Правові основи забезпечення виконання зобов’язань міжнародних економічних договорів
Однією з особливостей міжнародного економічного права, як і міжнародного права в цілому, є відсутність міжнародних інститу-тів, які б забезпечували у примусовому порядку виконання його норм. Тому головна роль у цій справі належить самим державам, які діють самостійно, індивідуально або об’єднуються у відповідні міжнародні організації. Зазначену особливість слід враховувати і під час з’ясування питання про забезпечення виконання міжнародних економічних договорів. Як свідчить практика міжнародного економічного співробітни-цтва, абсолютна більшість міжнародних економічних договорів, а отже і зобов’язань, що закріплюються в них, виконується належ-ним чином. Це відповідає міжнародному правопорядку. Всі суб’єкти міжнародних економічних відносин відповідно до нього повинні виконувати вимоги міжнародного права, зокрема міжна-родного економічного права, а також ті конкретні зобов’язання, що випливають із відповідних договорів. Будь-які порушення норм, що діють у цій сфері, невиконання або неналежне виконання своїх міжнародних зобов’язань є правопорушенням, тобто міжна-родним деліктом, який потребує свого відповідного розгляду, з тим щоб у певний спосіб зреагувати на такий факт. Норми бага-тьох міжнародно-правових актів спрямовані на правове забезпе-чення виконання зобов’язань міжнародних економічних договорів. Так, у главі шостій Статуту ООН передбачені мирні засоби розв’язання всіх спорів між державами, зокрема і спорів міжна-родного економічного характеру. Держави, між якими виникли спірні питання, з метою забезпечення міжнародного миру і без-пеки повинні передусім намагатися вирішувати їх через дипло-матичні переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітражний або судовий розгляд, звернення до регіональних ор-ганів або іншими мирними засобами. Які засоби обрати — це справа держав, між якими виник спір. У Хартії 1974 р. зафіксовано, що жодна держава не може за-стосовувати відносно іншої або заохочувати використання еко-номічних, політичних або будь-яких інших заходів примусового характеру, спрямованих на ущемлення її суверенних прав або отримання з цього якої-небудь вигоди. Важливі положення з цього питання містяться в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі (серпень 1975 р.). У ньому, зокрема, сказано, що держави-учасниці будуть: — розв’язувати спори між ними мирними засобами у такий спосіб, щоб не піддати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість; — добросовісно і в дусі співробітництва використовувати такі засоби, як переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд або інші мирні засоби за їхнім вибо-ром, включаючи будь-яку процедуру врегулювання, погоджену до виникнення спорів, у яких вони були сторонами; — утримуватись від будь-яких дій, котрі можуть погіршити становище до такої міри, що буде поставлено під загрозу підтри-мання міжнародного миру і безпеки, і тим самим мирне урегулю-вання спорів стане важчим. Питання правового захисту інтересів сторін урегульовано і в окремих конвенціях. Так, Конвенція ООН про договори міжна-родної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.) містить норми, в яких закріплені засоби правового захисту у разі порушень дого-вору продавцем (ст. 45—52) і покупцем (ст. 61—65). Наприклад, відповідно до ст. 45 цієї Конвенції, якщо продавець не виконає яких-небудь своїх зобов’язань щодо договору або вказаної Кон-венції, покупець може здійснити ряд прав, передбачених нею (замінити товар, заявити про розторгнення договору, відмовитися від приймання товару). Відповідні засоби захисту передбачені Конвенцією і в разі по-рушення договору з боку покупця. На забезпечення виконання зобов’язань міжнародних еконо-мічних договорів спрямована діяльність Міжнародного арбітра-жу, Міжнародного суду та деяких інших міжнародних структур. Їх функціонування і використання при цьому міжнародно-правових норм слід розглядати як один із важливих напрямів право-вого регулювання забезпечення виконання міжнародних еконо-мічних договорів. Арбітражний розгляд міжнародних спорів передбачений ря-дом міжнародно-правових документів, серед яких можна назвати Гаазьку конвенцію про мирне розв’язання міжнародних зіткнень 1907 р., Загальний акт про мирне розв’язання міжнародних спо-рів 1928 р., Статут ООН, статути регіональних міжнародних ор-ганізацій, Зразкові правила арбітражного процесу 1958 р., арбіт-ражні договори та інші угоди між окремими країнами. Прикладом такої угоди є Угода, укладена 20 березня 1992 р. у Києві між державами — учасницями Співдружності незалежних держав (СНД) про порядок розгляду господарських спорів, які пов’язані зі здійсненням господарської діяльності. Цією угодою уре-гульовані питання розгляду справ, які випливають із договірних та інших цивільно-правових відносин між господарськими суб’єктами (підприємствами, об’єднаннями, організаціями будь-яких орга-нізаційно-правових форм, а також громадянами-підприємцями). Водночас слід зазначити, що й національне законодавство ба-гатьох країн також спрямоване на забезпечення належного вико-нання міжнародних та зовнішньоекономічних договорів. Напри-клад, шостий розділ Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» містить норми (ст. 32—39), які передбачають відпо-відальність у зовнішньоекономічній діяльності. Зокрема, ст. 33 цього закону встановлює такі види відповідальності, як майнову і кримінальну. Майнова відповідальність застосовується у формі матеріаль-ного відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майно-вих санкцій. Кримінальна відповідальність у зовнішньоекономі-чній діяльності застосовується у випадках, передбачених кримі-нальним законодавством України.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Правові основи забезпечення виконання зобов’язань міжнародних економічних договорів» з дисципліни «Міжнародне економічне право»
