Джерела римського права не дають нам точного визначення терміну "зобов'язання ніби з договору", однак, відомо, що ним позначаються зобов'язання, які виникають між сторонами, проте вони не базуються ні на договорі, ні на правопорушенні. Ці зобов'язання здавна були подібні до договірних. І саме така подібність дала підставу для створення категорії зобов'язань "ніби з договору". Даючи цим зобов'язанням таку назву, римські юристи спірні питання про умови і межі відповідальності, що виникали в подібних випадках, вирішували аналогічно тим, як вони вирішуються стосовно відповідних договорів. Одностороння дія, з якої виникло зобов'язання ніби з договору, за своїм характером повинна бути правомірною. З недозволеної дії випливає зовсім інший тип зобов'язань - деліктні зобов'язання, про які мова йтиме далі. У категорію зобов'язань ніби з договору входять різні випадки, з яких можна виділити такі: ведення чужих справ без доручення і зобов'язання, які виникаютьз безпідставного збагачення. Ведення чужих справ без доручення - negatorium gestio. Ведення чужих справ без доручення мало місце в таких випадах, коли одна особа - гестор (gestor) веде справи іншої - домінуса (dominus) без вигоди, не маючи на це доручення цієї особи. Таке піклування про чужі справи, незважаючи на брак доручення з боку зацікавленої особи, могло бути виявлене в найрізноманітніших формах: управління майном померлої особи до появи спадкоємців, піклування про майно іншого або сплата боргів відсутнього, надання будь-якої юридичної або фізичної послуги. Наприклад: раптово хтось помирає або в силу інших причин не має змоги турбуватися про свої інтереси. Сусід веде справу померлого до появи спадкоємців. У такому випадку встановлюються відносини, подібні до договору доручення, причому необхідно, щоб справа для гестора була чужою. З самого факту ведення чужих справ за певних умов виникало зобов'язання як на стороні гестора, так і на стороні домінуса.
В одному з преторських едиктів зазначалося: "Якщо хтось буде вести справу іншої особи або померлого, я дам на цій підставі позов". Ульпіан у своєму коментарі до цього едикту називає це розпорядження єдикту важливим і необхідним, оскільки для відсутніх власників конче потрібно не залишитися беззахисними і не зазнати збитків у відносинах володіння і продажу речей, або не позбутися права на позов про стягнення штрафу, або втратити свою річ. Цей вид зобов'язань виникає за таких умов- 1. Як зазначено, ведення чужих справ без доручення виявляється в найрізноманітніших діях на користь господаря. При цьому не так важливо, яку справу взяв на себе гестор - важливо те, що він виявив турботу^про майно іншої особи, і вже це визнавалося як ведення чужих спра#- Найчастіше піклувалися про майно осіб, відсутніх на місці знаходження майяа. Однак відсутніть власника майна не була необхідною ознакою ведення чужих справ. Будь-яка інша особа могла взятися за ведення чужих справ тому, що безпосередньо зацікавлена в цьому особа в силу певних обставин була неспроможна це зробити. 2. Піклування про чуже майно повинно виявлятися в певних діях, спрямованих на обслуговування чужого майна. Це робиться особою для виникнення зобов'язання ніби з договору. Важливо лише те, щоб Особисто перед господарем справи на гесторі не було ніякого обов'язку здійснювати ці дії ні за договором, ні в силу закону. А тому не може бути ведення чужих справ, коли є доручення від господаря, або коли гестор є опікуном, який згідно з законом повинен піклуватися про свого підопічного. 3. Для того, щоб виникло зобов'язання ніби 3 договору, ведення справи повинно відбуватися за рахунок господаря, Це треба розуміти так: особа, яка вела чужі справи, робила певні витрати з наміром віднести їх на рахунок власника. У Дигестах сказано: "Не можна вимагати повернення зроблених витрат, коли, роблячи їх, я не котів нікого зобов'язувати стосовно себе". 4. Ведення чужих справ - відносини безоплатні. Оскільки відносини між гестором та господарем засновані на взаємній довірі, повазі, то оплачувати таку послугу вважалося явищем ганебним для вільної людини. Якщо господарем справи виявиться не той, кого вважав гестор, то це не є перешкодою для визнання юридичних наслідків ведення чужих справ без доручення, але тіль ки стосовно справжнього господаря. Які ж права та обов'язки сторін у зобов'язанні ніби з договору? В Інституціях Гая сказано: "Особа, яка пров ела чужу справу з користі для господаря, зобов'язує останнього своїми діями і, навпаки, гестор зобов'язаний подати звіт njpo ведення справи. При цьому гостору не досить було виявити турботу про чужі справи, а максимум турботи і обережності з найбільшою вигодою для господаря". З цього уривку Інституцій видно, що гестор повинен ставитись до чужої справи з повною доброчесністю і відповідати1'™ за будь-яку вину. Були, однак, випадки, коли відповідальність гестора дещо обмежувалася. Зокрема, коли хтось взявся за ведення чужої справи під впливом*0111 особливого почуття відповідальності за інтереси господаря в зв'язку з наявною небезпекою для його майна (наприклад, під час пожежі), то він відповів511133 тшьки за dolus - навмисну вину. Гестор, виконавши свою справу, повинен був подати докладній1™1,1 зшт ' пере-дати господареві справи всі цінності, які виявилися в нього в резулв,<пьтаті ведення справи. Але своїми ді$ми гестор зобов'язував господаря справи лиА,ише TCW> коли можна визнати, що його дії відповідають інтересам господаря спр;'Рави- Обов'язок господаря справи схвалити дії гестора і повернути S1 И0МУ втрати, яких він-зазнав під час ведення справи, що визначаються лише озй)Шако^° господарської доцільності дій та досягнутим ефектом чи результатом. Які*І-Щ0 ди гестора не були схвалені господарем, він все ж був зобов'язаний прийняти™ 3B1T>' коли суд визнавав їх доцільними, то витрати по справі господар поверта'|Гав' Разом з тим у Дигестах зазначалось, що особа, яка пред'яви^1113 п°зов гес-тору, може скористатися ним не тільки в тих випадках, коли спра^ава' ЯКУ вона вела, дала певний результат, але досить того, що ведення справи ** °УЛ0 госпо-дарськи доцільним, хоча результату не було досягнуто. Наприклад:Я> ЯКЩ° особа поставила опору до будинку або лікувала хворого раба, вона одер;0ЖУвала аспо negatorium gestorum і в тому випадку, коли дім завалився чи раб й помер. Якщо дії гестора не можна визнати господарсько доцільним^111' г°подар справи відмовлявся визнати і схвалити їх, гестор не тільки не одер^У338 затРа_ чених коштів, але й був зобов'язаний поновити той стан, в якому v пересувало майно господаря справи до ведення справи без доручення. З цьсРТ0 приводу джерела (Д) свідчать, що іноді гестор відповідав за будь-яку вину,' в Т0МУ числі й за випадок (casus). Наприклад, гестор починав якусь нову справ^У>.незвичаи~ ну для відсутньої особи. Якщо це призводить до негативних н *аслідків, то відповідальність цілком лягає на гестора, а якщо приносить приб^У701^ то вш надходить господареві справи. У тих випадках, коли в одній спра^81 виявилася шкода, а в іншій прибуток, господар повинен зарахувати одне за ' °Дне- Якщо ведення чужих справ відбулося відповідно до передба*яених nojIOJ жень і господар справи не міг відмовитися від схвалення дій гесто£?а' останній за casus (випадок) не відповідав і все ж мав право на позов про відіуцк°ДУвання витрат. У тих випадках, коли гестор не мав права на повернення витРат> яких зазнав, він принаймні міг вимагати від господаря справи поверне ння ПІннос-тей, на які той збагатився завдяки діям гестора (повернення безГаідставного збагачення). Своєрідний випадок ведення чужих справ без доручення є вед*ння ЧУЖИХ справ у своїх власних |нтересах. У Дигестах сказано: "Якщо хтось в1В М01спра- П(ЛЛ
одержання чужого майна, злодій відповідав за випадкову загибель речі. В останньому випадку злодій зобов'язаний був виплатити найвищу ціну, яку річ мала за час між викраденням і присудженням. Позов про повернення одержаного від крадіжки дається тільки тому, за рахунок кого збагатився злодій, тобто власнику речі. Відповідачем за цим позовом був тільки злодій та його спадкоємці. Співучасники та посібники злодія відповідали за деліктним позовом, а не за кондикційним. 4. Condictio ex causa injusta - позов про набуття за несправедливою підставою. Цей позов почали називати кондикцією з незаконної або несправедливої підстави, наприклад, для повернення заставленої речі після сплати боргу, забезпеченого заставою, а також прибутків, одержаних від цієї речі після сплати боргу. У випадку повернення одержаного від крадіжки і за несправедливою підставою мали таку особливість, що поряд з об'єктивним моментом - збагачення за рахунок іншого - є також і суб'єктивний момент - недобросовісність того, хто збагатився. Поряд з вищеописаними видами кондикції в римських джерелах згадується й загальна кондикція - condictio sine causa, яка є виразом загального правила, за яким той, хто збагатився без певної правової підстави, зобов'язаний повернути все набуте тій особі, за рахунок якої він збагатився. Різновидом загальної кондикції був той випадок, коли грошова сума чи інші речі надходили в майно даної особи на законній підставі, але згодом ця обставина відпала. Нариклад, condictio sine causa давалася для повернення розписки, яка залишилася у кредитора, незважаючи на погашення боргу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Зобов'язаний ніби з договору» з дисципліни «Основи римського приватного права»
