Римське право додержувалось системи переліку деліктів, не знаючи загального принципу, що будь-яке винне неправомірне заподіння майнової шкоди породжує деліктне зобов'язання. Зобов'язання з недозволених дій, які виходили за межі переліку деліктів, дістали назву зобов'язань ніби з делікту. Зобов'язання ніби з деліктів подібні до деліктів, проте не є деліктами у власному розумінні цього слова - вони не підпадають під перелічені рубрики. Подібно до деліктів, ніби делікти викликають грошову відповідальність. Разом з тим у ряді випадків, коли квазіделікт учинений рабом, відповідальна особа може анулювати свою відповідальність шляхом видачі раба потерпілому. Перелік квазіделіктів наведений в Інституціях Юстиніана, але відповідальність за них була встановлена значно раніше. Із зобов'язань ніби з деліктів виділяють такі. 1. Відповідальність судді за недбале або неправильне виконання своїх обов'язків. Якщо суддя виніс несправедливий вирок або недбало вирішив судову справу, то його дії визнавалися неправомірними, ніби деліктами, і тягнули за собою майнову відповідальність. Потерпілій рсобі давався позов про відшкодування збитків. Розмір стягнення зі судді встановлювався залежно від
важливості порушення ним його обов'язків і у випадку навмисних дій міг досягати повної ціни спору. 2. Відповідальність за "вилите і викинуте!'. Якщо на пішохідну дорогу було щось вилито або викинуто і цим заподяіна шкода, то кожен потерпілий за преторським едиктом одержував позов про "викинуте і вилите" проти того, хто це зробив. Віповідальність винної особи наставала незалежно від її особистої вини, а тому цей вчинок не був деліктним, бо деліктна відповідальність поставала лише за наявності вини. Відповідальність за цим позовом залежала від характеру заподіяної шкоди, зокрема: за пошкоджене майно власнику присуджувалася подвійна ціна; за поранення вільної людини стягувався штраф за справедливою оцінкою судді; за заподіяння смерті вільній людині стягувався штраф у сумі 50 тис. сестерцій. Близькою до цього ніби делікту була відповідальність за утримання диких тарин у місцях, відкритих для загального користування. Якщо така тварина заподіяла смерть вільній особі, то накладався штраф до 200 тис. сестерцій. Заподіяння тілесних ушкоджень тягнуло відшкодування усіх збитків, пов'язаних із лікуванням. 3. Відповідальність "за поставлене або підвішене". У Римі, особливо у бідних кварталах, були вузькі вулиці. На підвіконнях, на карнизах зовнішніх стін будинків, де мешкала біднота виставляли і розвішували різні речі. Якщо будь-яка річ була поставлена або підвішана таким чином, що могла впасти і заподіяти шкоду особам, які проходили вулицямг, то всякий Громадянин міг пред'явити позов про присудження винного до штрафу в розмірі 10 тис. сестерцій незалежно від їх вини і наявності шкоди. 4. Відповідальність господарів готелів, заїжджих дворів і кораблів. Названі особи відповідали в подвійному розмірі за пошкодження або крадіжку речей мешканців готелів чи пасажирів кораблів, якщо цю шкоду заподіяли працівники готелів або хтось із команди корабля. Підстави цієї відповідальності вбачали в тому, що господар готелю чи власник корабля винний у недостатньо передбачливому виборі своїх службовців. Список відносин, які могли бути зачислені до ніби контрактних і ніби деліктних можна було значно продовжити, проте це не має ніякої ні теоретичної, ні практичної цінності. Усі позадоговірні і позаделіктні зобов'язання найліпше можуть бути пізнані у зв'язку з тими основними інститутами, до яких вони примикають, зокрема у зв'язку з інститутами опіки, заповіту, сімейними та родинними відносинами.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Зобов'язання з ніби-приватних деліктів» з дисципліни «Основи римського приватного права»
