Зближення європейського права із законодавством України
Процес гармонізації та зближення правових систем, які існують у європейському просторі, на нашу думку, потребувати-ме цілеспрямованої та скоординованої діяльності різних держав і міжнародних організацій. Необхідно створити такі юридичні но-рми, які здатні забезпечити однакове регулювання наявних у єв-ропейських державах суспільних відносин. При цьому варто за-уважити, що така робота сприятиме розвитку міжнародного співробітництва, попередженню виникнення різного роду юри-дичних колізій. Звичайно, правова уніфікація не обов’язково по-винна мати універсальний характер. Вона може розмежовуватись як за цілями, так і за масштабами. За деякими напрямками суспі-льних відносин уніфікація може мати глобальний характер, а за іншими — охоплювати держави регіону або діяти в рамках пев-них міждержавних об’єднань. Розглядаючи проблему створення єдиного європейського пра-вового поля, слід враховувати той факт, що у світі є кілька націо-нальних правових систем. Як відомо, найстарішою та найпоширенішою правовою сис-темою є континентальна, яка властива і європейським країнам. Для неї характерні нормативна упорядкованість, структурова-ність джерел, усталені демократичні правові принципи, а також наявність чіткої юридичної техніки. Головними носіями зазначеної системи є Німеччина, Франція та ряд інших європейських держав. Вона тією чи іншою мірою існує у багатьох країнах. В її центрі перебуває людина із систе-мою її суб’єктивних прав та інтересів, на базі яких формуються суспільні та державні інтереси. У цілому, як ми знаємо, континентальна система складається з публічного і приватного права, які органічно пов’язані та постій-но взаємодіють. Приватне право регулює соціально-економічні відносини, спрямовані на реалізацію прав та обов’язків людини й громадянина, встановлює статус фізичних та юридичних осіб, за-безпечує їх рівність у відносинах одна з одною тощо. Публічне право — це система норм і принципів, у яких відображаються державні, суспільні потреби, відносини та інтереси, без забезпе-чення яких неможливо задовольнити особисті інтереси, а також загальнозначущі інтереси суспільства у цілому. До особливостей континентальної правової системи належить її галузева класифікація. Як правило, система права ділиться на галузі, серед яких базовими є конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне право, а також цивільно-процесуальне та кримінально-процесуальне. У межах цієї правової системи вели-ке значення надається питанням систематизації законодавства. Адже джерела континентального права мають стійку ієрархію, легко кодифікуються. Найбільшу ж юридичну силу, звичайно, має конституція. До числа інших найвагоміших міжнародних правових утво-рень, що, як відомо, ефективно функціонують, слід віднести сис-тему загального права, яке поширює свою дію на всі держави та міжнародні організації. Це ядро міжнародно-правової системи. Зауважимо, що, на відміну від континентального права, згадана система розвивалася не лише вченими-юристами, а й юристами-практиками. Загальне право створюється і змінюється зусиллями всіх суб’єктів, міжнародним співтовариством у цілому. Воно спирається на презумпцію універсальності дії його норм, оскіль-ки є правом міжнародного співтовариства. Тому будь-яка держа-ва зобов’язана його поважати. У даний час з урахуванням системи норм й принципів загаль-ного права функціонує багато національних законодавств (Вели-кої Британії, США, Канади, Індії, Австралії, ряду африканських держав тощо). Проте в кожній з цих держав є багато специфічно-го, що віддзеркалює особливості розвитку, географічного поло-ження тієї чи іншої країни, впливу на неї регіональних міжнародних структур тощо. Нині спостерігається чітка тенденція до зближення окремих елементів вищеназваних правових систем за збереження і навіть деякого посилення їх специфіки. Якщо вести мову про Європу, частиною якої є і Україна, то слід зазначити, що в останні роки переважна більшість європей-ських держав, керуючись спільними та національними інтереса-ми, спрямовують зусилля на побудову правової системи, яка ре-гулюватиме функціонування принципово нового міждержавного формування — об’єднаної Європи. Ця правова система, що діс-тала назву «Європейське право», складається з численних конвенцій, угод, хартій, кодексів та протоколів до них, розроблених під егідою таких міжнародних регіональних організацій, як Рада Єв-ропи, Організація з питань безпеки та співробітництва у Європі, Європейський Союз тощо. Особливістю Європейського права є те, що воно виникло та активно розвивається на основі як континентального, так і зага-льного права. Наприклад, питаннями забезпечення прав і свобод людини, якими в рамках Ради Європи відає Європейський суд з прав людини, котрий у своїй діяльності поєднує елементи як кон-тинентального, так і загального права. Зокрема, він досить актив-но використовує у своїй практиці правило прецеденту. Судові рішення обґрунтовуються ним виходячи не тільки з норм певних конвенцій, а й з принципів справедливості, природного права, моральних критеріїв, суспільної необхідності тощо. Держави — члени Ради Європи, зокрема Україна, зобов’язані визнавати обов’язковість юрисдикції цього суду. Нині наша держава, інтегруючись до європейських структур, набула повноправного членства, про що вже йшлося, у ряді між-народних організацій Європи, поступово реалізує свій намір вступити до Європейського Союзу. Як відомо, головними передумовами вступу України до більшості з організацій та перебу-вання в них є визнання нею принципу верховенства права, забез-печення прав та основних свобод людини і громадянина. Особ-ливе значення надається питанням приведення національного законодавства нашої держави у відповідність до європейських норм та стандартів. І роботи тут надзвичайно багато. Адже, за даними ряду експертів, для входження у правове поле Європи Україні потрібно прийняти нові або внести відповідні зміни до законів та інших нормативно-правових актів, число яких стано-вить майже 4 тис. Фактично мова йде про створення цілком но-вого законодавства, причому в багатьох випадках заснованого на міжнародних принципах і стандартах, які раніше у практиці на-шої держави не використовувалися. Здійснення таких перетво-рень можливе лише за умови активного зближення законодавства України з правом Європейського Союзу, Ради Європи, Організа-ції з безпеки та співробітництва в Європі та інших європейських міжнародних організацій. Слід зазначити, що і Європейське Співтовариство продекла-рувало зацікавленість у розвитку європейського напрямку зовні-шньої політики нашої держави. Підтвердженням цього є те, що вже у 1996 р. в Україні за сприяння Європейської комісії почав функціонувати Українсько-Європейський консультативний центр з питань законодавства, головне завдання якого полягає у пере-данні законотворчим органам нашої держави європейського юридичного досвіду, підтриманні реформ її правової системи для досягнення нею відповідності правовим системам держав — чле-нів Європейського Союзу. Пріоритетні напрямки цієї діяльності спрямовані на реформування законодавства з питань державного управління та місцевого самоврядування, в економічній та соціа-льній сферах, а також у галузі міжнародної торгівлі. Досить зна-чну увагу розвитку правової системи України приділяє Рада Єв-ропи. Розроблення проектів правової допомоги в цій сфері вона розпочала відразу після подання нашою державою заявки про вступ до неї (липень 1992 р.). Зокрема, у 1999 р. Парламентська Асамблея Ради Європи звернулася до ряду впливових міжнарод-них організацій, а саме: Європейського парламенту, Європейсь-кої комісії, Європейського банку реконструкції та розвитку, Сві-тового банку, Міжнародного валютного фонду, Конгресу місцевих та регіональних влад, Фонду соціального розвитку Ради Європи з пропозицією надати Україні необхідну допомогу. Одночасно керівництво вищезгаданої міжнародної організації взяло під свій контроль проведення конституційної та судово-правової реформ у нашій державі, а також питання створення правових основ інтеграції останньої в європейський простір. Проте слід сказати, що, незважаючи на вжиті заходи, вище-згадана діяльність Ради Європи поки що не дає відчутних резуль-татів. Аналогічна ситуація спостерігається щодо впровадження в законодавство України інших, існуючих поза межами правового поля Ради Європи європейських стандартів, зокрема тих, що пе-редбачені Угодою про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами—членами, а також конвенціями та угодами, прийнятими в рамках Організації з безпеки та співробітництва в Європі. У цілому можна зробити висновок, що зближення національ-ного законодавства з Європейським правом відбувається занадто повільно.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Зближення європейського права із законодавством України» з дисципліни «Міжнародне економічне право»
