Відповідно до викладеного, питання про оборотоздатність сорту рослин залежить від набуття прав на нього у зв'язку з його державною реєстрацією. Сорт рослини є об'єктом права інтелектуальної власності, тобто під сортом рослини як об'єктом права інтелектуальної власності мається на увазі певний нематеріальний об'єкт — результат інтелектуальної, творчої діяльності. За загальним правилом, відповідно до якого законодавцем побудовано систему правового регулювання права інтелектуальної власності, не кожний результат творчої діяльності визнається об'єктом права інтелектуальної власності, а лише той, який є об'єктом охорони ЦК та іншими законами України про інтелектуальну власність. Різновидами сорту, на які можуть набуватися права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція. Права на сорт як на об'єкт права інтелектуальної власності можуть виникнути за умови визнання його охороноздатним. Сорт вважають охороноздатним, якщо за виявленням ознак, породжених певним генотипом або певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним. Докладно спинимося на змісті ознак охороноздатності сорту рослин. Новизна сорту. Відповідно до ст. 11 Закону "Про охорону прав на сорти рослин", сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявку можна вважати поданою, заявник (селекціонер) або інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання: а) на території України — за рік до цієї дати; б) на території іншої держави — щодо деревних та чагарнико- вих культур і винограду — за 6 років і щодо рослин інших видів — за 4 роки до цієї дати. Згідно з частиною 4 ст. 11 Закону, новизна сорту при цьому не втрачається, якщо будь-який його матеріал збували, в тому числі й до визначених вище пунктами "а" і "б", дат: — із зловживанням на шкоду заявнику; — на виконання договору про передавання права на подання заявки; — на виконання договору про розмноження відтворювального матеріалу сорту і його випробування, за умови, що зібраний завдяки цьому матеріал передавався лише заявникові й не застосовувався для виробництва іншого сорту; — на виконання визначених законодавством заходів, зокрема щодо біологічної безпеки чи формування Реєстру сортів; — як побічний або відхідний продукт, отриманий під час створення чи поліпшення сорту, без посилань на сорт і лише для споживання. Значення правил ч. 4 ст. 11 Закону полягає також у тому, що вони визначають межі дозволеного використання незареєстровано-го сорту рослини до моменту виникнення на нього прав згідно із законодавством. Зокрема, дозволяється розмножувати відтворю-вальний матеріал сорту і провадити його випробування, застосовувати побічний або відхідний продукт виключно для споживання. Вирізняльність сорту. Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за виявом своїх ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Сорт, що протиставляється заявленому, вважають загальновідомим, якщо: а) він поширений на певній території у будь-якій державі; б) відомості про його ознаки загальнодоступні у світі, зокрема шляхом їх описування в будь-якій публікації; в) він є зразком у загальнодоступній колекції; г) йому надано правову охорону і/або внесено до офіційного реєстру сортів у будь-якій державі, при цьому він вважається за- гальновідомим з дати подання заявки на надання права чи внесен- ня до реєстру. Однорідність сорту. Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту лишаються достатньо схожими між собою за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту. Стабільність сорту. Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначені в описі, є незмінними після неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, наприкінці кожного такого циклу. Суб'єктами правовідносин інтелектуальної власності на сорт рослини є селекціонер (автор, творець сорту) та власник сорту, який має відповідний патент та відомості про який занесено до Реєстру патентів — Державного реєстру прав власників сортів рослин. Зміст права інтелектуальної власності становить 2 групи прав — особисті немайнові права та майнові права інтелектуальної власності. Особисті немайнові права має особа, яка створила сорт. Авторами сорту можуть бути визнані декілька осіб, якщо він є результатом їхньої спільної творчої праці. Не є спільною творчою діяльністю сприяння інших фізичних осіб, які не зробили особистого творчого внеску в створення сорту, а тільки надали автору (авторам) технічну, організаційну чи матеріальну допомогу під час створення сорту і/або оформлення заявки. Особисті немайнові права пов'язані, передусім, з правами авторства на сорт. Останні реалізуються шляхом реалізації автором (авторами) прав:
— визнати таку людину творцем (автором) сорту рослин; — перешкоджати іншим особам привласнювати та спотворювати його авторство; — запобігати будь-якому посяганню на право на сорт рослин, намаганням завдати шкоди честі чи репутації творця (автора) сорту; — вимагати не розголошувати його ім'я як автора сорту і не зазначати його в публікаціях; вимагати зазначення свого імені під час використання сорту, якщо це практично можливо. Наведений перелік особистих немайнових прав автора не є вичерпним. На виникнення особистого немайнового права авторства не впливають такі обставини, як факт створення сорту на виконання трудового договору чи за замовленням. Щоправда в законі може бути зазначено, що в певних випадках окремі особисті немайнові права на сорт рослини можуть належати замовникові в разі створення сорту за замовленням (тобто за окремим цивільно-правовим договором) (ст. 430 ЦК). Ці немайнові права селекціонера (автора сорту) є невідчужува-ними та безстроковими правами, які можуть належати, за загальним правилом, людині — творцеві сорту, котрий безпосередньо створив (виявив і/або вивів і/або поліпшив) сорт. Ці права не залежать від майнових прав на сорт. На реалізацію їх не може впливати юридична доля майнових прав, оскільки немайнові права пов'язані, передусім, з визнанням та непорушенням прав авторства особи на сорт рослин. Особисті немайнові права авторства на сорт засвідчує свідоцтво про авторство на сорт, воно є охоронним документом. Авторство може бути засвідчено також за допомогою патенту на сорт рослин. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослини виникають у власника сорту і засвідчуються патентом на сорт рослин, а також відомостями з Реєстру патентів. Виникнення майнових прав на сорт рослин у особи пов'язується з правом на подання заявки на сорт рослин до урядового органу державного управління, що діє у складі центрального органу виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства. Ним є Державна служба з охорони прав на сорти рослин, що нині діє у складі Міністерства аграрної політики України і йому підпорядковується. Право на подання заявки на сорт рослин належить, згідно із загальним правилом ст. 16 Закону "Про охорону прав на сорти рослин", авторові сорту (селекціонеру). Законодавством встановлена можливість такого права іншій особі, оскільки право на одержання патенту може мати будь-яка особа, якій автор передав таке право. Відомості про заявника мають міститися в заявці на сорт. З огляду на складність процесу виведення нового сорту рослин, одним із найважливіших суб'єктів права на сорт виступає роботодавець безпосереднього автору сорту. Право на подання заявки на сорт рослин, за загальним правилом, належить роботодавцю селекціонера. Відповідно, в останнього виникають майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, якщо сорт створено селекціонером у зв'язку з виконанням службових обов'язків або за дорученням роботодавця, з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця. Але трудовий договір (контракт) між роботодавцем і селекціонером може передбачати інший порядок набуття майнових прав у зв'язку зі створенням нового сорту рослин. Право на подання заявки на сорт може не належати роботодавцю. У разі створення нового сорту за умов, перелічених нами, селекціонер подає роботодавцю письмове повідомлення про одержаний ним сорт з достатньо повним описом. Роботодавець, відповідно до правила ч. З ст. 17 Закону "Про охорону прав на сорти рослин", повинен протягом 60 днів з дати отримання повідомлення автора сорту подати до Державної служби з охорони прав на сорти рослин заявку на одержання патенту чи передати право на його одержання іншій особі, або прийняти рішення про збереження відомостей про сорт як конфіденційну інформацію. Одночасно роботодавець повинен укласти з автором сорту письмовий договір щодо розміру та умов виплати йому справедливої винагороди відповідно до еко-, номічної цінності сорту та іншої вигоди роботодавця. Кабінет Міністрів України в п. 2 постанови від 19 серпня 2002 р. № 1183 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" встановив мінімальні ставки зазначеної винагороди. Так, мінімальна ставка винагороди автору за створення сорту визначається в розмірі не менше ніж 5% загальної суми коштів, отриманих роботодавцем (власником сорту) за використання сорту (на час його використання), а щодо сортів деревних і чагарникових рослин та винограду — не менше ніж 8%. Якщо авторів сорту декілька, винагорода розподіляється відповідно до укладеного між ними правочину. Виплата винагороди автору (авторам) сортів рослин бюджетними установами здійснюється у межах коштів, отриманих ними за використання сорту, від власних надходжень за реалізацію садивного матеріалу цього сорту. Якщо роботодавець (правонаступник роботодавця) не виконає зазначених у ч. З ст. 17 Закону "Про охорону прав на сорти рослин" вимог щодо подання заявки на сорт до відповідної Державної служби у встановлений строк або не використовуватиме сорт, зберігаючи відомості про нього як конфіденційну інформацію понад 4 роки з дати одержання повідомлення автора сорту, то право на подання заявки й одержання патенту переходить до автора сорту, а за роботодавцем лишається переважне право на придбання невик-лючної ліцензії на використання сорту. Отже, в разі створення селекціонером нового сорту у зв'язку з виконанням службових обов'язків або за дорученням роботодавця майнові права на сорт рослин (якщо подано заявку до Державної служби з охорони прав на сорти рослин і прийнято рішення про державну реєстрацію прав на сорт) набуває саме роботодавець. Останнє не впливає на визнання за автором сорту (селекціонером) комплексу особистих немайнових прав на сорт рослин. Як вже зазначалось, роботодавець має право не подавати заявку до Державної служби і використовувати сорт, зберігаючи відомості про нього як конфіденційну інформацію. А в разі неподання заявки й зазначеного невикористання сорту протягом 4 років право у роботодавця на подання заявки і, відповідно, визнання за ним майнових прав на сорт припиняється та переходить до автора сорту, незалежно від того, було створено сорт рослин на виконання службових обов'язків за дорученням чи ні.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Виникнення прав на сорт рослини» з дисципліни «Аграрне право України»
