Зернова галузь — пріоритетна в сільському господарстві. Від неї залежить продовольча безпека держави, а від ефективно діючого ринку зерна — подальший успіх аграрної реформи. Саме тому в Україні сформовано правовий інститут ринку зерна. Важливе місце в системі правового регулювання ринку зерна посідає Закон України від 4 липня 2002 р. "Про зерно та ринок зерна в Україні". Згідно з ним зерном є плоди зернових, зернобобових та олійних культур, використовувані для харчових, насіннєвих, кормових і технічних цілей. Суб'єктами ринку зерна Закон визнає: суб'єктів виробництва зерна, суб'єктів зберігання зерна, суб'єктів заставних закупок зерна та проведення інтервенційних операцій, акредитовані біржі, інших суб'єктів підприємницької діяльності, які діють на ринку зерна. Суб'єктами заставних закупок зерна відповідно до Закону є сільськогосподарські товаровиробники, зернові склади, Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна, уповноважені із заставних закупок зерна*, суб'єктами інтервенційних операцій — сільськогосподарські товаровиробники, зернові склади, Державний агент із проведення інтервенційних операцій, уповноважені з цих операцій**.
Згідно із Законом зернові ресурси України складаються із: зерна державного резерву, зерна інтервенційного фонду, не витребуваного заставного державного зерна, зерна державного насіннєвого страхового фонду, регіональних ресурсів зерна, власних ресурсів зерна суб'єктів ринку. Формування обсягів зерна державного резерву здійснюється укладенням договорів купівлі-продажу на акредитованих біржах. Реалізація зерна державного резерву в разі потреби його поновлення узгоджується з Державним агентом із проведення інтервенційних операцій. Інтервенційні ресурси зерна формуються Державним агентом із проведення інтервенційних операцій за рахунок коштів Державного бюджету у визначених Кабінетом Міністрів України обсягах шляхом закупок на акредитованих біржах. Інтервенційні ресурси зерна використовуються зазначеним Державним агентом для підтримання цін на зерно та продукти його переробки на внутрішньому ринку України. Формування державних ресурсів не витребуваного заставного зерна здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету і кредитів банків Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна. Ці ресурси зерна використовуються Агентом за рішенням Кабінету Міністрів України. Формування ресурсів державного насіннєвого страхового фонду здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету у визначених Кабінетом Міністрів України обсягах1. Кабінет Міністрів визначає також напрями використання цього зерна. Регіональні ресурси зерна формуються укладенням угод на акредитованих біржах за рахунок коштів місцевих бюджетів. Місцеві органи виконавчої влади і місцеві ради здійснюють моніторинг наявності продовольчого і фуражного зерна та визначають поточний і прогнозний рівень забезпеченості ним. У разі недостатнього забезпечення зерном місцеві органи виконавчої влади формують свої регіональні ресурси зерна на конкурентних засадах через акредитовані біржі. Законом запроваджується декларування зерна, яке знаходиться на зберіганні. Декларування зерна визначається як діяльність суб'єктів зберігання зерна щодо визначення обсягів зерна, що знаходиться на зберіганні. Інформація про власників зерна є конфіденційною і під час декларування зерна не розголошується. Зернові склади зобов'язані щомісячно подавати декларації про обсяги заставного зерна, зерна державного резерву, не витребуваного заставного зерна, зерна інтервенційного фонду та іншого зерна, що зберігається. Порядок декларування зерна суб'єктами його зберігання зерна затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2002 р. Декларація подається інспекціям якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції місцевих державних адміністрацій усіма суб'єктами господарської діяльності із зберігання зерна з використанням власного або орендованого зерносховища. Порядок декларування зерна не поширюється на селян, які ведуть особисте селянське господарство і зберігають зерно для особистих потреб. Зерно та продукти його переробки, визнані за результатами лабораторного аналізу непридатними для продовольчого використання, підлягають експертизі з метою прийняття рішення про можливість їх подальшого використання або знищення згідно із Законом України від 14 січня 2000 р. "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції". Здійснення експертизи зерна та продуктів його переробки, а також прийняття рішення щодо можливості їх подальшого використання або знищення покладаються на спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України державний орган у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки. Витрати, пов'язані з транспортуванням, зберіганням, експертизою або знищенням зерна та продуктів його переробки, непридатних для продовольчого використання, оплачуються власником зерна та продуктів його переробки. Закон регулює порядок зберігання зерна. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна в зернових складах з отриманням складських документів на нього, а також зберігати його у власних зерносховищах. Приймаючи зерно на зберігання, зерновий склад зобов'язаний зробити аналіз його якості, вживати всіх заходів, передбачених чинним законодавством і договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи (подвійне складське свідоцтво, просте складське свідоцтво чи складська квитанція). Закон встановлює вимоги до обігу складських документів. Порядок випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2003 р. № 510. Кожна зі сторін договору складського зберігання зерна під час відвантаження зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов'язані із проведенням такого аналізу, бере на себе сторона — ініціатор. Перевірки. Зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи. Договір складського зберігання зерна є публічним; типова форма його затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2003 р. № 510. За цим договором, зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, передане йому суб'єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа. Зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, не може бути відчужене без правомірної передачі простого або подвійного складського свідоцтва. Якщо за договором складського зберігання зерновий склад має право розпоряджатися ним (або його частиною), то відносини сторін базуються на правилах про позичку. Порядок повернення зерна обумовлюється окремо в договорі його зберігання. Зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого договором. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений умовами цього договору, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення. Якщо зберігання зерна припинилося достроково не з вини зернового складу, він має право на відшкодування понесених витрат. Якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання. Договором складського зберігання зерна може бути передбачене безоплатне зберігання зерна. Кабінет Міністрів України встановлює граничний рівень плати (тариф) за зберігання зерна, що придбане за кошти державного бюджету. Зерновий склад, який зобов'язався взяти зерно на зберігання у передбачений договором строк, не має права вимагати передання йому цього зерна на зберігання. Власник зерна, який не передав його на зберігання у визначений договором строк, зобов'язаний відшкодувати зерновому складу завдані збитки. Поклажодавець зерна зобов'язаний забрати зерно із зернового складу після закінчення строку його зберігання, а зерновий склад — письмово за 7 днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажо-давця про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін його витребування. Якщо поклажодавець у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, склад має право продати останнє на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю за вирахуванням сум, належних зерновому складу, в тому числі його витрат щодо продажу зерна. Зерновий склад повинен повернути поклажодавцеві або особі, визначеній ним як одержувач, зерно в стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством. За втрату, нестачу чи пошкодження прийнятого на зберігання зерна, якщо настав час поклажодавцю взяти це зерно назад, зерновий склад несе відповідальність лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності. Він зобов'язаний на першу вимогу володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором строк його зберігання ще не закінчився. У цьому разі володілець складського документа повинен відшкодувати зерновому складу витрати, спричинені достроковим припиненням зобов'язання, якщо інше не передбачено договором. Зернові склади зобов'язані вести реєстр зерна, прийнятого на зберігання. Заставними закупками зерна закондоваство визнає гарантовані державою закупки його в сільськогосподарських товаровиробників на певний термін за заставними цінами при зберіганні за ними, на встановлений у договорі заставних закупок зерна строк, права витребувати це зерно. Кабінет Міністрів України щорічно передбачає в проекті Державного бюджету України надання коштів на закупівлю зерна для продовольчих і насіннєвих потреб. Заставні закупки зерна здійснюють Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна та уповноважені із забезпечення заставних закупок зерна в межах своїх повноважень. Згідно з Указом Президента України від 29 червня 2000 р. № 832/2000 "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна" Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна є Державна акціонерна компанія "Хліб України". Здійснюючі заставні закупки зерна, сільськогосподарські товаровиробники на підставі укладених договорів заставних закупок зерна передають зерно зерновим складам, які приймають його на зберігання згідно з укладеними договорами з Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженим із забезпечення заставних закупок зерна, а останні протягом 3 банківських днів перераховують сільськогосподарським товаровиробникам плату за нього в повному обсязі за заставною ціною. Зберігання заставного зерна є строковим. Строк його зберігання у зернових складах починається з приймання його на зберігання після 1 липня поточного року, але не може бути довшим, ніж до 1 березня наступного року. Протягом цього строку сільськогосподарські товаровиробники мають право витребувати заставне зерно. Порядок здійснення заставних операцій із зерном, Порядок залучення кредитів банків для здійснення заставних операцій із зерном і Методика формування заставних цін на зерно затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2003 р. № 164. Приймання заставного зерна на зберігання здійснюється зерновим складом за дорученням Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна або на підставі договору між зерновим складом та Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна (уповноваженими із забезпечення заставних закупок зерна) в межах визначених обсягів. Прийнявши зерно на зберігання, зернові склади виписують та видають сільськогосподарським товаровиробникам складські документи. Ризику випадкової загибелі або пошкодження заставного зерна несуть зернові склади з моменту його приймання на зберігання. Вони зобов'язані: застрахувати заставне зерно, прийняте на зберігання, від ризиків випадкової загибелі або пошкодження протягом 5 днів із моменту його прийняття на зберігання за рахунок коштів поклажодавця, вести реєстр заставного зерна, прийнятого на зберігання. Сільськогосподарські товаровиробники мають право розпоряджатися заставним зерном, лише повернувши отримані за заставною ціною кошти та відшкодувавши зерновим складам витрати за зберігання заставного зерна за час його фактичного зберігання. Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна сіль ськогосподарський товаровиробник не витребував це зерно для подальшого продажу, воно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність. Витрати зернових складів за зберігання такого зерна відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету. Порядок проведення розрахунків за заставними операціями із зерном і Порядок проведення розрахунків за зберігання заставного зерна, що перейшло у власність держави, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2003 р. № 164. Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарські товаровиробники здійснять відчуження простого складського свідоцтва або складського свідоцтва на заставне зерно, то з дати індосаменту до дати повернення отриманих за заставною ціною коштів нараховуються відсотки. Якщо кошти, отримані сільськогосподарським товаровиробником, та нараховані відсотки після індосаменту не будуть повернені Державному агенту із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженому із забезпечення заставних закупок зерна до закінчення дії договору заставних закупок зерна, то таке зерно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність. Щоправда, законодавство не визначає розміру відсотків, що нараховуються, а тому ця норма нині не діє. Заставне зерно видається сільськогосподарському товаровиробнику не пізніше 3 робочих днів з моменту його витребування за умови повернення сільськогосподарським товаровиробником на спеціальний рахунок Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженого із забезпечення заставних закупок зерна отриманих ним коштів під час застави зерна та відшкодування витрат зерновому складу за зберігання такого зерна. Заставне зерно видають його виробнику в обмін на виписані на це зерно складські документи. Сільськогосподарський товаровиробник укладає договір заставних закупок зерна з Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженим із забезпечення заставних закупок зерна за умови зберігання його зерновим складом. Важливими умовами договору заставних закупок зерна є: — найменування зерна; — термін договору закупок зерна; — ціна на зерно; — кількість зерна; — ціна зберігання; — відповідальність сторін; — страхування ризиків випадкової загибелі та ушкодження заставного зерна. За згодою сторін у договорі заставних закупок зерна можуть бути передбачені й інші умови. Примірна форма договору про заставну закупівлю зерна в сільськогосподарських товаровиробників затверджена наказом Мінагрополітики від 11 червня 2002 р. № 156. Закон визначає порядок укладення договору про заставну закупівлю зерна. Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна та уповноважені із забезпечення заставних закупок зерна до 1 липня поточного року повідомляють у засобах масової інформації чи спеціальних виданнях про обсяги закупівель заставного зерна та заставні ціни. Сільськогосподарські товаровиробники, які виявили бажання укласти договір заставних закупок зерна, направляють відповідну заявку Державному агенту із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженому із забезпечення таких закупок зерна. Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна або уповноважений із забезпечення таких закупок протягом 5 днів після отримання заявки повідомляє сільськогосподарського товаровиробника про її прийняття або відхилення. У повідомленні про прийняття заявки Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна або уповноважений із забезпечення заставних закупок зерна вказує також місцезнаходження зернового складу, до якого сільськогосподарський товаровиробник має доставити зерно за свій рахунок. Відмова від укладення договору заставних закупок зерна не допускається, за винятком: — неможливості зберігання заставного зерна визначеного товарного класу в запропонованих обсягах; — можливого погіршення якості зерна, що вже знаходиться на зберіганні;
— відсутності коштів для здійснення заставних закупок зерна; — наявності інших підстав, передбачених законодавством.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Правове регулювання ринку зерна» з дисципліни «Аграрне право України»
