Історія прокуратури як державного інституту, що наглядає за виконанням законів, нараховує більше 7 століть. Батьківщиною прокуратури визнається Франція, де засновником королівської прокуратури був французький король Пилип IV Красивий, який у 1302 р. законом визначив правовий статус Королівських прокурорів у судах. Наприкінці XVII століття інститут прокуратури склався як могутня державна установа, що головним чином захищала інтереси корони. Європейські країни (Бельгія, Голландія, Німеччина, Італія, Шотландія та інші) запозичили інститут королівської прокуратури. Поступово така державна установа, яка здійснює нагляд за дотриманням та виконанням законів, з'явилась у більшості країн світу. її розвиток відбувається невпинно і зі специфікою, властивою кожній країні. Інша модель прокуратури діє у Англії та країнах англосаксонської правової системи. У цих державах прокуратура у звичайному розумінні наглядової організації відсутня. її функції розподілені між різними правовими інститутами, головна роль серед яких належить адвокатурі та органам публічного переслідування. Наглядової функції адвокатура і органи публічного переслідування у Англії не мають. У царській Росії в результаті проведених Петром І реформ виникла необхідність створення органів, які б здійснювали контроль за дотриманням законів. Було засновано інститут фіскалів. Але він не виправдав себе і був замінений на установу, що стала іменуватися "прокуратура", яка відігравала роль карального органу — "око государеве" у справах держави. Прокуратура починає займати важливе місце в державі, і поступово складається прокурорський корпус. Разом з центральною прокуратурою створюються губернські прокуратури. На початку 1722 р. указом Петра І вводиться посада генерал-прокурора, який наглядав за законністю діяльності Сенату Колегій та інших державних органів. Прокуратура підпорядковується безпосередньо Імператору. Прокурорів за поданням генерал-губернаторів обирав Сенат. Генерал-прокурор був покликаний здійснювати контроль за діями державних установ, вести боротьбу з тяганиною і бюрократизмом у Сенаті, зі зловживаннями, особливо тими, що порушують фіскальні інтереси держави. Прокурори, виявивши недоліки і порушення "волі його величності", усно пропонували усунути їх. У разі невиконання усного розпорядження прокурора,він подавав письмовий протест до органу, що порушив закон, а потім — до відповідної колегії та Сенату. Протест прокурора на порушення закону зупиняв дію незаконного акту. З 1802 р. після створення Міністерства юстиції губернська прокуратура поступово перетворюється на орган юстиції на місцях, і Міністр юстиції суміщає свою посаду з посадою генерал-прокурора. Демократичні реформи, що були проведені у 1864 р., звичайно вплинули і на органи прокуратури, які стали частиною судової системи. За основу було взято модель французької прокуратури XIX століття. Вона була позбавлена функції нагляду, а до її компетенції належали процесуальні функції. Ці функції здійснювали обер-прокурори, прокурори та їх товариші під наглядом Міністра юстиції. Вони були присутні при слідчих діях, могли давати вказівки слідчому, контролювати взяття під варту обвинуваченого та вимагати додаткового розслідування. Після завершення слідчих дій прокурор давав висновок про передачу обвинуваченого до суду, де прокурор виступав з обвинувальною промовою. Після проголошення вироку судом прокурор міг подати апеляційний або касаційний протест. Історія прокуратури України нараховує понад 275 років. За ці роки прокуратура реформувалась, реорганізовувалась, ліквідовувалась і знову створювалась, змінювались її завдання і функції, але вона завжди була автономним державним інститутом, який виконував тільки йому властиві функції. Після падіння монархії у Росії в Україні починає створюватись державність, частиною якої була і прокуратура. Однак цей період був досить коротким. У кінці 1917 р. прокурорський нагляд скасовується і поновлюється лише через 5 років (1922 р.), спочатку в складі Мін'юсту, потім Верховного Суду. На початку 1933 р. була створена централізована прокурорська система в межах СРСР, куди увійшла і прокуратура УРСР, яка перебувала у цьому статусі аж до 1991 р. — набуття незалежності Україною. На початку 1918 р. Центральною Радою України ухвалено закон "Про упорядження Прокураторського догляду на Україні" і створено прокураторію при Генеральному суді Української Народної Республіки. Прокуратори організовувались при апеляційних та окружних судах. За наказом Генерального Секретаря Судових справ Михайла Ткаченка 18 січня 1918 р. на посаду Старшого Прокуратора Генерального Суду було призначено Дмитра Мар-ковича. Центральною Радою у березні 1918 р. було затверджено штати прокуратури Генерального суду, які складалися з Старшого прокуратора, прокураторів, писаря та помічника писаря. У липні 1918 р. Гетьманом Всієї України було затверджено ухвалений Радою Міністрів Української Держави Закон "Про утворення Державного сенату", який змінив систему Генерального Суду та врегулював питання прокурорського нагляду. До складу Державного Сенату входили Президент Сенату, Сенаторії, що поділялися на Генеральш суди: Адміністративний, Цивільний і Кримінальний. При Генеральному Суді та Загальному Зібранні Державного Сенату перебувають Прокурор і Товариші прокурора під вищим наглядом Міністра юстиції як Генерального прокурора. Декретом про суд 1919 р. змінюється судова система, і повноваження і функції прокуратури передаються Народному комісаріату юстиції і його місцевим органам — губернським і міським юридичним відділам. Необхідність створення єдиного органу, що здійснював би нагляд за дотриманням законів, була очевидна. Найго-стрішим питанням залишалося визначення підпорядкованості цих органів. Одна група осіб пропонувала подвійне підпорядкування прокуратури: з одного боку, органам центральної прокуратури, а з іншого боку — губернським виконкомам. Інша група пропонувала тільки центральне підпорядкування органів прокуратури. Основні принципи організації та діяльності органів прокуратури були покладені в основу Положення про прокурорський нагляд, затвердженого у 1922 р. 28 червня 1922 р. була створена Державна прокуратура УРСР. Першим прокурором радянської України був призначений М.О. Скрипник, який перебував на цій посаді до 1927 р. Державна прокуратура перебувала у складі Наркомюсту УРСР. Народний комісар юстиції обіймав посаду Генерального прокурора республіки і входив до складу Ради Народних Комісарів УРСР. Наступним важливим етапом розвитку прокурорського нагляду було прийняття 10 червня 1933 р. постанови ЦВК і РНК СРСР "Про органи Прокуратури Союзу РСР". З прийняттям постанови ЦВК і РНК СРСР від 17 грудня 1933 р. про затвердження Положення про Прокуратуру СРСР була ліквідована Прокуратура Верховного Суду СРСР. Головним завданням прокуратури було укріплення соціалістичної законності і охорона громадської власності від посягань з боку антисоціальних елементів на всій території держави. Прокуратуру очолював прокурор, який призначався Центральним виконавчим комітетом СРСР. Положенням про прокуратуру були визначені основні функції прокурорського нагляду: — загальний нагляд; — нагляд за законністю і правильністю застосування законів органами ОҐПУ і міліцією; — нагляд за проведенням попереднього розслідування; — нагляд за правильністю застосування законодавчих актів СРСР судовими органами; — нагляд за законністю і правильністю дій виправно-трудових установ. Конституцією СРСР 1936 р. було визначено, що вищий нагляд за точним виконанням законів усіма народними Комісаріатами та підвідомчими їм установами, окремими посадовими особами, а також громадянами покладено на Прокурора СРСР. Прокурор СРСР того часу призначався Верховною Радою СРСР терміном на 7 років, а республіканські, окружні, районні та міські прокурори призначалися Прокурором СРСР на 5 років і були йому підзвітні. Органи прокуратури здійснювали свої повноваження незалежно від будь-яких місцевих органів і підпорядковувалися тільки Прокурору СРСР. Прокуратура УРСР повністю підпорядковувалась Прокуратурі Союзу РСР.Черговим етапом розвитку органів прокуратури стало прийняття у 1955 р. Положення про прокурорський нагляд у СРСР . У цьому Положенні визначалися основні завдання і галузі прокурорського нагляду, що згодом були включені до основ кримінального і цивільного судочинства. Наступний етап на шляху розвитку прокурорського нагляду пов'язаний із прийняттям Конституції СРСР 1977 р. і Конституції УРСР 1978 р. У 1980 р. був прийнятий Закон "Про прокуратуру УРСР". Законом передбачалось, що вищий нагляд за точним та одноманітним виконанням законів усіма міністерствами, державними комітетами і відомствами, підприємствами та установами, виконавчими та розпорядчими органами місцевих Рад народних депутатів, колгоспами, кооперативами та іншими громадським установами, посадовими особами і громадянами покладається на Генерального прокурора СРСР та підпорядкованих йому прокурорів. Прокурорський нагляд є однією з форм державної діяльності, яка має на меті забезпечення точного та однакового розуміння та застосування законів на всій території України. Сучасна Українська держава потребує встановлення і зміцнення режиму законності, важливим інструментом якого є інститут прокуратури. Після проголошення незалежності 5 листопада 1991 р. був прийнятий Закон України "Про прокуратуру", що діє і сьогодні. Конституція істотно змінила організацію і діяльність органів прокурорського нагляду. Реформування прокуратури відповідно до Конституції спрямоване на чітке визначення її місця і ролі в системі органів державної влади, вилучення у неї функцій та повноважень, притаманних іншим державним органам. Пріоритети в діяльності органів прокуратури зміщуються на користь захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. У Перехідних положеннях Конституції зазначено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію досудового слідства — до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Законом України від 8 грудня 2004 р. "Про внесення змін до Конституції України" ст. 121 доповнено пунктом 5: "НІІГЛЯД за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами". Після прийняття КК, внесення докорінних змін до КПК, Закону "Про прокуратуру" та низки інших нормативно-правових актів, спірні питання більшою мірою законодавчо вирішені. Дискусії й обговорення меж повноважень та напрямів прокурорського нагляду тривають. Багато розмов ведеться навколо рішень Ради Європи щодо правового статусу української прокуратури. Переглядаючи історичне місце прокуратури у суспільстві та враховуючи зарубіжний досвід, окремі політики та науковці обстоюють позицію звуження чи позбавлення прокуратури наглядових функцій. Але, враховуючи їх, не слід забувати історичні традиції, які склалися роками, а також те, що перехід України до правової держави буде тривалим, сучасна судова система ще не є досконалою. На думку експертів Ради Європи посилання на історію, традиції й, навіть, на Конституцію не можуть змінити фундаментальної вимоги верховенства права у демократичному суспільстві, тому вони "рішуче рекомендують" повністю імплементувати реформу Генеральної прокуратури відповідно до принципів і стандартів Ради Європи, маючи на увазі скасування наглядових функцій. Звуження функцій прокуратури у країнах ЄС пояснюється соціально-економічною стабільністю, авторитетом судової влади, професіоналізмом контролюючих органів, високим рівнем правосвідомості громадян, порівняно незначною кількістю правопорушень. Україна тільки намагається досягти такого рівня, тому наразі звужувати функції прокуратури недоцільно. Втілення у життя таких ідей призведе до ліквідації прокуратури як самостійного органу нагляду за дотриманням законів. На сучасному етапі прокуратура повинна не тільки не втрачати своєї позиції у суспільному житті держави, а й зміцнюватися як багатофункціональна державна структура з чітко визначеною функцією нагляду за дотриманням законів у соціально-економічній, політичній, ідеологічній та інших сферах існування суспільства. Об'єднання правозахисної діяльності прокуратури із зусиллями судової влади дозволяє максимально наблизитись до реалізації принципу верховенства права, а послаблення прокурорського нагляду зашкодить цьому процесу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Історія розвитку прокурорського нагляду» з дисципліни «Судові та правоохоронні органи України»
