Держава і право України періоду перебудови (1985—1991 рр.)
Розпочинаючи реформи, керівники КПРС вважали, що достатньо лише виправити «окремі» негативні риси радянської системи. Офіційна концепція перебудови в загальних рисах сформувалася до 1988 р. Було проголошено курс на здійснення двох взаємопов’язаних завдань: радикальної економічної реформи та демократизації суспільного життя, розширення гласності. Кінцевою метою проголошувалася побудова «гуманного, демократичного соціалізму», який мав поєднати ринок з централізованим плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, суверенітет республік із збереженням єдиної союзної держави. Проте життя показало, що створена більшовиками система не піддається реформуванню. Перебудова як «революція згори» не досягла поставлених цілей, натомість, всупереч задуму її ініціаторів, вона стимулювала революційний процес «знизу», який врешті-решт призвів до знищення тоталітарної імперії. Складовою частиною цього процесу стало національно-державне відродження України. В Україні почали виникати осередки «неформальних» (тобто непідконтрольних КПРС) об’єднань: історико-просвітницька організація «Меморіал», Товариство української мови ім. Шевченка, студентські гуртки тощо. Головним здобутком першого етапу демократизації суспільства стала гласність, що почала поступово переростати в свободу слова. Численні публікації з історичних, політичних, культурних та економічних проблем почали заповнювати безліч «білих плям» в історії та свідомості людей. Вільний обіг інформації висвітлив раніше замовчувані трагічні сторінки нашої історії, виявив утопічність панівної теорії. Наслідком став величезний потяг людей до джерел власної історії, до повернення історичної пам’яті, несправедливо забутих та злочинно викреслених імен національних героїв. Демократизація суспільства позитивно вплинула на стосунки держави й церкви. Віруючим поверталися занедбані і напівзруйновані храми, було зняте обмеження на церковне будівництво, поняття свободи совісті поступово набувало повноцінного змісту. Під тиском демократичної громадськості XIX Всесоюзна партійна конференція (червень 1988 р.) погодилася на проведення перших в історії Радянського Союзу альтернативних виборів депутатів СРСР. Вони відбулися у березні-травні 1989 р. й ознаменували початок нового етапу перебудови. Між іншим, закон про вибори народних депутатів СРСР важко було назвати послідовно демократичним. Третина депутатів з 2250 обиралася, а фактично призначалася, підконтрольними партії громадськими організаціями, бо більше 100 місць було «заброньовано» для ЦК КПРС. Решта кандидатів у депутати розглядалася на окружних передвиборних зборах, які за допомогою спеціально дібраних учасників нерідко використовувалися владою для відсіювання небажаних претендентів. У березні-травні 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради УРСР та місцевих Рад. Офіційний проект закону про вибори, надрукований у пресі, містив ті самі обмеження демократії, що й союзний. Однак під час всенародного обговорення проекту у вересні-жовтні 1989 р. ці антидемократичні положення викликали масове невдоволення. Під тиском громадськості деякі положення компартійного проекту вдалося відкинути. Остаточний варіант Закону вже не передбачав виборів від громадських організацій, скасовувалося положення про З’їзд народних депутатів УРСР. Депутати Верховної Ради УРСР і місцевих Рад обиралися прямим, таємним голосуванням з альтернативних кандидатур. Демократичний блок домігся значного успіху: з 442 обраних депутатів Верховної Ради УРСР 111 користувалися його підтримкою. Блок отримав перемогу в п’яти областях України: Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській та Київській. Проте більшість народних депутатів Верховної Ради становили працівники компартійного і державного апарату, директори заводів, голови колгоспів, військова верхівка, які залишалися твердими прихильниками компартійного курсу. Вибори до місцевих Рад засвідчили переконливу перемогу демократичного блоку у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях. Тут уперше компартія змушена була перейти в опозицію. Але в більшості областей апарат КПУ зберіг свої позиції. Хоч вибори 1990 р. не стали цілковитою перемогою демократії, вони мали величезне значення для України. Похитнулася монополія компартії на владу. Уперше в історії Україна одержала демократично обраний парламент. 1990 року з’являються перші політичні партії: Українська республіканська партія, Партія демократичного відродження України, Конституційно-демократична партія, Демократична партія України, Українська селянська демократична партія, Соціал-демократична партія, Соціалістична партія. Згодом з’являються Українська християнська партія жінок, Українська націонал-ліберальна партія, Партія слов’янського відродження тощо. 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР прийняла акт конституційного значення — «Декларацію про державний суверенітет України». Вона складається зі вступу та 10-ти розділів: самовизначення української нації; народовладдя; державна влада; громадянство Української РСР; територіальне верховенство; економічна самостійність; екологічна безпека; культурний розвиток; зовнішня і внутрішня безпека; міжнародні відносини. Студентам рекомендується ретельно ознайомитися з текстом цього документа. Логічним продовженням Декларації про державний суверенітет став закон «Про економічну самостійність Української РСР», прийнятий 3 серпня 1990 р. Головними принципами економічної політики України було визнано: власність народу на її національне багатство та на національний дохід; різноманітність і рівноправність форм власності та їх державний захист; децентралізацію власності і роздержавлення економіки; повну господарську самостійність і свободу підприємництва всіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів України; введення національної грошової одиниці; самостійність регулювання грошового обігу; національну митницю, захищеність внутрішнього ринку. На початку червня 1991 року парламент зробив черговий крок до незалежності, прийнявши постанову «Про перехід у юрисдикцію Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки». 24 серпня 1991 року на позачерговій сесії Верховна Рада прийняла історичний документ — Акт проголошення державної незалежності України. 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі 90, 35 відсотка виборців підтвердили Акт проголошення незалежності України. На урочистому засіданні 5 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла звернення «До парламентаріїв і народу світу», в якому наголошувалося, що договір 1922 р. про утворення СРСР Україна вважає стосовно себе недійсним і недіючим. Неподільною і недоторканною Україна оголосила власну територію, водночас не маючи територіальних претензій до будь-якої держави. Починалася нова доба української історії. Студентам потрібно звернути увагу, що в зазначений період відбувалося реформування судової системи. Так, 20 червня 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон «Про статус суддів в СРСР». 13 листопада 1989 р. приймаються Основи законодавства СРСР і союзних республік про судоустрій. У грудні 1989 р. Верховна Рада СРСР ухвалила цілий ряд нормативних актів, спрямованих на підвищення ролі суду. Істотні зміни вніс закон «Суд і арбітраж» від 27 жовтня 1989 року, приймалися нормативні акти, спрямовані на поліпшення діяльності органів прокуратури. В цивільних відносинах слід відмітити закон «Про власність в СРСР, прийнятий в березні 1990 р. Допускалось існування в СРСР власності іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб і громадян. Власність могла існувати в трьох її формах: власність громадян, колективна і державна власність. Істотні зміни вносили також закони СРСР «Про підприємства в СРСР» від 26 травня 1988 р., «Про кооперацію в СРСР» від 6 березня 1990 р. На підставі союзного законодавства в Україні приймаються: закони «Про власність» від 17 лютого 1991р., «Про підприємства в УРСР» від 27 березня 1991 р. Для трудових відносин характерним у цей період було встановлення нового порядку розробки й укладення колективних договорів. Інститут трудового договору доповнився контрактною формою прийняття на роботу. Тривалість, випробування при прийомі на роботу стала визначатися за погодженням сторін трудового договору. Серед змін у трудовому законодавстві слід назвати також скасування ряду обмежень роботи за сумісництвом, розширення пільг для жінок тощо. В земельному праві слід назвати прийняття 28 лютого 1990 р. Верховною Радою СРСР Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про землю. Кримінальне законодавство в період, що розглядається, майже не змінюється. Таким чином, була започаткована в зазначений період правова основа для радикальних соціально-економічних перетворень наступного періоду.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Держава і право України періоду перебудови (1985—1991 рр.)» з дисципліни «Історія держави і права України»
