літері “г” та заключного в літері “т”, необов’язкові штрихи в літерах “б” та “д”, збільшена тривалість рухів під час виконання овалів і напівовалів. 5. Безперервність рухів як окрема ознака характеризує спосіб з’єднання елементів у письмовому знаку. Вона залежить від частоти відриву знаряддя письма від паперу. Існує злите та інтервальне з’єднання елементів. Якщо закінчення попереднього елемента переходить у початок наступного, таке з’єднання називають злитим. Якщо після закінчення рухів (заключного штриха) утворюється перерва в русі для початку наступного елемента, штрих переривається, таке з’єднання називають інтервальним (за З. Шимановою). Якщо розриви утворюються між літерами, такий почерк називають незв’язаним. 6. Послідовність рухів як окрема ознака важлива тоді, коли у стандартній конструкції знака порушується визначена послідовність рухів, тобто відбувається спрощене написання літер (наприклад, “т”, “ж”, “н”). 7. Відносне розміщення рухів характеризує співвідношення точок початку та закінчення рухів. Відносне розміщення точок початку та закінчення руху може бути верхнім, середнім і нижнім. Певне значення мають точки перетинання елементів у письмових знаках. Їх розміщення в конструкції знака має стійкий навичковий характер. Поряд із загальними та окремими ознаками почерку дехто виокремлює ознаки маскування почерку та інші зміни. Маскування почерку — це виконання тексту зі спотворюванням загальних та індивідуальних ознак почерку. Найчастіше зміні піддаються загальні ознаки — нахил, розмір, з’єднаність. Окремі ознаки важко піддаються зміні (наприклад, практично неможливо писати, роблячи кругові рухи за годинниковою стрілкою). Імітація — виконання письмового тексту з копіюванням і можливим дотриманням загальних і окремих ознак оригіналу почерку особи. За такого способу підробки втрачається темп письма і текст стає схожим на намальований. Стилізоване письмо — виконання тексту друкованими літерами чи лівою рукою. 179
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІДЕНТИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ ПИСЬМА» з дисципліни «Кримінологія»
