Положення про адвокатуру, визначаючи природу адвокатури, підкреслює її особливий статус — добровільне об'єднання осіб, які займаються адвокатською діяльністю. Положення також встановлювало порядок формування колегій адвокатів на території республіки: вони створювалися за заявою групи засновників -- громадян чи юридичних осіб. Документально оформлена пропозиція про утворення колегії надсилалася до Міністерства юстиції України, яке в разі згоди з нею передавало її до виконавчого комітету для затвердження і реєстрації. Колегії адвокатів в Україні формувалися за територіальним принципом, який вже існував до цього. Створювалися обласні і Київська міська колегії адвокатів. Крім того, у законодавстві передбачалася можливість створення колегій адвокатів не тільки за територіальним принципом. Так, за згодою Міністерства юстиції могли створюватися міжтериторіальні та інші колегії адвокатів (наприклад, Ін'юрколегія). Але ця норма мала декларативний характер. Положення про адвокатуру УРСР залишило без змін структуру органів колегії адвокатів, встановивши, що вищим органом колегії є загальні збори членів колегії, її виконавчим органом — президія колегії, контрольно-ревізійним — ревізійна комісія. Обсяг повноважень загальних зборів визначався в ст. 6 Положення. Зокрема, загальні збори членів колегії адвокатів обирали президію і ревізійну комісію; заслуховували щороку і затверджували звіти про їх діяльність; встановлювали чисель- 62 ний склад, штати, кошторис і витрати колегії; затверджували за узгодженням з профспілковим органом правила внутрішнього трудового розпорядку колегії; визначали порядок оплати праці адвокатів. Президія керувала колегією адвокатів у період між загальними зборами. У Положенні було відновлено норму, згідно з якою обрання президії провадилося шляхом таємного голосування, що відповідає демократичним основам організації адвокатури і покликано забезпечити свободу волевиявлення адвокатів. У Положенні вказувалося, що президія має широкі повноваження, а її діяльність будується на основі колективності керівництва, гласності, регулярної звітності перед членами колегії, широкого залучення адвокатів до роботи президії. Повсякденне керівництво роботою президії здійснював її голова, якого вона обирала відкритим голосуванням і наділяла певними правами й обов'язками. Ревізійна комісія перевіряла фінансово-господарську діяльність президії колегії й юридичних консультацій, а також здійснювала контроль за порядком та строками вирішення пропозицій, заяв і скарг. Ревізійна комісія не наділялася правами виконавчого органу. Всі свої зауваження, пропозиції і висновки вона адресувала президії чи загальним зборам, які повинні вжити заходів щодо усунення виявлених недоліків. Ревізійна комісія була підзвітна вищому органу колегії і тільки йому подавала звіт про свою діяльність. З метою зміцнення кадрів адвокатури і підвищення якості їх праці в Положенні передбачалися більш високі вимоги до осіб, які приймаються до колегії адвокатів. Так, відповідно до ст. 15 Положення в члени колегії приймалися громадяни, які мали вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю юриста не менше двох років. Новим було також і правило, згідно з яким прийом у члени колегії адвокатів вказаних осіб міг бути зумовлений проходженням іспитового строку тривалістю до трьох місяців, І якщо результат випробування виявлявся незадовільним, то президія колегії виносила рішення про відрахування. Випускники юридичних вузів, які не мали дворічного -тажу практичної роботи за спеціальністю юриста або при 63 недостатності такого стажу приймалися в колегію лише після успішного проходження стажування строком від шести місяців до одного року. Керівництво роботою стажистів і контроль за їх підготовкою до самостійної діяльності здійснювала президія колегії адвокатів. Положення конкретизувало і розширило перелік прав і обов'язків адвокатів при наданні ними юридичної допомоги громадянам і організаціям. Права членів колегії адвокатів, які встановлювалися в ст. 18 Положення, можна поділити на дві групи. Одна група прав, яка випливала з членства в колегії, стосувалася адвокатів по відношенню до самої колегії, до її окремих ланок і органів. Зокрема адвокати мали право обирати і бути обраними в органи колегії. Вони мали право контролювати роботу виборних органів шляхом участі в їх засіданнях, ставити перед органами колегії питання, які стосуються її діяльності, вносити пропозиції щодо поліпшення її роботи, брати участь в засіданні органів колегії і на зборах в юридичних консультаціях і вимагати відповіді по суті поставлених запитань. Будь-який адвокат, який присутній на засіданні органів колегії, був вправі ставити питання і висловлювати свою думку по суті справи, що розглядалася. Адвокати мали право брати особисту участь в усіх випадках обговорення їх поведінки на засіданнях органів колегії і на зборах в юридичних консультаціях. Член колегії був вправі знати, що саме є предметом обговорення, і давати свої пояснення. Крім того, адвокат мав право за власним бажанням вийти зі складу членів колегії. Іншу частину прав, що передбачалися ст. 18 Положення і яка випливала з членства в колегії, адвокат отримував, вступаючи у взаємовідносини з державними і громадськими органами, з громадянами та іншими суб'єктами. Так, він міг представляти осіб, що звернулися за юридичною допомогою, в усіх державних і громадських організаціях, до компетенції яких входило вирішення відповідних питань. Це право звільняло адвоката від необхідності виконувати свої професійні обов'язки лише в одній місцевості, а також давало змогу громадянам звертатися за юридичною допомогою до будь-якої консультації. Крім того, член колегії мав право запитувати через юридичну консультацію довідки, характеристики та інші 64 документи, необхідні у зв'язку з наданням юридичної допомоги. Цьому праву адвокатів відповідав обов'язок державних і громадських організацій видавати ці документи або їх копії у встановленому порядку. Необхідно відмітити, що до прийняття чинного Закону про адвокатуру таким правом була наділена тільки юридична консультація. Враховуючи особливості діяльності адвоката, Положення зберегло вже відоме правило про те, що «адвокат не може бути допитаний як свідок про обставини, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника або представника» (ст. 13). Тобто адвокат не міг бути допитаний як у випадку участі в справі як захисника, так і представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача. Допит виключався не тільки в кримінальному судочинстві, айв інших провадженнях. Адвокат не міг бути допитаний й про ті обставини, які йому повідомив обвинувачений, так і про ті, про які адвокат довідався від родичів чи близьких обвинуваченого та інших осіб або з інших джерел у зв'язку із здійсненням професійних функцій. Закріплена в Положенні, вказана норма є ефективною гарантією адвокатської діяльності. Встановлюючи коло обов'язків членів колегії адвокатів, Положення про адвокатуру в УРСР підкреслювало, що адвокат зобов'язаний у своїй діяльності точно і неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законам засоби і способи захисту прав і законних інтересів громадян і організацій, які звернулися до нього за юридичною допомогою. Положення закріплювало перелік випадків, коли адвокат не вправі приймати доручення по наданню юридичної допомоги. За наявності таких обставин адвокат повинен відмовитися від здійснення функцій захисника. З тих же підстав він усувався на попередньому слідстві постановою слідчого або прокурора, а в суді ухвалою суду. Рішення про усунення необхідно було мотивувати і забезпечити особі можливість отримати юридичну допомогу від іншого адвоката. Дана норма Положення покликана була забезпечити інтереси осіб, яким надається юридична допомога, і правосуддя від небажаного впливу. 5 9-382 65 Адвокат також не мав права розголошувати відомості, повідомлені йому довірителем в зв'язку з наданням юридичної допомоги. Збереження дорученої таємниці клієнта є професійний, моральний обов'язок адвоката. Необхідність цієї норми зумовлена зацікавленістю суспільства і держави у належному здійсненні юридичної допомоги, що неможливо без довіри до адвокатів з боку осіб, які звертаються до них за юридичною допомогою. Положення про адвокатуру досить лаконічно встановлювало заходи дисциплінарного стягнення, порядок накладання, зняття і оскарження стягнень. Порушити справу про дисциплінарну відповідальність адвоката могли виший орган колегії, її президія, а також голова президії. Але застосувати дисциплінарне стягнення вправі була лише президія колегії. Крім того, у Положенні передбачалося право службових осіб органів юстиції республіки запропонувати президії колегії або її голові порушити справу про дисциплінарну відповідальність адвоката. Підставою для цього могло бути безпосереднє виявлення органами юстиції проступку, за який можна було накладати на винного дисциплінарне стягнення. Воно накладалося на адвоката не пізніше як через місяць з дня виявлення проступку і не пізніше шести місяців з дня його скоєння. Постанова про накладення дисциплінарного стягнення оскаржувалася загальним зборам у місячний строк з дня вручення адвокату копії постанови президії. Якщо така постанова була винесена президією колегії з порушенням чинного законодавства, то вона могла бути оскаржена і міністру юстиції республіки. Проте останній не вправі був змінювати чи відміняти постанову президії колегії. Він мав право лише припинити дію рішення і передати питання про дисциплінарну відповідальність органу колегії для нового обговорення. Вся практична робота адвоката проходила, як і раніше, в юридичних консультаціях, які створювалися у містах та інших населенних пунктах. Місцезнаходження і кількість працюючих у юридичних консультаціях адвокатів визначалися президією колегії за погодженням з відділом юстиції. З ним також повинно було узгоджуватися призначення завідуючого юридичною консультацією. 66 Серед передбачених у Положенні про адвокатуру видів юридичної допомоги важливе місце в діяльності адвоката відводилося наданню громадянам консультацій і роз'яснень з юридичних питань, написанню заяв, скарг та інших документів правового характеру. Адвокати проводили значну роботу по складанню для громадян різних документів правового характеру. Активніше адвокати стали надавати правову допомогу в справах про адміністративні правопорушення. Вони допомагали у написанні скарг на дії органів чи службових осіб, що наклали адміністративне стягнення. Однією із важливих сфер адвокатської діяльно ті є здійснення представництва в суді в цивільних справах. Особлива необхідність у юридичній допомозі виникає в обвинувачених, підсудних, потерпілих. Для виконання своїх професійних обов'язків адвокат був наділений певними правами на всіх стадіях кримінального процесу. Республіканське Положення про адвокатуру не вичерпувало видів юридичної допомоги, вказуючи на те, що адвокати надають громадянам і організаціям також й іншу юридичну допомогу. Згідно з ст. 24 Положення про адвокатуру робота адвокатів оплачувалася із коштів, які надходили до юридичної консультації від громадян і організацій за надану їм юридичну допомогу. Певні зміни в оплаті праці адвокатів були внесені Положенням про оплату праці адвокатів від 25 квітня 1975 р.1 і відповідною Інструкцією про оплату юридичної допомоги, що надавалася адвокатами громадянам, підприємствам, установам і організаціям, від 4 серпня 1977 р.2 Деякі види юридичної допомоги надавалися адвокатами безкоштовно, випадки якої перелічувалися у Положенні про адвокатуру. Крім того, республіканське Положення надавало право завідуючому юридичною консультацією, президії колегії, а також органу попереднього слідства, прокурору і суду, в Сборник приказов, постановлений коллегии, инструкций и указаний Министерства юстиции СССР. М., 1976. С. 491—493. Бюллетень нормативних актов министерств и ведомств СССР. 1978. № 6. С. 16-22. 5*9-382 67 провадженні яких перебуває справа, звільняти громадян повністю або частково від оплати юридичної допомоги, виходячи з їх майнового стану. Положення про адвокатуру України встановлювало взаємовідносини адвокатури з державними і громадськими організаціями. Згідно з ним керівництво колегіями адвокатів повинні були здійснювати Ради народних депутатів та їх виконавчі і розпорядчі органи відповідно до законодавства, яке визначало їх компетенцію, як безпосередньо, так і через республіканське Міністерство юстиції і відділи юстиції виконкомів обласних, Київської міської Ради народних депутатів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Положення про адвокатуру» з дисципліни «Адвокатура України»
