Захист прав і законних інтересів громадян і організацій забезпечує функціонування дієздатного інституту адвокатури ч чітко визначеним статусом адвоката, адвокатських об'єднань т;і адвокатської діяльності. Діяльність адвокатури грунтується на нормах Конституції, де у ст. 59 передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах діє адвокатура. Адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією сприяти захисту прав, свобод людини та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу. Поняття адвокатури відповідно до Закону "Про адвокатуру" є узагальнюючим і не повністю відповідає загальним цілям, професійним правам та обов'язкам адвокатури як незалежного правового інституту. Виходячи з функцій та завдань адвокатури її не можна ототожнювати з об'єднанням громадян, яке передбачено Законом України від 16 червня 1992 р. "Про об'єднання громадян", тому що громадські організації — об'єднання громадян — створюються ними для задоволення та захисту своїх законних, економічних, соціальних, релігійних, творчих, ідеологічних та інших спільних інтересів. Професійне громадське об'єднання адвокатури створюється, в першу чергу, для захисту інтересів інших фізичних і юридичних осіб. Визнавши адвокатуру об'єднанням, законодавець визначає його з одного боку як професійне, з іншого — як громадське об'єднання. Слід також зазначити, що і раніше колегії адвокатів розглядалися як громадські організації з огляду на притаманні таким організаціям ознаки: незалежність від державних органів, спільність інтересів, самоврядування, добровільність об'єднання, єдність цілей, що поставлені перед ними, недержавний характер організації тощо. Разом з тим, є певні відмінності: об'єднання громадян лише одного професійного напряму, наявність спеціального дозволу на здійснення діяльності, виконання в межах організації професійної роботи за оплату, обов'язкова відповідальність за неналежне здійснення обов'язків. Ознака добровільності у визначенні адвокатури полягає в тому, що визначення роду занять особою, яка має вищу юридичну освіту, є, безумовно, добровільним, особа вільно виявляє бажання складати кваліфікаційні іспити, приймати присягу та брати на себе професійні обов'язки, її не можна примусити займатись адвокатською діяльністю. Добровільність об'єднання полягає у можливості за бажанням вільно вийти з числа осіб, які складають адвокатуру. Конституція передбачає, що надання правової допомоги не є виключною компетенцією адвокатури. Тому в державі правова допомога надається не тільки адвокатурою, яка є основним органом, що надає юридичну допомогу, а і юрисконсультами підприємств, юридичних відділів, радниками з правових питань. Представниками сторін у цивільному процесі, обвинуваченого і потерпілого в кримінальному процесі можуть бути близькі родичі, а також особи, які мають учені ступені і звання у галузі правознавства, що не перебувають в органах адвокатури. Відповідно до чинного законодавства, особа, яка має юридичну освіту, може, не складаючи кваліфікаційного іспиту, займатися юридичною практикою на засадах підприємництва, не набуваючи статусу адвоката. КСУ у 2000 р. було дано тлумачення ст. 59 Конституції щодо вільного вибору захисника. Суд дав роз'яснення, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, можуть обирати захисником особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на подання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Своїм Рішенням від 16 листопада 2000 р. у справі № 13-рп/2000 за конституційним зверненням громадянина Г.І. Солдатова КСУ визнав неконституційними положення ч. 1 ст. 44 КПК, згідно з яким захисником могла бути особа, яка має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, а також положення, що до захисту допускаються за згодою підсудного лише близькі родичі, опікуни, піклувальники, чим обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав іншої особи. Разом з тим, спеціального закону щодо фахівців у галузі права на сьогодні не існує. Тому КСУ у відповіді на звернення з'їзду Спілки адвокатів України з цього приводу пояснив, що закріпивши в Конституції право кожного на одержання правової допомоги і вільний вибір захисника, держава відповідним чином гарантує при цьому належну кваліфікацію юристів, які можуть надавати правову допомогу. Критерії, які свідчать про відповідний рівень професійної кваліфікації особи, яка може бути допущена до такого захисту, повинні бути визначені Верховною Радою України, бо вона є єдиним законодавчим органом. Незважаючи на можливість інших фахівців у галузі права, надавати юридичну допомогу, основне навантаження із захисту прав і інтересів суб'єктів правових відносин покладається саме на адвокатів. Важливою гарантією забезпечення належного рівня професійного захисту, консультування та іншої правової допомоги є наявність спеціальних професійних прав, встановлення професійних обов'язків, правил адвокатської етики, передбачено адвокатську таємницю, а головне, передбачено відповідальність за неналежне здійснення адвокатом своїх професійних обов'язків або зловживання адвокатськими правами. Процес притягнення адвоката до юридичної відповідальності відбувається за визначеною процедурою. Що стосується інших осіб, яким також надано право надавати правову допомогу, законодавством чітко не передбачено їх права, обов'язки і відповідальність. Недосконалим на сьогоднішній день є порядок надання правової допомоги безоплатно, який передбачено ст. 59 Конституції. Відповідно до цієї норми ст. 47 КПК передбачає, що коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний бажає запросити захисника, але не може цього зробити через відсутність коштів чи з інших об'єктивних причин, особа, яка проводить дізнання, слідчий чи суд можуть призначити захисника у встановленому законом порядку через адвокатське об'єднання. При цьому така вимога є обов'язковою для керівника адвокатського об'єднання. А міліція відповідно до ст. 5 Закону "Про міліцію" повинна забезпечити право на юридичний захист та інші права осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочинів і взятих під варту. Виходячи з положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 р. № 821 "Про затвердження Порядку оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави", оплата праці адвоката здійснюється за рахунок державного бюджету в розмірі 15 гривень за повний робочий день. Кошти за надання правової допомоги перераховуються адвокатському об'єднанню Головним управлінням юстиції Мін'юсту в АРК, обласними, Київським та Севастопольським міськими управліннями юстиції протягом 10 днів після одержання від них документів, про надання правової допомоги. На жаль, на практиці виникають непоодинокі випадки відмови надавати безоплатну правову допомогу. В одних випадках посилаються на ст. 12 Закону "Про адвокатуру", яка передбачає, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між адвокатом і громадянином, а адвокати свою діяльність здійснюють індивідуально. В інших випадках посилаються на Конституцію, де не передбачено безкоштовна праця адвоката, і голови адвокатських об'єднань не можуть примушувати адвоката працювати безоплатно, бо ст. 43 Конституції наголошує, що використання примусової праці забороняється. А в окремих районах, районних центрах взагалі відсутні адвокатські об'єднання, і адвокати надають юридичні послуги на приватних засадах. Не слід вважати адвокатуру органом сфери послуг (подібних до служб побуту), тому що послуги, що надаються адвокатурою, мають особливий правоохоронний характер. Адвокатура не є комерційною організацією, тому що оплата діяльності адвоката не є прибутком, а являє собою оплату праці. Конституційно визначені завдання адвокатури значною мірою відповідають основним напрямам, у яких ведеться адвокатська діяльність, а саме: здійснення повноважень захисника у кримінальному процесі, представництва фізичних і юридичних осіб, надання правової допомоги громадянам України, особам без громадянства, іноземним громадянам та юридичним особам, тобто тим, хто її потребує. Виходячи з завдань адвокатури можна зробити висновок, що вона є одним з інститутів правової системи держави. Адвокатура як правовий інститут є посередником між державою та суб'єктами у громадському суспільстві. Національне законодавство та міжнародні документи містять норми щодо необхідності дотримання прав і свобод людини; адвокатська діяльність є одним із найважливіших механізмів сприяння виконанню цих норм. Основним завданням адвокатури є надання юридичної допомоги, конкретні види якої визначені ст. 5 Закону "Про адвокатуру". Так, адвокати: —надають консультації й роз'яснення, усні й письмові довідки з правових питань і законодавства; — складають заяви, скарги, клопотання й інші документи правового характеру; — посвідчують копії документів у судових справах, які вони ведуть; — здійснюють представництво фізичних і юридичних осіб у суді й інших органах влади; — надають юридичну допомогу підприємствам, установам і організаціям; — допомагають у правовому забезпеченні підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності фізичних і юридичних осіб; — беруть участь у кримінальному судочинстві як захисники і представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача. Основою всієї організації і діяльності адвокатури є принципи адвокатської діяльності, що законодавчо передбачені ст. 4 Закону "Про адвокатуру". Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Верховенство закону — основний принцип, закріплений у ст. 8 Конституції: "В Україні визнається і діє принцип верховенства права". Конституційне визнання принципу верховенства права створює належні умови захисту прав і свобод людини, дає можливість стверджувати, що вітчизняне законодавство не повинно суперечити природним правам людини (на життя, свободу, безпеку, рівність, захист тощо). Принцип верховенства права повинен бути складовою частиною державної правової системи, відповідно до Статуту Ради Європи (ст. 3). Для адвокатури принцип верховенства права набуває особливого значення, оскільки адвокатська діяльність спрямована на захист загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, основним пріоритетом якого є права і свободи людини і громадянина. Адвокатура, керуючись своїм конституційним призначенням, дотримуючись принципу верховенства права, бере активну участь у побудові правової держави. Основною невід'ємною ознакою правової держави є верховенство права. Принцип верховенства права означає, що адвокат зобов'язаний вести захист чи представництво тільки законними правовими засобами; відстоювати законні інтереси клієнта; негайно реагувати на порушення, що допускаються в судових органах, у прокуратурі та іншими учасниками процесу, якщо їхні дії порушують права і свободи обвинуваченого інтереси якого представляються; оскаржувати в інтересах клієнта незаконні і необгрунтовані рішення суду й інших правоохоронних органів. Згідно зі ст. 6 Правил адвокатської етики у своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватись чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності, застосовувати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Адвокат не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству. Незалежність адвокатських об'єднань (бюро, колегій, контор, фірм) — неприпустимість будь-якого втручання з боку державних органів, суспільних об'єднань і громадян. Цей принцип сприяє здійсненню професійних повноважень адвокатів, які спрямовані на захист прав і свобод фізичних і юридичних осіб, на забезпечення конституційного права кожного на правову допомогу. Основні положення про роль адвокатів, прийняті у 1990 р. VIII Конгресом ООН із запобігання злочинам, звертають особливу увагу на необхідність забезпечення прав людини та ефективну можливість користуватися юридичною допомогою. Допомога здійснюється незалежною юридичною професією, при цьому встановлюється, що асоціації адвокатів забезпечують юридичну допомогу всім, хто її потребує. Поряд з міжнародними нормами принцип незалежності детально регламентований чинним законодавством. Так, ст. 10 Закону "Про адвокатуру" проголошує заборону щодо будь-якого втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката та його помічника, службових осіб, та технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. Стаття 397 КК передбачає відповідальність за вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги або порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці. Правилами адвокатської етики передбачено, що з метою дотримання принципу незалежності адвокат у своїй професійній діяльності зобов'язаний протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність. Однією з необхідних умов здійснення адвокатської діяльності є незалежність у виконанні своїх професійних прав та обов'язків, що передбачає його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів (ст. 5 Правил адвокатської етики). Рішення ключових питань організації і діяльності адвокатури приймаються об'єднаннями адвокатів чи самостійно без втручання з боку органів виконавчої влади. Мін'юстом не встановлюються правила оплати праці адвокатів. Питання оплати регулюються Законом "Про адвокатуру" і статутами адвокатських об'єднань. Свобода діяльності адвокатських об'єднань і відсутність контролю з боку держави не свідчить про свавілля. Відповідно до Основних положень про роль адвокатів професійні асоціації адвокатів кооперуються з урядом та іншими інститутами та державними уста новами для досягнення цілей правосуддя і суспільного інтересу. Демократизм діяльності адвокатури характеризується тим, що вона спрямована на забезпечення і гарантування захисту прав і свобод особи, яка потребує цього захисту. Свобода одного виступає в єдності зі свободою усіх. Адвокатські бюро, колегії, фірми й інші об'єднання рівні у своїй діяльності і керуються Конституцією України, українськими і міжнародними законодавчими актами, договорами й угодами. Захист інтересів фізичних і юридичних осіб є реальним втіленням у державі найважливіших людських цінностей — свободи, рівності, справедливості, що здатні приносити користь особі, суспільству і державі. ! Демократичний принцип діяльності адвокатури полягає у добровільному характері професійної діяльності; доступності набуття статусу адвоката; вільному виборі організаційних форм здійснення адвокатської діяльності (адвокатські об'єднання, адвокатські бюро, колегії, фірми); забезпеченні суспільних інтересів, соціальних та професійних прав адвокатів; колегіальності у вирішенні проблем діяльності адвокатури; самоврядуванні адвокатських об'єднань тощо. Гуманізм як правовий принцип характеризується тим, що адвокатура призначена для служіння суспільству й людині в ньому, для захисту її життя, здоров'я, безпеки, честі, гідності, власності й інших особистих, соціально-економічних і політич-' них прав і свобод. Існування адвокатури як правового інституту, ' який покликаний професійно захищати права і свободи людини, представляти інтереси громадян у різних організаціях та перед фізичними особами, свідчить про особливу гуманну роль цієї громадської установи. Гуманізм адвокатської діяльності виявляється у поважному ставленні без будь-яких обмежень та перешкод до кожної людини, тільки з урахуванням її особистих якостей і індивідуальних здібностей. Елемент гуманності нерозривно пов'язаний з милосердям, що являє собою готовність допомогти конкретній людині. Милосердя, поєднане з гуманністю, підвищує, возвеличує будь-яку людину, що володіє можливістю впливати на долі інших людей. Конфіденційність адвокатської діяльності полягає у можливості всебічного захисту прав і інтересів людини і гарантуванні збереження у таємниці всієї інформації, отриманої в результаті здійснення захисту. Відсутність елементу конфіденційності виключає можливість надання юридичної допомоги клієнтам, тому що вони відчували б недовіру до адвоката. Законом "Про адвокатуру" передбачено обов'язок адвоката зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці визнано питання, з яких громадянин або юридична особа звертались до адвоката, суть консультації, порад, роз'яснень та інших відомостей, що були надані адвокатом у результаті здійснення професійної діяльності та надання правової допомоги. Відповідно до Правил адвокатської етики дотримання принципу конфіденційності є необхідною умовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких неможливо надання належної професійної правової допомоги. Адвокати, які порушили принцип конфіденційності та розголосили відомості досудового слідства, несуть юридичну відповідальність. Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Добровільність адвокатських об'єднань полягає у можливості, з одного боку, вільного вступу до цих об'єднань, а з іншого — виходу за власним бажанням. Адвокат на свій розсуд вирішує питання, об'єднуватись з іншими адвокатами чи працювати індивідуально. Питання добровільного об'єднання останнім часом почали обговорювати на предмет обов'язкового членства у колегіях усіх адвокатів, які набули такого правового статусу. Можна зауважити, що це буде порушенням принципів демократизму і добровільності. В.Д. Басай наголошує на необхідності організаційної єдності, яка потрібна для більш ефективного здійснення адвокатурою покладених на неї завдань, захисту професійних прав та інтересів адвокатів, зміцнення їх гарантій, представництва перед державою всього адвокатського корпусу, контролю за якістю надання адвокатських послуг. Він також зазначає, що створення такої єдиної організаційної структури як Національна професійна асоціація адвокатів України забезпечить координацію діяльності розпорошених адвокатських об'єднань. Самоврядування у діяльності адвокатських об'єднань полягає у можливості за власним бажанням осіб, які відповідно до закону отримали свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, утворювати об'єднання для здійснення професійної діяльності та надання правової допомоги. Адвокати, що входять до об'єднання, обирають керівний орган, встановлюють порядок діяльності, структуру, штатну чисельність та інші питання, що пов'язані з організацією діяльності адвокатського об'єднання. Колегіальність як принцип функціонування адвокатського об'єднання, означає, що певні рішення приймаються групою адвокатів, а голова об'єднання виконує певні господарські та розпорядчі функції. Питання організації, повноважень та функціонування входять до компетенції загальних зборів або іншого колегіального органу адвокатського об'єднання, відповідно до статуту цього об'єднання. Гласність у діяльності адвокатури — це можливість одержувати інформацію про діяльність професійної організації шляхом участі у зборах колегії адвокатів, виконанні функцій члена кваліфікаційно-дисциплінарної комісії. Адвокат може внести на розгляд зборів будь-яке питання, що стосується діяльності цієї організації. Діяльність адвокатури відкрито обговорюється громадськістю і висвітлюється в засобах масової інформації. Принцип гласності тісно пов'язаний з адвокатською таємницею. Дані досудового слідства, які стали відомі адвокату у зв язку з виконанням ним своїх професійних обов'язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Організація діяльності адвокатури» з дисципліни «Судові та правоохоронні органи України»
