Боротьба з посяганнями на відносини власності є одним з головних завдань здійснення кримінальної політики держави, однією з найважливіших її функцій — забезпечення економічної безпеки, захисту права власності (статті 17, 41 Конституції України). У криміналістиці радянського періоду вивченню проблем розслідування злочинів проти власності, особливо розкрадань, приділялася велика увага, внаслідок чого були розроблені окремі методики розслідування розкрадань, що вчиняються у різних галузях виробництва та сфері обслуговування. Однак докорінні перетворення у сфері економіки, перехід до ринкових відносин, реформування власності та ряд інших причин соціального та правового характеру призвели до істотних змін у стані, динаміці та структурі злочинних посягань на відносини власності. Останнім часом спостерігаються певні особливості у механізмі злочинів, способах приготування до їх вчинення та приховування у сфері підприємницької діяльності, кредитування, приватизації та ін. Цьому сприяють також недоліки в установленому порядку грошового обігу, обліку матеріальних цінностей, звітності, документообігу та ін. Відповідальність за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем передбачена ст. 191 КК. Загальна криміналістична характеристика привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем може розглядатися як система, що складається з елементів, які, у свою чергу, містять підсистеми компонентів: а) суб’єкт розкрадання (особа злочинця) (категорії службових, матеріально відповідальних осіб, технічного персоналу та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину); чинники, що вплинули на формування та здійснення злочинної мети, утворення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками та ін.; б) спосіб приготування до розкрадання (прийоми створення неврахованих лишків сировини, готової продукції, коштів та ін.), його вчинення (прийоми заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації), приховування злочинів, маскування злочинних дій; обставини, що обумовили вибір розкрадачами певних способів (загальних для різних галузей, характерних для даної галузі виробництва, технології виготовлення певних видів сировини, напівфабрикатів, готових виробів та ін.); в) предмет посягання — кошти, матеріальні цінності у вигляді сировини, матеріалів, пального, продукції, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої вартості, що можуть бути віднесені до різних джерел розкрадання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені на підприємстві, в організації, установі за рахунок лишків, що надійшли зі сторони, від співучасників); г) обстановка розкрадання — місце (галузь виробництва, сфера обслуговування, виробнича дільниця, структурний підрозділ організації, підприємства та ін.); умови, що визначаються технологічним процесом або операцією, системою обліку та звітності, зберіганням та рухом коштів і матеріальних цінностей, документообігом (оформлення та рух управлінських, проектних, облікових, бухгалтерських, лабораторних, технічних, технологічних, виробничо-господарчих, статистичних та інших документів), видом продукції, що використовується; час (астрономічний), сезонність робіт; канали збуту, реалізації здобутого злочинним шляхом; ґ) наслідки розкрадання, відображені у матеріальній обстановці злочину (характерні сліди, їх локалізація та взаємозв’язок), викликані службовими та позаслужбовими діями та зв’язками розкрадачів, способом життя, поведінкою у побуті, особистими зв’язками. Кожний елемент системи пов’язаний з іншими як прямо, так і опосередковано, що визначає характер зв’язків між ними залежно від рівня та обсягу завдання, яке вирiшується слідчим. Наприклад, у будь-якому випадку можна простежити зв’язок між елементами «суб’єкт розкрадання» та «спосіб розкрадання», який виражається у тому, що лише певні категорії службових чи матеріально відповідальних осіб можуть використовувати певний спосіб розкрадання. Водночас на цей зв’язок впливають побічні обставини, що стосуються предмета злочинного посягання та обстановки розкрадання. Тому для аналізу такого прямого зв’язку, обумовленого чинниками, що впливають на вибір розкрадачами способу злочину, важливо враховувати вид та особливості предмета посягання, характер обстановки розкрадання. Надаючи особливого значення способу розкрадання, розглянемо детальніше елемент криміналістичної характеристики цих злочинів. Спосіб вчинення злочину є об’єктом вивчення ряду наук кримінального циклу: кримінального права, кримінології, кримінального процесу, криміналістики. Кримінально-правове поняття способу, що розробляється на основі кримінального закону, є базовим для інших наук. У криміналістиці велике значення надається дослідженню способу злочину і, зокрема, способу вчинення розкрадань. При цьому він розглядається не тільки як спосіб вчинення злочину, що виявляється у заволодінні майном, а й як спосіб приготування (створення резервів для розкрадання) та його приховування. Такий підхід до розуміння способу злочину, не порушуючи змісту кримінально-правового поняття способу, вводить до нього елементи, що найповніше вiдображають механізм злочину. Найбільш точним видається визначення способу службового розкрадання як прояву злочинної діяльності, що виявляється в об’єднаній загальним задумом системі дій розкрадачів із створення умов для розкрадання, вилучення майна (шляхом використання або зловживання службовим становищем) з відповідних фондів, обернення його на свою користь або на користь інших осіб та приховування злочину. Встановлений спосіб вчинення розкрадання, що проявився у злочинному заволодінні майном, може слугувати одним з доказів вини обвинуваченого. У кожному випадку розслідування за кожним епізодом розкрадань спосіб має бути повністю доведений із зазначенням прийомів створення резервів для розкрадання, вилучення майна і приховування злочину. Значення встановлення способу розкрадання визначається важливістю завдань з його розкриття, доказування у кримінальній справі (ст. 64 КПК), належної кваліфікації, з’ясування обтяжуючих обставин, особливо якщо застосування способу пов’язано з участю у розкраданні організованої групи. Слід враховувати й те, що спосіб вчинення злочину береться до уваги судом для індивідуалізації покарання винного, оскільки він характеризує не тільки сам вчинок, а й суб’єкта злочину. Все це зумовлює необхідність зазначення способу злочину в описовій частині обвинувального висновку і в мотивувальній частині обвинувального вироку (статті 223, 334 КПК). На суть і особливості способів розкрадання було звернено увагу в зв’язку з розвитком наукових основ розслідування цієї категорії злочинів, внаслідок чого зроблено висновок про те, що знання способу розкрадання дає можливість вчасно виявити і припинити злочин, прийняти правильне рішення щодо порушення кримінальної справи, забезпечити якісне планування розслідування. У системі закономірних зв’язків елементів криміналістичної характеристики спосіб розкрадання часто посідає ключове місце як об’єкт встановлення і засіб з’ясування різних обставин злочину. Вибору способів розкрадання властиві певні закономірності, пов’язані з впливом таких обставин, як ставлення певних категорій осіб до ввіреного їм майна, вигляд і особливості цього майна, обстановка й умови виробництва, зберігання, обліку та ін. Тому знання слідчим чинників, що зумовлюють вибір і застосування розкрадачами способів підготовки до розкрадання, їх вчинення і приховування дозволяє йому висунути версії щодо механізму злочину в цілому та зв’язку даного розкрадання з іншими злочинами. Відомо, що кожному способу розкрадання притаманна своя внутрішня логіка розвитку. Наприклад, вчинення дій з метою використання створених резервів матеріальних цінностей вимагає застосування прийомів із вилучення неврахованих лишків і приховування їх, інших дій (у певній послідовності, за участю певних осіб). Спосіб розкрадання має свою структуру, що містить систему певних прийомів. За структурою способи можуть бути простими, тобто складатися із дій, спрямованих на вилучення майна (без підготовки, утворення резервів і приховування розкрадання) та складними, що містять комплекс дій із створення неврахованих лишків, їх вилучення шляхом вивезення за межі місця легального знаходження (зберігання), приховання як самих способів, так і наслідків розкрадання в цілому. Аналіз кримінальних справ про розкрадання свідчить, що способи їх підготовки, вчинення і приховування різноманітні. Разом з тим вони мають певну стабільність, повторюваність, хоча й видозмінюються під впливом певних чинників (зміни системи обліку, звітності, технології виробництва, постачання і збуту, норм списання витрат та ін.). Ці обставини вимагають упорядкування знань про способи розкрадання з метою розробки оптимальних систем типових версій про їх застосування розкрадачами у відповідних кримінальних ситуаціях. Для цього й проводиться класифікація способів вчинення таких злочинів з урахуванням форм розкрадання — привласнення, розтрати, зловживання службовим становищем, що використовуються розкрадачами залежно від того, чи є вони матеріально відповідальними, службовими особами і безпосередньо розпоряджаються ввіреним їм під звіт майном, чи є вони особами, які вчиняють розкрадання шляхом використання своїх службових повноважень. Це обумовлює вибір розкрадачами певних способів злочину. Тут можливі різні варіанти. Залежно від означених чинників у розкраданні можуть брати участь службові особи — керівник господарського підрозділу, матеріально відповідальна особа, бухгалтерські працівники. Найбільш загальними критеріями класифікації способів розкрадання є: 1) предмет злочинного посягання — способи розкрадання матеріальних цінностей і коштів; 2) ступінь спільності способів — способи, типові для всіх галузей народного господарства, та способи, характерні для окремих галузей, видів виробництва; 3) документальне оформлення (облік) майна — способи розкрадання врахованих і неврахованих цінностей. При очевидній відмінності означених критеріїв усі вони, будучи пов’язаними між собою, у комплексі складають основу для побудови класифікації способів розкрадання з перевагою того або іншого критерію. Крім цього, способи розкрадання можуть бути класифіковані за загальним механізмом злочинної операції при випуску неврахованої продукції: 1) операції, що проводяться без офіційного оформлення документів (або з фіктивним документальним прикриттям), — «бездокументні» операції та 2) операції, що здійснюються без фактичного руху товарів, — «безтоварні» операції. У сучасних умовах виробництва продукції і збуту товарів вказані способи зі всіма модифікаціями зберігають кримінальну «привабливість» для розкрадачів, оскільки дозволяють не тільки викрадати матеріальні цінності й кошти в державному і колективному секторі, а й приховувати прибутки від оподаткування у легальній частині виробничої і комерційної діяльності, здійснювати незаконні бартерні операції з порушенням правил валютного регулювання, прикривати фіктивне підприємництво тощо. Перший з означених злочинних механізмів характерний для розкрадань, пов’язаних з випуском неврахованої продукції та її збутом. Другий злочинний механізм — розкрадання, що вчиняються шляхом «безтоварних» операцій. Оскільки цей спосіб має безтоварний характер, покупець і продавець, які перебувають у злочинній змові, виконують такі фіктивні операції. Продавець вилучає з каси свого підприємства суму грошей, яка дорівнює сумі, перерахованій покупцем через банк (з касового виторгу), або вилучає на ту саму суму частину товарів (нібито призначених для покупця). Покупець оформляє документи на матеріальні цінності, що надійшли нібито від продавця, і списує їх у видаток за встановленими правилами, використовуючи для цього додаткові злочинні способи приховування. Таким чином, операція вчиняється без руху (переміщення) матеріальних цінностей і приховується фіктивними звітами й обліковими документами. Описані способи можна назвати «універсальними» для ситуацій, коли розкрадач зазіхає на чуже майно, ввірене йому у зв’язку з виконанням посадових обов’язків, або у разі розпорядження цим майном. Велике значення для розкриття розкрадань має знання слідчим типових способів створення лишків для розкрадання, збуту і реалізації неврахованої продукції в різноманітних галузях промислового і аграрного виробництва, торговельних та інших підприємствах.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Криміналістична характеристика розкрадань» з дисципліни «Криміналістика»
