Правопорушення – протиправне, винне, суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), за яке настає юридична відповідальність. Ознаками правопорушення є: 1) соціально небезпечне або шкідливе діяння; 2) протиправне, неправомірне діяння; 3) винне діяння, вина виражається у формі умислу чи необережності; Намір (умисел) визначається двома формами: прямий намір буває тоді, коли суб’єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настання його шкідливих наслідків; непрямий намір є тоді, коли суб’єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його негативні наслідки, але байдуже ставиться до можливості їх настання. Необережність також виступає у двох формах: - протиправна самовпевненість - суб’єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання його негативних наслідків, але сподівається, що вони не настануть. - протиправна недбалість – суб’єкт не передбачає настання можливості негативних наслідків діяння, хоча повинен і міг їх передбачити. 4) юридично карне діяння. Глобальною причиною всіх правопорушень є соціальні протиріччя, що завжди наявні в суспільстві. Основні причини правопорушень: 1. Об’єктивні причини (не залежать від особи, вони зумовлені обставинами) – причини економічного характеру, соціальні причини, обставини особистого характеру, суперечність чинного законодавства основним правам людини. 2. Суб’єктивні причини (пов’язані з самою особою) – темперамент особи, незнання особою вимог закону, конкретні психічні відхилення, схильність людини до вживання алкогольних напоїв, наркотичних або токсичних речовин. Правопорушення зумовлюються не однією окремою причиною, а відразу кількома. Залежно від ступеня небезпеки та завданої шкоди правопорушення поділяються на два види: проступки і злочини. Проступки – менш небезпечні правопорушення (порушення трудової дисципліни, суспільного порядку, невиконання цивільно – правового договору і т. ін.). Злочини – найбільш небезпечні для суспільства правопорушення, що посягають на значущі соціальні цінності (життя, здоров’я індивіда, власність, безпеку держави, суспільну безпеку і т.ін.). Злочинами є тільки кримінальні правопорушення. Залежно від виду юридичної відповідальності правопорушення поділяються на: 1) дисциплінарні проступки (наприклад, порушення трудової дисципліни); 2) адміністративні проступки (наприклад, порушення суспільного порядку, правил торгівлі, правил дорожнього руху, які не завдали тяжких наслідків); 3) цивільно–правові проступки (наприклад, невиконання договірного зобов’язання, порушення авторського права); 4) кримінальні правопорушення (злочини). Правопорушення мають свій склад правопорушення – систему об’єктивних і суб’єктивних ознак, які визначають певне діяння як правопорушення, це його структура, в яку входять: - об’єкт правопорушення; - об’єктивна сторона правопорушення; - суб’єкт правопорушення; - суб’єктивна сторона правопорушення. Об’єкт правопорушення – блага чи соціальні цінності, що охороняються нормами права, на пошкодження, позбавлення чи знищення яких спрямоване протиправне діяння (власність, життя, здоров’я людини, державна безпека, порядок управління, честь і гідність особи). Об’єктивна сторона правопорушення включає протиправне діяння (таке діяння може бути виражене як в активних діях, так і в бездіяльності – невиконанні зобов’язуючих норм), його шкідливі наслідки, причинний зв'язок між протиправними діяннями і шкідливими наслідками, а також місце, час, спосіб, засоби, обставини та умови скоєння правопорушення. Суб’єкт правопорушення – особа, наділена дієздатністю (яка включає деліктоздатність і здатність укладати угоди), осудна, здатна усвідомлювати свої дії. Суб’єктивна сторона правопорушення включає мету (ідеальне уявлення про наслідки діяння), мотив (внутрішня причина, яка спонукала до діяння) і провину (поділяється на намір (умисел) і необережність – з їх різновидами).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття, причини та види правопорушень» з дисципліни «Основи правознавства»