Імунітет — слово латинського походження і в перекла-ді на українську мову означає звільнення від чого-небудь. У між-народному праві імунітет держави розглядається як принцип, відповідно до якого державі або її органам не може бути пред’явлений позов у суді іноземної держави. Як уже зазначалося, коли держава є суб’єктом міжнародних економічних відносин з іншими державами або з міжнародними організаціями, то такі відносини регулюються нормами міжнародного економічного права. Водночас вона може вступати у від- носини міжнародно-правового характеру з різними іноземними юридичними особами, окремими громадянами інших держав. Відносини, які при цьому виникають, регулюються нормами міжнародного приватного права. Міжнародне приватне право — це система правових норм, які покликані регулювати цивільно-правові, сімейні та тру-дові відносини міжнародного характеру, в яких суб’єктами переважно є іноземні юридичні особи, іноземні громадяни та особи без громадянства. Але незалежно від того, які це відноси-ни, якими нормами (чи міжнародного економічного права, чи міжнародного приватного права) вони регулюються, в обох ви-падках тут діє принцип імунітету держави. У даному випадку під ним розуміють непідлеглість однієї суверенної держави дії законодавства іншої держави і непоширення на одну держа-ву, її органи юрисдикції (судочинства) іншої держави. Цей принцип діє як у міжнародному публічному, так і в міжнарод-ному приватному праві. В його основі лежить суверенітет дер-жав, їх суверенна рівність і незалежність однієї від одної. Ура-ховуючи це, жодна держава не може здійснювати свої владні функції відносно іншої держави, її органів, а також її власності. Однак слід підкреслити, що не виключається підлеглість однієї держави юрисдикції суду іншої. Але це можливо лише за умови попередньої згоди відповідної держави. Така згода може бути виражена і через укладення міжнародного договору. Про це свідчить і зміст ст. 38 Закону України «Про зовнішньо-економічну діяльність», в якій, зокрема, зазначається, що спо-ри, які виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної дія-льності, іноземними суб’єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами України чи іншими органами за вибо-ром сторін. Розглядаючи питання про імунітет держави, не слід робити висновок про те, що всілякого роду спірні питання, що виника-ють, не можуть взагалі розглядатися. Відповідні позови до дер-жави, яка не належним чином виконує свої зобов’язання, можуть бути предметом розгляду у судах цієї самої країни або, за її зго-дою, у судах іншої країни. Так, при укладенні угод у межах між-народної торгівлі, як правило, передбачається внесення до їх змі-сту питання про те, хто може бути арбітром у випадках, коли виникнуть які-небудь спори. Наявність імунітету в держави не означає, що ним наділені і відповідні господарські організації, наприклад державні, які ви-ступають як юридичні особи. У даному випадку йдеться про зов-нішньоторговельні об’єднання, морські пароплавства, в операти-вному управлінні яких перебувають державні торговельні судна. Існування принципу роздільної майнової відповідальності між державою і її юридичними особами означає, що за невиконання зобов’язань перед іноземними контрагентами (фірмами) майнову відповідальність несуть юридичні особи самостійно. Це поло-ження, наприклад, чітко зазначено у ст. 32 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», у якій записано, що Україна як держава не несе відповідальності за дії суб’єктів зовнішньоеко-номічної діяльності, як і вони не несуть такої відповідальності за дії України як держави.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Імунітет держави» з дисципліни «Міжнародне економічне право»
