Україна як суб’єкт міжнародного економічного співробітництва
Вирішення Україною, як і будь-якою іншою державою, важливих соціально-економічних, політичних та інших завдань практично неможливе без її участі у міжнародному економічно-му співробітництві, в діяльності міжнародних організацій без урахування світового досвіду, досвіду становлення і розвитку окремих країн. З огляду на це участь нашої держави у міжнарод-ному співробітництві, зокрема і в міжнародному економічному співробітництві, на основі норм і принципів міжнародного права є досить важливою. Цілком зрозуміло, що таке співробітництво України з країнами світу, міжнародними організаціями є ваго-мою умовою успішного розв’язання багатьох проблем не лише зовнішньополітичного, зовнішньоекономічного характеру, а й внутрішнього. Ураховуючи це, у ст.18 Конституції України закріплено по-ложення про те, що зовнішньополітична діяльність нашої держа-ви спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпе-ки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальнови- знаними принципами і нормами міжнародного права. Раніше у прийнятій 2 липня 1993 р. Постанові Верховної Ради України «Про Основні напрямки зовнішньої політики України» було за-значено, що широкомасштабні торговельні, виробничі та фінан-сові відносини нашої держави з іншими країнами та її співробіт-ництво з міжнародними економічними організаціями є важливим чинником вітчизняного економічного розвитку і прискорення на-уково-технічного прогресу. Варто зауважити, що вже з перших років незалежності Україна розпочала активний пошук своєї ніші у системі міжнародного та зовнішньоекономічного співробітниц-тва, вжила заходів щодо забезпечення його відповідними законо-давчими актами. Нині його основні напрямки визначаються та регулюються укладеними нашою державою міжнародними уго-дами та її національним законодавством. Так, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. ви-значив порядок експорту та імпорту товарів, капіталів і робочої сили, реалізації різних форм наукової та науково-технічної коо-перації, міжнародні засади фінансових операцій та інвестиційної діяльності, спільного підприємництва як на території України, так і поза її межами. А Закон України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р. регулює широкий спектр питань, що стосуються укладення і виконання міжнародних договорів з участю нашої держави. Варто підкреслити, що Україна як суб’єкт міжнародної спів- праці у сфері економіки об’єктивно має досить непогані позиції. Відомо, наприклад, що вона має вигідне для активної участі у світових торговельно-економічних відносинах географічне поло-ження, за рівнем запасів та видобутку сировинних ресурсів вхо-дить до числа провідних держав світу. Їй належить чверть найро-дючіших чорноземів земної кулі. Високий інтелектуальний та загальноосвітній рівень населення, значний потенціал у високо-технологічних галузях промисловості забезпечують Україні міс-це у п’ятірці провідних космічних держав світу, дев’ятці країн, що випускають військово-транспортні літаки, а також її належ-ність до світових лідерів експорту зброї та військово-технічних послуг. Наша країна — власник найпотужніших нафто- та газо-транспортних магістралей світу. Виходячи насамперед із потреби забезпечення національних інтересів наша держава вживає заходів щодо налагодження між-народного, зокрема економічного, співробітництва. Так, за майже 12 років незалежності вона налагодила відносини з 166 країнами, стала членом близько 100 міжнародних організацій, учасником майже 50 багатосторонніх економічних договорів, уклала і вико-нує понад 2 тис. двосторонніх угод. Активну участь бере Україна в роботі Конференції Організації Об’єднаних Націй з торгівлі та розвитку, Міжнародного торговельного центру, Європейської економічної комісії ООН, Багатостороннього агентства з інвести-ційних гарантій, Світової організації інтелектуальної власності, Міжнародного агентства з атомної енергії, Програми розвитку ООН, ряду інших органів, фондів, програм та спеціалізованих установ, що входять до складу системи Організації Об’єднаних Націй. З урахуванням тенденцій глобалізації світової економіки Україна спрямовує свою діяльність у двох стратегічно важливих для неї напрямках. Перший — це поступова інтеграція нашої держави в європей-ські та трансатлантичні структури з метою входження до євро-пейського економічного простору. До головних завдань цього напрямку можна віднести передусім налагодження відносин з Європейським Союзом (далі — ЄС). За статусом та функціями згадане міжнародне об’єднання суттєво відрізняється від інших міжнародних організацій. У його рамках вирішуються питання як внутрішнього, так і зовнішнього економічного розвитку держав-учасниць. Країни, які бажають стати членом цього інтеграційного об’єднання наднаціонального характеру, повинні мати економіку, що відповідає певним ринковим критеріям. Що стосується нашої країни, то кризові явища в її економіці, недосконала правова база гальмують просування України шляхом ринкових реформ, а тому унеможливлюють її входження до ЄС у найближчі роки. Разом із тим перспектива розвитку відносин між Україною та ЄС існує і зараз. Підписання 14 червня 1994 р. Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариства-ми та їх державами-членами (набула чинності у березні 1998 р.) створило для цього сприятливі умови. Можна констатувати і той факт, що ЄС також шукає шляхи зближення та поліпшення дво-стороннього співробітництва з Україною. Нині активно розвива-ється договірно-правова база економічних відносин Україна — ЄС, яка дає можливість регулювати їх на міжнародно-правовому рівні. Зокрема, були підписані: Угода про торгівлю текстильною продукцією (1993 р.); Тимчасова угода про торгівлю та питання, пов’язані з торгівлею, між Україною, з одного боку, та Європей-ським Співтовариством, Європейським Співтовариством з вугіл-ля і сталі, Європейським Співтовариством з атомної енергії, з ін-шого (1995 р.); Угода про торгівлю деякими сталеварними виробами (1997 р.); Угода про співробітництво в галузі керованого термоядерного синтезу та в галузі ядерної безпеки (1999 р.); ба-гатостороння Рамкова Угода про інституційні засади створення міждержавної системи транспортування нафти та газу (1999 р.). 11 червня 1998 р. Указом Президента України затверджена «Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу», а 10 грудня 1999 р. на Гельсінському саміті Європейської Ради вироблена «Спільна стратегія ЄС щодо України». Постановою Верховної Ради України від 17 січня 2002 р. були схвалені рекомендації за підсумками парламентських слухань з питань реалізації державної політики інтеграції України до Євро-пейського Союзу, а також ряд інших заходів щодо цього. Безумовно, ці заходи сприяли суттєвому розширенню сфери співробітництва України та ЄС. Окреслилися такі його напрямки: торгівля та інвестиції; економіка, фінанси та статистика; енерге-тика, ядерні проблеми та навколишнє середовище; митне й при-кордонне співробітництво, боротьба з «відмиванням» коштів і наркобізнесом; транспорт, телекомунікації, наука та технології; освіта і навчання; вугільна, сталеливарна, гірнича галузі промис-ловості та сировинні матеріали. За ініціативою України почалося обговорення питання про можливість створення у найближчі ро-ки зони вільної торгівлі між нашою державою та ЄС. Разом з тим слід зазначити, що однією з головних передумов інтеграції Укра-їни в ЄС є адаптація її законодавства до європейського права. Усе це повинно сприяти тому, що наша держава найближчим часом повинна стати асоційованим, а потім — повноправним членом Європейського Союзу. Одночасно варто зауважити, що, здійснюючи ідею входження до європейського економічного простору, наша країна стала пов-ноправним членом і Організації Чорноморського економічного співробітництва, Центрально-Європейської ініціативи (1996 р.), у рамках яких намагається підвищити свою економічну та торго-вельну активність, реалізує намір стосовно приєднання до Центрально-Європейської угоди про вільну торгівлю. Поглиблю-ється транскордонне співробітництво України в рамках міжнаро-дної асоціації «Карпатський Єврорегіон», до складу якої входять відповідні регіони Польщі, Угорщини, Румунії та Словаччини (асоційований член). Поступово активізується робота, спрямова-на на розвиток інших субрегіональних та міжрегіональних на-прямків економічного співробітництва в Європі, а саме середзем-номорського, балтійського та північноєвропейського. Важливим для нашої країни є розвиток відносин зі Світовою організацією торгівлі (далі — СОТ), яка є спадкоємицею чинної з 1947 р. Генеральної угоди з тарифів та торгівлі. Повноправними учасниками СОТ є 142 держави, 40 країн у ній мають статус спо-стерігачів, з яких понад 20, у тому числі Росія, перебувають на різних стадіях приєднання до цієї міжнародної організації (Україна розпочала цей процес у 1992 р.). Це досить впливова міжнародна економічна організація, на яку припадає понад 90 % світової тор-гівлі. Членство в СОТ дасть змогу Україні реально інтегруватись у міжнародне економічне співтовариство, а також створити на-дійні механізми регулювання її торговельно-економічних відно-син з державами — учасницями даної міжнародної організації. Крім того, це економічно вигідно. Зменшення тарифних обме-жень практично на всіх найважливіших товарних ринках розви-нутих країн світу, на думку експертів Міністерства економіки України, збільшить надходження від експорту продукції до бю-джету нашої держави майже на 200 млн дол. США на рік. Ці та інші питання були обговорені на засіданні робочої гру-пи з питань вступу України до СОТ, під час 8-го раунду перего-ворів, що проходили 13—14 червня 2001 р. у Женеві. Вони роз-глядались і на конференції «Вступ України у СОТ — перспективи, наслідки та пов’язані з цим завдання», організованій Українсько-Європейським консультативним центром та Верховною Радою України. За найоптимістичнішими прогнозами, Україна може вступити до СОТ не раніше ніж через два роки. Але для цього треба зробити надзвичайно багато, насамперед щодо розвитку економіки нашої держави, зближення її законодавства з міжна-родно-правовими актами, які є правовою основою функціону-вання СОТ. Тут вагоме значення має організуюча і кодифікуюча діяльність Міжвідомчої комісії з питань вступу України до СОТ, у якій задіяні урядовці та представники 16 міністерств та відомств. Заслуговує на увагу перспектива входження України до Орга-нізації економічного співробітництва та розвитку (далі — ОЕСР), що об’єднує нині 29 найрозвинутіших держав світу, частка яких становить 2/3 світового виробництва товарів та послуг. У рамках ОЕСР обговорюються і визначаються напрямки політичного, економічного та соціального розвитку, вирішуються проблеми узгодження політики різних країн, координується внутрішня по-літика, яка в сучасних умовах є базою існування розвинутих держав. Головною умовою членства в цій організації є дотриман-ня принципів ринкової економіки та демократії в суспільстві. На-віть отримання Україною статусу спостерігача в ОЕСР матиме для неї великий зовнішньополітичний резонанс. З’являться умови для розширення сфери двостороннього співробітництва України та країн — членів ОЕСР, отримання міжнародної допомоги в рам-ках програм співпраці цієї міжнародної організації з державами, що мають перехідну економіку, а також одержання концесійних кредитів на пільгових умовах (2—3 % річних). До важливих завдань реалізації «західного» вектора зовніш-ньоекономічної стратегії України належить розв’язання пробле-ми залучення до співробітництва великих фінансових та трансна-ціональних корпорацій. За їх допомогою наша країна має намір сформувати валютно-фінансовий потенціал, необхідний для масштабних зрушень в економіці. Як свідчить набутий досвід, така співпраця можлива лише за умови створення для згаданих кор-порацій перспектив отримання реальних прибутків. А це зале-жить насамперед від стабільності та ступеня відповідності украї-нського законодавства загальноприйнятим нормам і принципам міжнародного права, зокрема економічного. Чимале значення для України має організація співробітництва з міжнародними фінансово-кредитними установами. Серед між-народних фінансових організацій у нашій державі значну роль відіграє Світовий банк, членом якого Україна стала в 1992 р. Він розробив та реалізує в нашій країні низку інвестиційних програм, що передбачають перебудову ряду галузей економіки, в першу чергу енергетичної та сільськогосподарської. Здійснюється також фінансування заходів, спрямованих на проведення інших струк-турних реформ. Неабияке значення має співробітництво України з Міжнародним валютним фондом (МВФ), діяльність якого відбувається на умовах проведення Урядом України узгодженої політики в галузях, що кредитуються цією фінансовою структурою. Зокрема, в 1998 р. роз-почалася реалізація трирічної програми (2,5 млрд дол. США) розширеного фінансування, спрямованого на захист економіки України у зв’язку зі світовою фінансовою кризою. Проте внаслі-док невиконання українською стороною деяких умов МВФ кре-дитних надходжень в Україну протягом 2000 р. не було. Але вже з початку 2001 р. співробітництво України з МВФ у рамках ви-щезгаданої програми поновлено. Розширюється співробітництво нашої країни з Європейським банком реконструкції та розвитку. До основних цілей зазначено-го банку в Україні належать фінансування малого та середнього бізнесу, сільськогосподарського та енергетичного секторів еко-номіки, зокрема стосовно енергозбереження, модернізації теле-фонних мереж тощо. Нещодавно підписана Угода про надання нашій державі кредиту на реконструкцію автостради Чоп — Ки-їв. До складу вказаної магістралі входять два міжнародні транс-портні коридори, а саме Київ — Львів — Краковець — Берлін та Львів — Чоп — Трієст. Як вважається, надання вищезгаданого кредиту є однією з форм сприяння міжрегіональному торговель-ному співробітництву, спрямованому на розвиток торговельних зв’язків України з Польщею, Угорщиною та Словаччиною. Про-довжується співробітництво з ЄБРР і в таких важливих для нашої держави напрямках, як фінансування енергетики та розвитку телекомунікації. Одночасно з вирішенням проблем європейської інтеграції Україна вживає заходів щодо відновлення і зміцнення багатосто-ронніх відносин з країнами СНД. Очевидно, головні напрямки такого співробітництва мають сприяти збереженню та розширен-ню традиційного для нашої держави ринку збуту товарів вітчиз-няного виробництва, відновленню промислової кооперації, що відповідає національним інтересам, вирішенню питань надійного забезпечення української економіки паливно-енергетичними та сировинними ресурсами. З урахуванням цього, діяльність Украї-ни в рамках СНД спрямовується на розвиток і поглиблення взає-модії країн, що входять до складу цієї організації, створення умов і механізмів їх взаємовигідного торговельно-економічного спів-робітництва. Зокрема, за ініціативою нашої держави здійснено комплекс заходів щодо прийняття Єдиного митного тарифу для країн Співдружності, який відповідає міжнародним стандартам. Україна також послідовно відстоює ідею створення на території пострадянських республік зони вільної торгівлі. У рамках Між-державного форуму країн СНД вона очолила робочу групу з під-готовки концептуальних основ формування такої зони. Як вважа-ється, введення в дію Угоди про створення зони вільної торгівлі 1994 р. та Протоколу змін і доповнень до неї 1999 р., а також фо-рмування необхідної договірної бази зовнішньоекономічних від-носин створять умови для підвищення експортного потенціалу всіх країн СНД, а також сприятимуть закріпленню українських підприємств на їх ринках. Водночас створення в Україні ряду вільних економічних зон (нині їх 19) допоможе суб’єктам підприємницької та інвестицій-ної діяльності держав СНД, адже в цих зонах для них формують-ся пільгові умови. За оцінками деяких експертів, помітну роль в активізації між-державних виробничо-торговельних зв’язків можуть відіграти створені в рамках Співдружності фінансово-промислові групи та транснаціональні корпорації, що діятимуть у галузях, котрі ма-ють інтерес як для України, так і для більшості держав СНД (лі-тако-, ракето- та кораблебудування, сільськогосподарське маши-нобудування, нафто- та газовидобування, переробний комплекс, транспорт, засоби комунікацій тощо). Процес створення згаданих структур доцільно спростити, як і вдосконалити правові засади щодо їх діяльності. Заслуговує на увагу діяльність України в рамках неформаль-ного об’єднання ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербай-джан, Молдова), покликаного вирішити передусім проблему ене-ргозабезпечення Європи та України. Значні перспективи має розширення участі нашої держави в організації Балто-Чорноморського співробітництва. Ураховуючи, що розвиток відносин між Україною та окреми-ми міжнародними економічними організаціями з ряду об’єктивних причин певною мірою гальмується, на даному етапі ефектив-ним для нашої країни виявилося налагодження довгострокових науково-технічних та торговельно-економічних зв’язків з різни-ми державами на основі двосторонніх угод. З метою підвищення ефективності такої співпраці передбачаються конкретні нормативні економічні механізми, розроблені у нещодавно прийнятій на-шою державою програмі «Україна-2010». Особлива увага приділяється розвитку та поглибленню відно-син України з Росією, яка традиційно була і залишається нашим найбільшим торговельно-економічним партнером. Нині між на-шими державами діє близько 100 міждержавних, міжурядових та міжвідомчих угод економічного характеру. В рамках спільної ро-сійсько-української Програми довгострокового економічного співробітництва до 2007 р. (підписана у 1998 р.) розпочалася реа-лізація проектів промислової та науково-технічної кооперації стосовно вирішення проблем, що становлять взаємний інтерес. У них значне місце відводиться і питанню активізації торговель-но-економічних відносин України та Росії. Так, у рамках двостороннього співробітництва передбачають-ся створення та розширення перспективних виробництв, випуск конкурентоспроможної авіаційної й сільськогосподарської техні-ки, високотехнологічного обладнання тощо. Зокрема, в Україні організовано складання автомобілів марок ВАЗ і ГАЗ, виробни-ками яких є російські заводи. Розпочало діяльність спільне під-приємство «Газтранзит», метою якого є розвиток нових газотран-спортних магістралей, продовжується робота з модернізації міжконтинентальної балістичної ракети СС-18, створення війсь-ково-транспортного літака Ан-70, поглиблюється співпраця в ра-мках таких значних міжнародних проектів, як «Sea Launch», створення міжнародної космічної станції, організація пусків ра-кет з модернізованого ракетоносія «Циклон-4» тощо. До перспективних напрямків двосторонніх відносин з Росією належить також розвиток міжрегіонального співробітництва. До-сить нагадати, що вже підписано понад 250 угод про співробіт-ництво на рівні регіонів, створена та функціонує Рада прикор-донних регіонів, що координує співпрацю такого роду. Разом із тим слід констатувати, що, незважаючи на певний прогрес, російсько-українське співробітництво у сфері економіки вкрай нестабільне. Упродовж останніх років товарообіг між на-шими країнами постійно зменшувався. Зокрема, у 1999 р. частка Росії у товарообігу України становила 37,1 %, у тому числі в екс-порті — 29,1, в імпорті — 47,3. Порівняно з 1998 р. двосторонній товарообіг фактично зменшився на 17 %. У цілому ж порівняно з 1992 р. загальний товарообіг між обома країнами скоротився майже вдвічі. І тільки з 2000 р. є певний прогрес у цій галузі. Важливе значення в Україні надається розвитку двосторонніх відносин з країнами «Великої вісімки», насамперед США та Ні-меччиною. Зокрема, у 1996 р. на основі угоди між Україною та США була створена Українсько-Американська спільна комісія сприяння розвитку торгівлі та інвестиціям. Одним із головних за-вдань згаданої структури стало вирішення питань економічного співробітництва між двома державами. З метою формування сприятливих умов для активізації двосторонніх відносин у торго-вельно-економічній галузі була проведена значна робота щодо створення необхідної для цього нормативно-правової бази. Так, були підписані Угода про торговельні відносини між Україною і Сполученими Штатами Америки (1992 р.), Хартія українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва (1994 р.), Угода між Урядом України й Урядом США про сприяння капіта-ловкладенням (1994 р.), Договір між Україною та Сполученими Штатами Америки про заохочення та взаємний захист інвестицій (1994 р.), Угода між Україною та Сполученими Штатами Амери-ки про співробітництво в дослідженні і використанні космічного простору в мирних цілях (1996 р.), Угода про співробітництво між Україною та Сполученими Штатами Америки стосовно мир-ного використання ядерної енергії (1999 р.). У червні 2000 р. на-ші держави прийняли спільну заяву, згідно з якою взяли на себе зобов’язання поглиблювати стратегічне партнерство. У рамках угод про надання Україні консультативної та техні-чної допомоги США приділяють велику увагу питанням рефор-мування української економіки, створення умов для діяльності на українській території іноземних, насамперед американських, ін-весторів. Водночас, як вважається, головними завданнями Украї-ни повинні стати відновлення втрачених позицій на ринках США та пошук нових каналів збуту продукції вітчизняних виробників. Слід зауважити, що предметом постійної уваги з боку керів-ництва нашої країни є розвиток торговельно-економічних відно-син не тільки з країнами так званої Великої вісімки, а й із сусід-німи державами. Вже підписано ряд домовленостей про розвиток економічного співробітництва з Білоруссю, Молдовою та Гру- зією. Залишається пріоритетним поглиблення економічних від-носин з Польщею, яка певною мірою може бути зразком для України в питаннях перебудови економіки з планової на ринкову та успішної інтеграції до ЄС. Важливим для нашої держави є посилення торговельно-економічного співробітництва з державами Закавказзя та Центральної Азії, насамперед Узбекистаном, Казахстаном, Азербайджаном та Туреччиною. З урахуванням національних інтересів відносини з цими країнами доцільно спрямовувати на розвиток співробітництва в галузі транспорту, стосовно поставок нафти, газу, бавовни тощо. Україна повинна також брати активну участь у будівництві транс-кавказького транспортного коридору. Нині вже розроблені основні напрямки двостороннього співробітництва нашої держави з Узбе-кистаном, Казахстаном, Туркменістаном та Азербайджаном. Останнім часом особливої актуальності набуває економічне співробітництво України з державами Азії та Африки, ринки яких перспективні для збуту української продукції машинобудів-ного комплексу та металопрокату для надання науково-технічних і будівельних послуг. Важливим торговельно-економічним парт-нером України можна вважати Китай. Наші держави мають вели-кі потенційні можливості щодо розширення науково-технічного співробітництва, зокрема в галузі електрозварювання, надтвердих матеріалів, металургії, авіа- та космічних технологій, технологій для агропромислового комплексу тощо. На порядку денному сто-ять питання українських інвестицій у китайську економіку у ви-гляді спільних технологій та «ноу-хау», створення спільних під-приємств, акціонерних товариств тощо. Так, нещодавно підписана п’ятирічна програма співробітництва з Китаєм у сфері освоєння космічного простору. До перспективних партнерів України належить і В’єтнам. Мо-ва йде, насамперед, про значні можливості співпраці в галузі електроенергетики, видобутку нафти та газу, хімічній та медичній промисловості, сільському господарстві. В’єтнамську сторону дуже цікавлять українське устаткування для видобутку нафти, обладнання для ГЕС, спільне будівництво енергетичних об’єктів, виробництво вантажних автомобілів, суден, а також можливість морських перевезень українською стороною в’єтнамських ванта-жів. В’єтнам же пропонує поставляти в Україну природний кау-чук, каву, чай, текстиль тощо. Одночасно слід зазначити необхідність підвищення ефектив-ності міжнародно- і зовнішньоекономічного співробітництва на-шої держави. У нас відсутня орієнтована на сучасні реалії концепція (засади) зовнішньої політики держави, що зумовлює спонтанне коливання зовнішньоекономічних пріоритетів України, періоди-чне протиставлення «східного» та «західного» напрямків еконо-мічної стратегії і негативно впливає на стабільність відповідних відносин, викликає сумніви у держав світу стосовно надійності нашої країни як партнера. Це слід враховувати при організації з боку нашої держави міжнародного економічного співробітництва з іншими державами світу і міжнародними організаціями.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Україна як суб’єкт міжнародного економічного співробітництва» з дисципліни «Міжнародне економічне право»
