Фінансова система країн з розвинутою ринковою економікою включає різні типи фінансових інститутів, які складають її організаційну структуру. Ключовим елементом такої структури, безсумнівно, виступають банки, які виконують функцію фінансового посередника на ринку фінансових послуг, що виражається в акумулюванні тимчасово вільних грошових ресурсів та розміщенні їх від свого імені. Правове регулювання банківської діяльності у різних країнах має суттєві відмінності, обумовлені деякими факторами. По-перше, історичний фактор: різний рівень та характер економічного розвитку вимагав не однакового підходу до питань регулювання банківської діяльності. По-друге, політичний фактор: сприятливий режим банківського регулювання використовувався як інструмент залучення іноземних банків в національну економіку і, як наслідок, збільшення притоку іноземних капіталовкладень. Проте посилювання інтернаціоналізації банківської діяльності та прискорена інтеграція фінансових ринків, як об'єктивні процеси в розвитку міжнародних економічних відносин виявили той факт, що відмінності в правовому регулюванні банківської діяльності можуть привести до серйозних потрясінь ринок фінансових послуг. Держави стали визнавати, що загроза їх фінансовій стабільності витікає не лише із потенціального краху великих банків в самій країни, але і з можливого краху іноземних банків, які функціонують за межами національної юрисдикції (прикладом може бути фінансова криза Росії в серпні 1998 року та її наслідки для України). Об'єктом регулювання з боку міжнародного банківського права виступають міжнародні банківські правовідносини, предметом яких є банківська діяльність. Потрібно зазначити, що банківські правовідносини не однорідні за своїм характером. Ними можуть бути як внутрішньодержавні відносини, які включають відносини з іноземними банківськими установами (наприклад, створення міжнародної платіжної системи 8\УІРТ), так і міжнародні відносини владного характеру (наприклад, створення міжнародної валютної системи). Така неоднорідність банківських правовідносин визначається, перш за все, специфікою суб'єктів міжнародного банківського права. Це суб'єкти різної юридичної природи, а саме суб'єкти міжнародного права (держави, міжнародні міжурядові організації), так і суб'єкти національного права (юридичні та фізичні особи). Потрібно враховувати, що один і той же суб'єкт банківського права може стати учасником як міжнародно-правових, так і національно-правових відносин. Неоднорідність суб'єктів міжнародного банківського права, яка тягне за собою виникнення неоднорідних за своєю природою банківських правовідносин, в свою чергу, впливає і на специфіку застосовуваних методів правового регулювання таких правовідносин. Така специфіка виражається у своєрідному поєднанні організаційних та майнових елементів. Суб'єкти майнового банківського права в одних випадках виконують організаційні функції, а в інших безпосередньо є учасниками майнових відносин. До числа джерел міжнародного банківського права відносяться: міжнародні конвенції, міждержавні договори, міжнародні міжбанківські угоди, нормативно-правові акти міжнародних організацій та інші нормативні акти, які регулюють міжнародну банківську діяльність. Таким чином, можна стверджувати, що вирішальним фактором, який впливає на розвиток міжнародного співробітництва держав у галузі регулювання банківської діяльності, виступив об'єктивно обумовлений процес її інтернаціоналізації. Традиційна банківська діяльність початку 60-х років, орієнтована на внутрішнє кредитування, в 90-х роках поступилася місцем міжнародному ринку капіталів, в якому великий позичальник може отримати виражений у будь-яких грошових одиницях кредит від необмеженої кількості банків, які функціонують на території багатьох держав. Інтернаціоналізація банківської діяльності вирішально вплинула на розвиток її правового регулювання ще і тому, що держави визнали неможливість ефективного здійснення банківського нагляду в рамках національної юрисдикції без широкого доступу до інформації про діяльність іноземних філій національних банків та їх дочірніх підприємств за кордоном. Такий доступ може бути забезпечений лише шляхом тісного співробітництва між органами банківського нагляду різних держав. Враховуючи вищевикладене, можна стверджувати, що саме міжнародна банківська діяльність обумовила появу відокремленого нормативного комплексу в рамках міжнародного банківського права, мета якого полягає в досягненні міжнародно-узгоджених стандартів банківського регулювання. Узагальнюючи вищевикладене, можна дати таке визначення міжнародного банківського права — це система норм та принципів, які закріплюють основи співробітництва держав у банківській діяльності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття міжнародного банківського права» з дисципліни «Банківське право України»
