Відновлення монархії у Франції. Хартії 1814 р. і 1830 р.
31 березня 1814р. союзні війська (Росії, Англії, Австрії та Пруссії) на чолі з російським імператором увійшли до Парижа. Наполеон Бонапарт зрікся престолу. На вимогу союзників і старої французької аристократії Сенат відновив династію Бурбонів. Королем було проголошено брата страченого Людовика XVI - графа Прованського, котрий сів на престол під іменем Людовика ХУЛІ. Він, розуміючи те, що абсолютну монархію у Франції відновити вже неможливо, змушений був оголосити Хартію, за якою в країні встановлювалася конституційна монархія. Хартія закріплювала політичне панування великих землевласників і залишала за королем величезну владу. Король був главою держави та виконавчої влади, йому підпорядковувались армія, міністри, без його підпису жоден закон не набирав чинності. Законодавча влада передавалася двопалатному Парламенту. Одну палату — перів - призначав король, другу - депутатів - обирали двоступеневими виборами один раз на п'ять років. Запроваджувався високий майновий і віковий ценз. Отже, режим, який виник унаслідок реставрації монархії, характеризувався союзом дворян і великої буржуазії. При дворі посилювався вплив крайніх роялістів, які прагнули повного відновлення абсолютизму та повернення втрачених маєтків. Духовенство засуджувало тих, хто в роки революції придбав церковні й емігрантські землі. Селяни побоювалися, що відновлять феодальні повинності. Понад20 000 офіцерів наполеонівської армії та величезну кількість урядовців було звільнено, в армії зростало незадоволення. З такої ситуації скористався Наполеон і в березні 1815р. відновив свою владу. Однак 18 червня 1815 р. наполеонівська армія була остаточно розгромлена союзниками під Ватерлоо. 22 червня 1815 р., після стоденного правління, Наполеон змушений був зректися престолу. Відбулося друге падіння імперії та відновлення влади Бурбонів. Воно ознаменувалося хвилею білого терору. Керівні посади в армії та адміністрації зайняли дворяни-емігранти. Палата депутатів ("незрівнянна"), що була обрана в 1815 р. та складалася, за словами Людовика XVIII, з "більших роялістів, аніж сам король", домагалася відновлення колишніх привілеїв дворянства та духовенства. Король, побоюючись революційного спалаху, змушений був у 1816 р. розпустити цю палату. Проте з 1820-1821 рр., коли до влади знову прийшли ультрароялісти, дворянсько-клерикальна реакція посилилася. Змінено виборчий закон на користь великих землевласників (їм було надано по два голоси), ще більше підвищено майновий ценз для виборців, відновлено попередню цензуру над пресою, школу й усю освіту віддано під нагляд католицької церкви, почала здійснюватися реакційна зовнішня політика (контрреволюційна інтервенція в Іспанії). Дворянська реакція ще більше посилилася, коли після смерті Людовика XVIII (1824 р.) на престол сів "король емігрантів" - КарлХ (1824-1830 рр.). Тоді ухвалено закони: про виплату емігрантам грошової винагороди розміром 1 000 000 франків за конфісковані під час революції маєтки; про "святотатство", за яким встановлювалося довічне заслання на галери за крадіжку церковного майна та смертна кара "четвертуванням" і "колесуванням" за "осквернення причастя" та ін. Усе це спричинило загальне незадоволення та наприкінці 20-х рр. у країні знову сформувалася революційна ситуація. У березні 1830 р. Карл X розпустив палату депутатів, однак нові вибори тільки поліпшили в ній позиціїліберальноїбільшості. Водночас король зважився на реакційний переворот. 25 липня 1830 р. він підписав чотири "ордонанси", чи укази, відповідно до яких палата депутатів оголошувалася розпущеною, виборче право змінювалося й відтепер надавалося лише великим землевласникам, скасовувалася свобода друку, для видання газет встановлювалася система попередніх дозволів. Ці ордонанси дали останній поштовх революційному вибухові. Протягом "трьох славетних днів" (27-29липня 1830р.) революція перемогла. Карл X утік за кордон. Однак ліберальна буржуазія зуміла відняти плоди перемоги в народу, не хотіла та боялася республіки, знаючи з досвіду 1793 р., що республіка приводить до втручання народу в державні справи. Велика буржуазія намагалася зберегти монархію. Вона, фактично, посадила на трон Луї-Філіппа Орлеанського. Король погодився на нову конституцію, що її було прийнято під назвою "Хартії 1830 р.". Ця Конституція проголошувала: недоторканність свободи друку та зборів; зменшення майнового цензу як для виборців, так і для обраних; розширення повноважень палат, зокрема в галузі законодавства; король без згоди Парламенту не мав права видавати закони, але мав право законодавчої ініціативи; встановлення відповідальності міністрів перед Парламентом.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Відновлення монархії у Франції. Хартії 1814 р. і 1830 р.» з дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн»
