Судове почеркознавство — це окремий розділ криміналістики, що вивчає письмо як джерело інформації, яке стосується його автора, та інші фактори, які цікавлять попереднє слідство та суд. Теоретичною основою судового почеркознавства є психофізіологічне вчення академіка І. Павлова про вищу нервову діяльність людини та її динамічний стереотип; учення про навички письма, їх стійкість і відносну незмінність; учення про індивідуальність письма, відображену в сукупності його ознак, що фіксуються на матеріальних носіях. Судове почеркознавство оперує поняттями “письмо”, “почерк”, “навичка”, “ознака”. Письмо — це засіб фіксування думки людини за допомогою системи спеціально створених умовних знаків — алфавітів (абеток). Системи письма (літерні, клиноподібні, ієрогліфічні тощо) забезпечують спілкування людей, обмін інформацією, дають змогу людині здобувати нові знання. До особливостей літерного письма належить просте опанування ним і зв’язок його з фонетикою мови. Письмо є засобом фіксації слідів пам’яті (суб’єктивних образів, знань, суджень і думок) людини, тобто проявом її динамічних властивостей. Письмо має дві сторони — змістову (семантичну), яка називається писемною мовою, і графічну (технічну), тобто графіку виконання літер, знаків, символів — почерк. Писемна мова — це змістове значення тексту, виконаного (написаного) на матеріальному носії (папері, дереві) мовними засобами, які застосовують для його відображення. Розрізняють письмо літерне, цифрове та символьне. Почерк є системою рухів, які людина здійснює під час виконання знаків, літер. Це технічна сторона письма, зафіксована в рукопису система звичайних рухів, в основі формування якої лежить письмово-ру174
хова навичка, тобто рух (дія), який характеризується високим ступенем засвоєння та відсутністю поелементної свідомої регуляції. Навичка письма формується під впливом мовного середовища, навчання та виробничої письмової діяльності, фізичних і психологічних особливостей людини. Для формування навички письма потрібне свідоме, цілеспрямоване зусилля щодо вибору лексичних засобів з дотриманням граматичних та стилістичних норм і правил виконання письмових знаків. Розрізняють навички перцепційні (чуттєві), інтелектуальні та рухові (що лежать в основі формування ознак письма). У результаті тривалого тренування навичка письма стає автоматичною, тобто під час створення письмового документа увага людини зосереджується не на графічному виконанні, а на змістові тексту. Автоматичність навички письма зумовлюється діяльністю вищої нервової системи людини. Зазначені принципи є основою індивідуальної та постійної навичок письма. Отже, писемна мова є відображенням інтелектуальних навичок людини, а почерк — відображенням її рухових властивостей. Сформовані інтелектуальні (писемна мова) і графічні (почерк) навички є засобами відображення динамічних властивостей людини в зовнішньому середовищі. Основою навички письма є вчення І. Павлова про динамічний стереотип, згідно з яким сформована навичка письма майже ніколи не змінюється, закріпившись у вищій нервовій системі у вигляді динамічного стереотипу. З огляду на це навички писемної мови і почерку мають такі самі властивості, що вивчаються у психології та фізіології вищої нервової діяльності — динамічність, стійкість, автоматичність, варіативність і відображуваність. Навички писемної мови і почерку характеризуються ідентифікаційними ознаками, які застосовують для ототожнення особи, яка писала, і встановлення особистих властивостей людини.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОНЯТТЯ І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОЧЕРКОЗНАВСТВА» з дисципліни «Кримінологія»
