Римська держава, яка майже тисячоліття тримала в своїх руках долі світу, поступово занепадає. Різні народності, які входили до її складу, потягнулися в різні сторони. З заходу наступали варвари, які заполонили весь античний світ. Настав час великого переселення народів і здавалося, що вся багата стародавня культура загинула назавжди, що розірвані всі зв'язки між старим та новим світами, що історія взагалі закреслила сторінки минулого і починає писати все заново. І справді, хід загальнолюдського культурного розвитку на деякий час ніби призупинився. Декілька століть проходять у безперервних пересуваннях нових народів, в їх взаємних зіткненнях. Чужинці ще не можуть освоїтися на нових
12
13
місцях, пересуваються, влаштовуються. Багато цінного з античної культури гине. Настали і для римського права важкі часи. Здавалося, що з завоюванням германцями Римської імперії римське право зовсім зникло. І коли в кінці XI ст. поновилося його вивчення в Болонській школі мистецтв, то це було сприйнято як воскресіння римського права з мертвих. Досліджуючи це питання в XIX ст., відомий німецький учений К.Савіньї дійшов, однак, висновку, що поселення німецьких завойовників не припинило дії римського права стосовно корінного населення - колишніх підданих Римської держави та їхніх потомків: вони продовжували жити за своїм правом, а німецькі завойовники за своїм. Велике значення у справі збереження римського приватного права мала й та обставина, що церква усі свої спірні справи (тобто спори між церковними установами, монастирями і окремими її служителями) вирішувала на основі римського права. Внаслідок цього, природно, сфера дії римського права значно розширювалася. Застосування римського права до римського населення та німецького до німців приводило до певних труднощів тоді, кол'и в одному і тому ж право-відношенні брали участь ті й інші особи. Щоб уникнути ускладнень під час укладання угоди, сторони самі визначали, за яким правом справа буде вирішуватись. Спочатку вказані труднощі особливо не відчувалися. Економічне життя підкореного населення внаслідок війн і спустошень, які супроводжували пересування народів, було, звичайно, підірване. І самі завойовники, оселившись на нових місцях вели нескладне економічне життя. Для пожвавленого цивільного обороту ще не було відповідного грунту. Проте поступово період великого переселення народів минає, нові народи починають вести урівноважене життя, розвивається економіка, промисловість, культура. Пожвавлюється торгівля, виникають торгові центри - міста, ярмарки. І знову, як і в Стародавньому світі, на ґрунті цієї міжнародної торгівлі стикаються представники різних народів, зав'язуються складні ділові відносини. І, як колись у Римі, з'являється потреба в такому праві, яке могло б регулювати торгові та інші ділові відносини без будь-яких місцевих і національних особливостей. Отож спадкоємці згадують про римське приватне право і знаходять в ньому саме те, що було потрібно. Вібулося те, що носить назву рецепції римського права. Рецепція римського приватного права - це важливе і складне явище суспільного життя, ланка, яка поєднує правовий розвиток Стародавнього світу, Середньовіччя і Нового часу. Receptio - термін латинського походження, стосовно римського права означає відновлення дії, запозичення, переробка, засвоєння. Внаслідок рецепції римське право відродилось і вдруге підкорило світ.
Історично процес рецепції права відбувався поступово. Перший етап рецепції характеризується переважно вивченням римського права в окремих міських центрах Італії. Для другого етапу типовим є розширення рецепції на території ряду держав і практичне застосування римського права в діяльності суддів-практиків. Третій етап - це більш повна переробка і засвоєння досягнень римського права. Треба мати на увазі, і це цілком ясно, що пристосування римського права до потреб практики частково мало місце і на першому етапі, а його вивчення - і на другому. Початок рецепції відноситься до ХІ-ХІ І ст. Проте вже відомо, що дія римського права не припинялася. Отже, зрозуміло, не припинялося і його вивчення, принаймні елементарне. Відомо також, що ще задовго до XI ст. під покровом церкви створюються загальноосвітні школи, в яких у процесі викладання риторики вводили деякий юридичний елемент, зокрема судове красномовство, для якого необхідні були хоча б початкові знання права. Ґрунтовні знання права потрібні були для професії нотаріусів, для відправлення судових функцій тощо. У зв'язку з цим у деяких містах з'являються юридичні школи. У кінці XI ст. у Болоньї засновано університет,-який незабаром стає всесвітньо відомим центром відроджуваної юриспруденції. Юридична діяльність Болонської школи виявилася насамперед у викладанні римського права. Викладання полягало в читанні і коментуванні джерел, коментарі тлумачились викладачами і тлумачення під диктовку записувались слухачами. Такі тлумачення називаються глосами, том)' ззідси і сам і школа називається школою глосаторів. Систематичний виклад усього цивільного права не був властивий школі. У другій половині ХНІ ст. в юриспруденції помітні зміни - на зміну глосаторам приходять так звані коментатори, або постглосатори, які внесли у вивчення римського права певні середньовічні схоластичні риси. Працюючи над джерелами римського права, постглбсатори оперують уже не стільки самими джерелами, скільки тлумаченням глосаторів, тому їх і називають коментаторами. Подальше вивчення римського права припадає на початок XVI ст. У цей період коментаторська юриспруденція починає викликати загальне незадоволення. В юриспруденції зароджується прагнення відмежуватися від усяких глосів і тлумачень, повернутися безпосередньо до самих джерел, вивчати їх у зв'язку з тією дійсністю, в якій вони створювались, зіставляючи з античною літературою, історією і мистецтвом. Криза була вирішена з виникненням гуманістичного напряму, який дав юриспруденції відчути, що для належного виконання покладених на неї завдань потрібно всесторонньо вивчати юридичний матеріал, підходити до його обробки з різних поглядів, зрозуміти, що право є живий механізм, тісно пов'язаний з життям того історичного середовища, яким він створений.
14
15
Однак філологічна та історична розробка джерел римського права, їх засвоєння не могли задовольнити всі запити, які пред'являлися до юриспруденції життям. І тому водночас з теоретичною розробкою римського права відбувається процес його рецепції практикою. Це не було продуктом якоїсь забаганки правознавців - потреба в цьому викликалася самим життям. Шляхом рецепції римське право увійшло спочатку до системи права і практику середньовічних держав, а потім буржуазних. Найбільшого обсягу рецепція досягла в Німеччині. У Швабському зерцалі 1275 року налічується близько Ч 150 запозичень з кодифікацій Юстиніана. Зазнали впливу і такі пам'ятки німецького права, як Саксонське зерцало, Кароліна та ін. До кінця XIX ст. в Німеччині римське право було невичерпним джерелом і класичним зразком для створення норм німецького права. Зокрема, вплив римського права позначився на структурі німецького цивільного Уложення 1900 року. Його фундамент становило те німецьке право, в якому асимілювались досягнення римської правової форми. Та чи не найширше використали римське право укладачі класичного буржуазного кодексу Наполеона 1804 р. Кодекс, як і римське класичне право, містить1 чіткі, лаконічні формулювання, написаний простою мовою. Вирішуючи окремі питання права, зокрема права власності, договору, позовів, кодекс прямо повторює римське класичне право. Під час завойовницьких воєн у фургонах наполеонівської армії кодйШрОзвозшш по всій Європі, він став частиною законодавства Рейнських провінцій, а також Польщі, Італії, Болгарії, Швейцарії, Румунії, Греції та інших держав. Найважливіші його положення були відтворені правом багатьох латиноамериканських держав і навіть Японії. Рецепційоване римське приватне право протягом тривалого часу було чинним у багатьох країнах Європи як загальне. Воно залишило глибокий слід у правосвідомості, цивільному законодавстві, в науці і практиці цивільного права.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Рецепція римського права» з дисципліни «Основи римського приватного права»
