Правова класифікація видів права землевикористання
Право землевикористання — складна правова категорія, вона характеризується видовою різноманітністю. Класифікація цього права ґрунтується на суттєво важливих ознаках, які відбивають схожість або відмінність його окремих видів. Для права землевикористання як права безпосередньої експлуатації землі такою ознакою передусім є конкретне цільове призначення земельної ділянки (вирощування сільськогосподарських чи інших культур, зведення будівель та споруд тощо). Відомо, що використання землі базується на двох правових титулах: праві власності на земельну ділянку та праві землевикористання. Останнє полягає у правомочностях суб'єкта на володіння та користування земельною ділянкою. На відміну від користування землею, яке ґрунтується на праві власності і здійснюється безпосередньо самим власником земельної ділянки, використання землі землекористувачами на основі надання їм земельних ділянок має похідний і залежний характер. Але його сутність і в першому, і в другому випадках залишається незмінною і полягає у вилученні корисних властивостей суб'єктом із земельної ділянки. Право землевикористання як сукупність правових норм підрозділяється на види не тільки відповідно до основного цільового призначення земельної ділянки, але й із врахуванням суб'єкта цього права. Саме єдністю цих двох моментів визначаються особливості головного змісту того чи іншого виду права землевикористання. У разі ж конкретизації основного цільового призначення та диференціації суб'єкта земелевикористання як родового поняття має місце подальша класифікація, тобто розподілення видів землевикористання на підвиди. У процесі здійснення земельної реформи важливого значення набувають законодавчо закріплені такі самостійні види права землевикористання, як постійне, орендне та концесійне. Сутність права постійного користування земельною ділянкою полягає у здійсненні права володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без встановлення строку. Це право можуть здійснювати лише дві категорії суб'єктів: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації. 187 Особлива частина Розділ X. Право землевикористання
Право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Коло орендарів згідно із законом значно ширше порівняно із суб'єктами постійного користування землею. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються не тільки Земельним кодексом, а й спеціальним Законом України «Про оренду землі» (в редакції від 2 жовтня 2003 року). Нарешті, концесійне землевикористання як новий і самостійний різновид користування землею — це строкове і платне володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, на підставі договору концесії. Слід зазначити, що земельно-правові приписи, які становлять інститут концесійного землевикористання, в сучасних умовах мають стимулювати розширення підприємницької діяльності, яка здійснюється на концесійних засадах. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» розрізняє загальне та спеціальне право природокористування. Оскільки право землевикористання є самостійним різновидом права природокористування, можна допустити, що основні моменти, які характеризують зазначену класифікацію, повною мірою стосуються і права землевикорстання. Разом з тим, слід зазначити, що тут є і певні особливості. Це передусім стосується загального землевикористання. Чинний Земельний кодекс України прямо не виокремлює загального землевикористання. Але в окремих його нормах йдеться про «об'єкти загального користування» (ст. 38), землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (ст. 83) та ін. Характерною ознакою загального землевикористання є те, що воно здійснюється необмеженим колом осіб безкоштовно і без спеціального на те дозволу. Наприклад, окремі землі в межах населених пунктів (вулиці, площі, дороги, парки, сквери, бульвари та ін.) використовуються як шляхи сполучення, для задоволення культурно-побутових, комунально-побутових потреб і доступні для використання всім без винятку особам. Ці особи не пов'язані між собою взаємними правами і обов'язками. Хоч виникнення загального землевикористання і не передбачає необхідності одержання спеціального дозволу, але межі і дозволені способи можливого здійснення такого права відомі, встановлені законом, а саме це право є досить визначеним. 188 На відміну від загального, відокремлене і спільне право землевикористання є спеціальним. Спеціальне право здійснюється, як правило, за плату за спеціальним дозволом. Відокремленому праву властиве те, що відповідна земельна ділянка в установленому порядку закріплюється за певним землекористувачем. Таке землевикористання є переважним. Характерною ж ознакою спільного землевикористання є те, що коло спільних користувачів встановлене в законодавстві чи в договорі. Ці землекористувачі стосовно один одного мають певні права і обов'язки, хоч водноас і залишаються автономними. їх автономність полягає в тому, що права і обов'язки одного з них не є джерелом прав і обов'язків іншого. Використання землі спільними користувачами здійснюється без закріплення земельних ділянок за кожним з них. Таке користування виникає тоді, коли ділянка обслуговує єдиний об'єкт, який нерозривно пов'язаний із землею і належить кільком суб'єктам. Це користування породжує певні правові наслідки. Наприклад, Законом України «Про плату за землю» (ст. 14) передбачено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває в користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що перебуває в його користуванні. Спільне землевикористання обумовлено неподільністю об'єкта, розташованого на одній земельній ділянці. Суб'єкти, використовуючи таку ділянку, не виступають як групові, тому що між ними немає ні сімейного, ні трудового, ні будь-якого іншого організаційного зв'язку. Можна розрізняти також право господарського (виробничого і заповідного) землевикористання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Правова класифікація видів права землевикористання» з дисципліни «Екологічне право»
