Джерела, зміст і основні риси права Стародавнього Єгипту
Основним джерелом права в Стародавньому Єгипті був звичай, що поступово, в інтересах соціальної верхівки суспільства, перетворюється на звичаєве право. З розвитком держави більш активною стає нормо-творча діяльність фараонів, які видавали закони та розробляли збірники права. Зокрема, відомі своєрідні кодекси Сеті (XIV ст. до Р. X.), Бокхоріса (VIII ст. до Р. X.) та ін. Значну увагу право приділяло регулюванню відносин, пов'язаних із власністю. Основними об'єктами власності були: земля, раби, сільськогосподарські тварини й інвентар. Правовий статус земельних володінь був різним (державні, храмові, приватні, общинні). Фараон від свого імені надавав землі в безстрокове користування храмам, знаті, сільським общинам. Земля надавалася на умовах виконання певних обов'язків (будівництво храмів, пірамід, палаців, каналів, сплати ренти тощо). Найбільшими були храмові та царські господарства. Земля храмів і царських вельмож могла продаватися, даруватися, переходити у спадок. Общинні землі такого статусу не мали. Зобов'язальне право передбачало різні види договорів: купівлі-продажу, позики, майнового й особистого найму, поклажі, доручення, оренди та ін. Особливо поширеним був договір купівлі-продажу. Продаватися могли різноманітні товари, зокрема землі та раби. Однак під час продажу землі необхідно було дотримуватися певних вимог: договір укладавсь у присутності свідків, імена яких, як і ціна, фіксувалися в особливому документі, де записувався й текст клятви, що проголошувалася при укладанні договору. Договір позики укладався під відсотки, що були досить високими. Забезпечення цього виду договору гарантувалося заставою сім'ї, родичів або навіть мумії батьків боржника. Шлюб оформлювався договором між чоловіком і дружиною в письмовій формі. Необхідними атрибутами шлюбної угоди був подарунок нареченого сім'ї нареченої перед шлюбом. Майно дружини вважалося приданим і залишалося її власністю, але в разі потреби вона могла його передати в сім'ю. Жінка мала досить широку правоздатність (могла особисто укладати угоди, купувати й орендувати майно, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством тощо). Розлучення було вільним, але якщо воно відбувалося з ініціативи чоловіка, то все його майно переходило до старшого сина (майорат), який повинен був розділити його між дітьми. У тогочасному кримінальному праві виділяли кілька груп злочинів: державного характеру (змова, заколот, розголошення державної таємниці); проти особи (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, образа); проти власності (крадіжка, грабіж, знищення 19 чужого майна); військові (за перехід воїнів на бік ворога, порушення військової дисципліни); проти релігії (порушення правил релігійних культів, чаклунство, виготовлення різноманітного зілля та напоїв для чарів); проти сім'ї (подружня зрада дружини, статеві зносини з близькими родичами) й інші (наприклад, відступ від установлених правил лікування, винахід нового танцю чи складання нової пісні та ін.). Покарання в Єгипті були суворими, їхньою основною метою було залякування. Дуже широко застосовувалася смертна кара, що здійснювалася через спалення чи посадження на палю. Високопоставленим особам, засудженим до страти, надавалася можливість покінчити життя самогубством. Іноді страта замінювалася рабством. Тілесні покарання поділялися на болісні (побиття батогом, палицями) та калічницькі (відрізання рук, вух, носа, язика, кастрація тощо). Карали також важкими примусовими роботами (каторгою), тюремним ув'язненням. Практикувалися грошові штрафи (скажімо, за крадіжку храмового майна — у розмірі сторазової вартості вкраденого), ганебні покарання (виставляння біля ганебного стовпа), перетворення вільної людини на залежного працівника та ін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Джерела, зміст і основні риси права Стародавнього Єгипту» з дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн»
